Єсеніада – 125

Написано Новини, Персони, Події

3-го жовтня 2020-ого року видатному російському поетові Сергію Єсеніну виповнюється 125 років із дня народження. З нагоди річниці нам вдалося поспілкуватися з літературознавцем, поетом, перекладачем – Ладикою Романом Богдановичем.

Ладика Роман Богданович народився 31 серпня 1950 року в Тернополі. Закінчив (1972) Львівський державний університет імені І. Франка. Служив у війську, офіцер запасу. Кандидат фізико-математичних наук (1986), доцент  кафедри медичної фізики діагностичного та лікувального обладнання Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського. Досліджує проблеми медичної теплометрії та нелінійної термоелектрики. Автор понад 50 наук і праць, член Національної Спілки письменників України (2011). Автор збірок поезій «Ловлю свої надії» (1997), «Тріолети» (2002), книг перекладів із творів російських поетів Ф. Тютчева «Любов остання» (2004), С. Єсеніна «Любов хулігана» (2007) та «Москва корчемна» (2008), І. Буніна «Зелені свята» (2009) та «Радість самотинних дум» (2010), О. Пушкіна «Я вас любив»(2011), літературної розвідки «Феномен любові Федора Тютчева» (2005).

– Пане Романе, розкажіть, будь ласка, про своє становлення в іпостасі перекладача.

– Своїм успіхом у перекладацькій справі я значною мірою завдячую Валентину Олексійовичу Корнієнку. Він народився 1939 року на Київщині, після війни переїхав з батьками в Тернопіль, де закінчив школу і вступив на філологічний факультет Київського університету. Після закінчення університету майже 40 років працював у престижних київських видавництвах і часописах, спілкувався з видатними представниками красного письменства. У 2001 році повернувся в Тернопіль. Відтоді й  почалася наша співпраця. Валентин Корнієнко перекладав з англійської, чеської, словацької і польської мов, відредагував більше 200 книг. Я вважаю, мені пощастило, що Валентин Олексійович  погодився бути редактором моїх п’яти книг. До трьох з них він написав блискучі передмови.

– Чому вирішили взятися за переклади Сергія Єсеніна?

– Навіть не можу собі пояснити, як я набрався такого зухвальства, щоб перекладати великих поетів. Відкрито мені ніхто цим не дорікав, але прозоро натякали. Все почалося з фанатичного захоплення Єсеніним, і мені дуже захотілося щоб він зазвучав українською. Це було в кінці 60-х, коли я навчався у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Його відверта любовна лірика та образ гармоніста із закривавленим носом, який лікує сифіліс спиртом, дуже запав мені в душу. І загалом, гадаю, хто відкривав збірку Сергія Єсеніна, просто не міг залишитися байдужим. Знаєте, тоді я навіть не міг уявити, що через деякий час буду перекладати його роботи. Адже я фізик, і більшу частину свого життя присвятив саме цій науці. Знаю напам’ять майже усі твори поета, але який з них найулюбленіший — назвати не беруся. Гадаю, що вони всі однаково геніальні. 

– Запропонуйте, будь ласка, нашим читачам щось із улюбленого з Єсеніна у Вашому перекладі.

Грай, співай. На проклятій гітарі

Пальці танець ведуть у півкруг.

Захлинутися б в цім перегарі,

Друже мій, ти, хто ще мені друг.

Не дивись на її зап’ястя,

І як з пліч її хвилиться шовк.

Я шукав у цій дамочці щастя,

Мимоволі загибель знайшов.

Я не знав, що любов – зараза,

Я не знав, що любов – чума,

Підійшла і очима зразу

Хулігана звела з ума.

Грай, співай. Навівай мені спогад

Про бурхливий світанок наш знов.

Молода і гарнюща погань,

Крутить з іншим нехай любов.

Постривай. Я її не картаю.

Постривай. Я її не кляну.

Дай тобі я про себе заграю

Під басову гітари струну.

Ллється днів моїх купол рожевий.

В серці снів золотих ряснота.

Купу дів перемацав уже я,

Купу жон у кутку пригортав.

Так! Є правда гірка для усіх,

Це підгледів дитячим я оком:

Суку лижуть по черзі пси,

Як спливає принадливим соком.

Тож ревную її я навіщо,

Чом страждаю – я теж такий звір.

Нам життя – простирадло і ліжко.

Нам життя – поцілунок і вир.

Грай, співай! У фатальних змахах

Оцих рук бачу згубну біду.

Тільки знаєш, пошли їх…

Я ніколи, мій друже, не вмру.

С. Єсенін. Переклав Роман Ладика.

Відгомоніла золота діброва

Беріз веселих словом шелестким.

І журавлі у небесах багрових

Вже не жаліють більше ні за ким.

Кого жаліть? Ми всі подорожани –

Прийшов, зайшов і знов залишив дім.

Про всіх померлих марить місяць тьмяний

Із коноплянкою над ставом голубим.

Стою один у спорожнілім долі,

А журавлів відносить вітер в даль,

Я повен дум про юних років солодь,

Але минулого мені не жаль.

Не жаль тих літ, що марно розгубив я,

Не жаль мені душі бузкових грон.

В саду горить багаття горобини,

Та не зігріє вас його вогонь.

Не обгорять у горобини грона,

Не пропаде від жовті мурава.

Як дерево, що тихо листя ронить,

Так я роню сумні свої слова.

А прийде час такий, що з вітром в змові

Згребе їх в жмут і кине на смітник…

Скажіть отак… що золота діброва

Відгомоніла словом чарівним.

С. Єсенін. Переклав Роман Ладика.

Матеріал підготувала Наталія Пасічник