“Страшно зустріти смерть…”

Написано Образ Мистецтва

26 грудня 2020 року на платформі ZOOM відбувся онлайн-вечір спогадів до вісімдесят п’ятої річниці поета Бориса Олійника за підтримки літературно-художнього журналу «Дніпро», Яскравого радіо та видавництва «ОВК». Куратором даного проекту є письменник, журналіст, літературний критик та буктюбер Ярослав Карпець. 

Родзинкою вечора був виступ української письменниці, перекладачки, громадської діячки, кандидатки філологічних наук та людини, без якої взагалі неможливо уявити сучасну українську літературу – Лесі Мудрак. Впродовж онлайн-події усі присутні могли насолодитися прекрасною декламацією поезій Бориса Ілліча у виконанні пані Лесі, яка також із задоволенням розповіла слухачам про власні враження від знайомства, спілкування та взаємодії з унікальною особистістю, поетом-шістдесятником, великим митцем та громадським діячем Борисом Олійником:

«До Бориса Ілліча можна ставитися по-різному. І це – нормально. Можна не поділяти його політичних поглядів, іще якихось суб’єктивних шокуючих переконань… Але його не можна звинуватити у тому, що він не був чесним і порядним щодо себе самого, свого світогляду, оточення. Борис Ілліч завжди цінував своїх колег по творчому цеху, допомагав їм вирішувати численні питання.

Його твори “Пісня про матір”, “В поета гроші завелись”, “Чураївна”, “…бісова дівка на кручі стоїть”… і т.д. – це вже неповторна сторінка в історії літпроцесу.

Особисто я вдячна Б.Олійнику за його доброту і дружню допомогу. І в проведенні Міжнародного поетичного фестивалю “Terra poetica 2014”, тоді, коли жоден із шістдесятників, до яких я зверталася, не відгукнувся з конкретною підтримкою. А Борис Ілліч сказав: «Поки живий – в біді не залишу! Що можемо – зробимо» (це при тому, що до того часу, ми бачилися двічі чи тричі). І дотримався слова.

А ще я вдячна, що в найскрутніші моменти мого життя була його підтримка, були його дзвінки, переживання, турбота: Олійник, про тих людей, яких він поважає і любить, завжди піклувався».

Нагадаємо, що Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року у селі Зачепилівка на Полтавщині. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Його надзвичайно плідна творчість – яскраве і промовисте свідчення того, що поет був «в епіцентрі доби», він прагнув наполегливо і просто сказати про найболючіші проблеми так, щоб читач йому повірив. 

В останні роки свого життя Борис Олійник намагався, щоб творча молодь гуртувалася навколо Українського фонду культури. Він заснував конкурс «Нові імена України» і був ініціатором видання «Terra poetica». 

30 квітня Борис Олійник пішов у засвіти. Присутні вечора спогадів мали змогу бути дотичними до вражень Лесі Мудрак від похорону великого поета, який відбувався в Клубі Кабінету Міністрів України:

«Олійник, очевидно, був і буде єдиною постаттю, яка могла, в день свого переходу в інші світи, зібрати “правих”, “лівих”, комуністів, націоналістів, віруючих, атеїстів, урядовців, чиновників, митців і простих людей, які приїжджали з різних куточків України, аби попрощатися з українським Поетом.

Клуб Кабміну гув, як вулик, у якому роїлися бджоли. Квітів було стільки, що неможливо було їх усі повантажити в катафалку з труною…

Дуже правдиві і щирі виступи Миколи Жулинського,  Любові Голоти, задали тон справжності перед виступами депутатів та високопосадовців…

Пригадую, як, світлої пам’яті, Іван Драч, на центральній алеї Байкового кладовища, перед могилою новопреставленого, зазначив, що коли падає дуб, ми тільки тоді можемо оцінити його велич.

Я переконана, що до лірики Олійника ми будемо неодноразово повертатися. Як повертаємось до творчості Данте (який, до речі, теж був політично “замащений”, але хто про це згадує нині).

Можете мені робити закиди щодо моєї позиції, але для мене Борис Олійник – особлива людина, якій я дякую за його порядність і допомогу в скрутну хвилину.

Хай спочиває…

Бо 

Страшно зустріти смерть. 

Страшно – не будьмо лукаві, 

В славі там чи в неславі – 

Страшно зустріти смерть.

Страшно безсило-малим 

Чути себе перед смертю.

Але страшніше, коли 

Ні за що вмерти.

(Б.Олійник)»

Автор: Юлія Григорук