“Українська література без Павла Тичини не можлива”

Написано Образ Мистецтва

Що ми знаємо про Павла Тичину? Так багато, і водночас зовсім мало… За словами відомого критика і публіциста Юрія Лавріненка: «Це був дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа, якого важко уложити в рамки якогось одного напрямку чи навіть школи».

27 січня на платформі «google-meet» за підтримки Літературно-художніх журналів «Дніпро» та «Золота пектораль», Яскравого радіо, газети «Все про бухгалтерський облік» і фейсбук-групи «Сучасна українська література» в рамках проєкту українського  журналіста, літературознавця та буктюбера Ярослава Карпця відбулася неординарна онлайн-подія «Соняшні кларнети: феєрія духу Павла Тичини». Спікером виступив головний зберігач фондів Літературно-меморіального музею квартири Павла Григоровича Тичини – Сергій Прудивус, який люб’язно згодився відповісти на наші питання про поета світового масштабу. 

– Вітаю, пане Сергію! Цьогоріч виповнюється 130 років з дня народження відомого українського поета, перекладача  та громадського діяча Павла Тичини. Як Ви вважаєте, чи це вагома дата, аби сучасне покоління усвідомило значення митця в ракурсі української літератури? 

– Вітаю. Пані Юліє, щиро дякую за інтерес до непересічної постаті відомого і  невідомого Павла Тичини. 130 років – це,  насамперед,  привід  задуматися, що українська література без Павла Тичини не можлива. Усвідомити його місце не тільки в літературі, але й в українській культурі – справа не легка, разом з Тичиною треба усвідомлювати епоху. 

 До речі, у різних джерелах День народження Тичини згадується неоднозначно: 23 та 27 січня. Розтлумачте, будь ласка, коли ж усе-таки народився Павло Тичина? 

– Єдину правдиву відповідь на це питання знала тільки Марія  Василівна – мати  поета. Та й то навряд чи, бо ж кінець ХІХ століття – хто  там  запам’ятовував дати? Серед предметів науково-допоміжного фонду Літературно-меморіального музею-квартири П. Г. Тичини в м. Києві є копія  Свідоцтва про запис, внесений до метричної книги Троїцького храму  с. Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії, згідно якого Павло Тичина  народився 11 січня за старим стилем, тобто  23-го за новим (на ХІХ століття додаємо не 13, а 12 днів), а охрещений наступного, 12/24-го. Однак, сам поет в анкетах вказував різні  дати:  і 11, і 15-те січня. “Офіційний” Тичина святкував День народження 27-го. Якщо ми звернемось до церковного календаря, то  побачимо, що син сільського «псаломщика» Григорія  Тичини, швидше за  все, названий в честь преподобного отця Павла Фівейського – засновника інституту християнського монашества, пам’ять якого Православна Церква  святкує 28 січня. Виходить, що Павло Тичина  відзначав свої іменини, тобто  День агнела.

– Як Ви вважаєте, чи існує прірва між ранньою і пізньою творчістю поета? Якщо так, то чому? 

– Я б не говорив так категорично. Звичайно, відмінності є. Так, як і в творчості  кожного митця: є свій розвиток, динаміка, а головне – пошук. З творчістю Павла Тичини треба бути обережним. При житті й по смерті навколо нього ширяють образи “трактора  в  полі”, “кирпичини”, а то й “іуди”. Останній,  на жаль, сьогодні дуже живкий. Всі вони витіснили справжню живу  душу  поета. Щоб її пізнати, потрібно звернутися до листів, щоденникових  записів, спогадів про Павла Тичину – все це дасть змогу побачити мотиви і ранньої, і пізньої творчості. Тоді стане зрозуміло, що з написаного Тичиною з середини 30-х і до смерті в 1967 році вважати творчістю як  виявом творчого єства, а  що вимушеним римуванням. Навіть  серед  тичинівського соцреалізму,  повірте, є мелодика і ліризм, авторські неологізми й особливе  світосприйняття. Що ж до стилів – від модерну  до  соцреалізму – це, вважаю, зумовлено історичним умовами літературного процесу. Тому, як на мене, прірви немає. До речі, рекомендую всім двотомник “Павло Тичина. Вибрані  твори” 2011 року випуску, том перший. Там якраз і рання, і пізня лірика – зможете зробити свої  висновки.

