Свіжий погляд режисера Оза Перкінса на відому фольклорну казку Братів Грімм «Гензель і Гретель»

Написано Новини

Це – фантасмагорія, від якої холоне кров. Ця кінострічка змусить позаздрити своєю похмурістю навіть Террі Гілліама.

Шістнадцятирічна Гретель і її восьмирічний брат Гензель, виселені з рідної домівки власною матір’ю, в пошуках їжі і кращого життя змушені відправитись куди бачать очі крізь повний небезпеки ліс. На своєму шляху герої знаходять таємничу хатинку з достатком найрізноманітнішої їжі, приготованої моторошнуватого виду старою жінкою, що люб’язно погодилась прихистити у себе юних мандрівників.

Оз Перкінс, рідний син Ентоні Перкінса (Нормана Бейтса з відомої картини), улюбленець кінокритиків і за сумісництвом висхідна зірка арт-хоррора, почав свою режисерську кар’єру по-своєму культовою серед адептів жанру картиною «Февраль», похмурою плутаною казкою про абсолютне зло, що оселилося на території закритої школи. Готичний морок, який Перкінс досліджує, немов під мікроскопом, спершу перекочував в зняту для Netflix містичну елегію «Я прелесть, живущая в доме», а тепер – і в адаптацію популярної у всьому світі казки за авторством братів Грімм.

Подібно своєму колезі по цеху Арі Астеру, Перкінс проводить глядача далеко за межі типового хоррора. Його нова робота не намагається налякати несподіваним «бу!» з-за спини. Замість цього фільм змушує тебе вдивлятися в безодню і відчути тяжку нескінченну тривогу на власній шкурі, коли та несподівано подивиться у відповідь. Такою безоднею, яка втілює непідробний жах для головних героїв, у фільмі Перкінса стала неймовірна південноафриканська актриса, лауреатка премії Лоренса Олів’є і «Сатурн» Еліс Кріге, яка створила значний образ відьми (любителі хоррора, ймовірно, добре пам’ятають Кріге по її ролі в «Сайлент Хілл»). У «Гензель і Гретель» перформанс актриси передбачувано виявився вище всіляких похвал. Однієї лише її присутності в кадрі вистачає, щоб занурити зал глядачів у стан тривожного очікування. На своєму прикладі Кріге наочно демонструє, як жах може не лише змусити потирати спітнілі від страху долоні, але і зачаровувати.

Нітрохи не менш впевнено, мабуть, в картині виглядає юна зірка «Воно» Софія Лілліс, яка зіграла тут Гретель. Разом з її героїнею глядачеві належить вирішити, чи є межа між злом і добром, і чи існують взагалі ці поняття в повній своїй мірі.

За темпом розвитку сюжету Перкінс намагається розглянути темну сторону людської сутності в відображенні популярного фольклору і задатися логічними запитаннями: як голодні і самотні підлітки зможуть впоратися зі своїми спокусами, чи зможуть вони подолати свої страхи заради виживання, і на що вони готові піти, щоб більше ніколи не голодувати і не поневірятися. Відповідати на все це, зрозуміло, доведеться не тільки авторам сценарію, а й глядачеві. І треба визнати, зробити це буде непросто. За фасадом похмурої кіноказки з майстерними костюмами і химерними декораціями Перкінс приховав липкий кошмарний сон. Побачивши його, складно знайти потрібні слова: від нього не так вже й легко прокинутися, він викарбовується в пам’яті і переслідує тебе навіть після виходу з кінозалу.