Ми все самі!
Нас так навчили… Нам це вкладали з самого малку, бо так зручно:
– «Ти вже доросла», – кажуть трирічній дитині, у якої з’явилася менша сестричка чи братик;
– «Ти вже дорослий/доросла», – чує 6-річка, бо пішов у перший клас;
– «Вони вже дорослі!», – кажуть всі довкола, наче очікують, що якимось чином це вплине на поведінку дітей і ті відразу почнуть робити виключно ДОРОСЛІ вчинки.
Не буду сперечатися – це зручно! Зручно не чекати, а заздалегідь вимагати від дітей поведінки та вчинків, до яких їм ще потрібно рости і рости! На такому рівні взаємовідносин дорослі ніколи не будуть задоволені своєю дитиною і що найгірше – що б вона не робила, їм завжди буде мало.
“Bже доросла/дорослий” – це як діагноз на все життя, відповідальність, яка тисне в грудній клітці і не дає нормально дихати!
Так мама в декреті на фінансовому забезпечені чоловіка чує в своїй голові «ти вже доросла» і починає почувати себе неповноцінною. Просити? Залежати? Відчувати себе слабкою? Яке! Не можна! Ти ж вже доросла!
Ти не маєш права на сльози! Ти повинна бути сильною! Ти повинна мати своє! А він? А він дорослий! Він працює, він тримає сім’ю і тебе. Він дорослий, а ти вже ні…
Ось вам і причина, чому так важко в декреті. Чому чоловіки, котрі працюють (а буває і жінки) відгрібають емоційний хлам від своїх других половинок і не розуміють, що тут відбувається?
І саме тому, «вже НЕ дорослим» батькам так тяжко вислуховувати істерики своїх дітей – бо їм здається, що були б вони ДОРОСЛІ, в них все було б під контролем.
Це величезна брехня, котру вкладає в голову кожній другій дитині, як не її мама/тато, то «ДОРОСЛЕ» суспільство. Задля чого? Все просто – щоб впливати, керувати, маніпулювати!
Благо, це можна виправити!