– Яке значення Павло Тичина надавав музиці у власній творчості? 

– Павло Тичина ще з дитинства був закоханий в музику, з  9-ти років мав  щастя займатися нею професійно: співав, а згодом регентував у  архієрейському хорі, грав на шести музичних інструментах, захоплювався  українським кобзарством, грав і диригував оркестром; у  20-х  роках стояв  біля витоків Капели-студії ім. Леонтовича, працював у театрі Миколи Садовського. Система світосприйняття Павла Тичини нерозривно пов’язана з музикою: “…акордились планети”, “горять світи, біжать світи музичною  рікою”, “в космічному  оркестрі”. Поезія раннього Тичини особливо наповнена музичними образами, ритмікою; окремі слова автор асоціював зі звучанням різних інтервалів, а побудова композиції засновувалася на  правилах музичних жанрів. Згадаймо, хоча б поему-симфонію “Сковорода”.

Коли Павло Тичина проживав у квартирі № 3 на  сучасній  вулиці  Терещенківській,  5 – то писав поезію тільки після гри на роялі. “Ще музики  нам не досить”, – писав поет у своєму щоденнику.

– Не секрет, що Тичина був поліглотом, адже досконало опанував самостійно близько 20-ти мов. Наскільки реально це для однієї людини? На Вашу думку це вроджені здібності чи набуті важкою працею? 

– Тичина був політалановитий. У нього дійсно були і задатки, і здібності. 

Відомі окремі переклади Павла Тичини з 39-ти мов. 

Щодо процесу вивчення вірменської мови, наприклад, Павло Григорович писав у листі до своєї майбутньої дружини Ліди Папарук: “Продовжую  заняття мовами. Вранці студіюю словник, а ввечері йду до шинку, де хазяїн  вірменин, і закріплюю набуті знання”. Звичайно, Павло Тичина працював  над опануванням іноземних мов. У його меморіальній бібліотеці – значна кількість словників, граматик, розмовників, самовчителів. Серед рукописів, що зберігаються у фондах музею, – чернетка з  японськими ієрогліфами, які  акуратно виводив Павло Тичина. У перекладацькій діяльності йому  подобалося експериментувати зі словом, добирати стилістичні та колоритні українські відповідники, не порушуючи ритмомелодику оригіналу.

– Яку кількість книг зберігав Павло Тичина у власній бібліотеці? Чи існують подібні прецеденти серед сучасників?

– Меморіальна бібліотека Павла Тичини, яка зберігається в Літературно-меморіальному музеї-квартирі, нараховує 21101 предмет: книги та періодика. Це друга книгозбірня поета, перша нараховувала 10 тисяч друкованих  видань. Майже вся вона, на жаль, загинула в  роки Другої світової війни. Всім  відомі нині щоденники киянки Ірини Хорошунової, в яких детально описано  події окупації, містять розлогий опис нищення бібліотечних фондів. Щось  подібне сталося з бібліотекою Тичини: в  квартирі поета у будинку Роліт поселили німецьких солдат, і вся книгозбірня опинилася почасти в грубках,  почасти на смітнику, а то і в руках букіністів. З тих книг у повоєнний час до Тичини повернулося менше сотні.

На  рівні чуток, тобто це не доведений факт, меморіальна бібліотека Павла Тичини найбільша серед особистих меморіальних бібліотек України. Але не  перевіряли, точно сказати не можемо.  

Якби там не було, Павло Тичина – інтелектуал, митець і поет, чия творчість  актуальна й сьогодні.

Запрошуємо всіх до його музею!

Спілкувалася Юлія Григорук

Переглянути відеоінтерв’ю із Сергієм Прудивусом можна на Ютуб-каналі журналу “Дніпро” за цим посиланнями: www.youtube.com/watch?v=iRl_XknGWHQ&t=232s

www.youtube.com/watch?v=jWHw_m2uino&t=21s

Наступна подія в рамках проєкту “Тичині-130” відбудеться 26 лютого о 17.00: fb.me/e/3v86XhnhN