Сьогодні будемо дивитися “Відьми”

Написано КіноТеатр

Як часто ви зустрічаєте відьом в своєму житті? Мова не про нових родичів або відображення в дзеркалі.

Мова про таємничих, загадкових, часом чарівних представниць найдавнішого зла.

Саме про них вирішив зняти фільм (а точніше перезняти, адже «Відьми» є ремейком картини зразка 1990 року) титан фентезі Роберт Земекіс, а продюсерами виступили Альфонсо Куарон і Гільєрмо дель Торо. Знатна зібралася компанія. А якщо додати сюди двох оскароносних акторок, так взагалі тягне на фільм року, чи не так?

Як би не так. І ось чому.

«ЗЛОВІСНА ДОЛИНА»

Відразу погугліть, що це за ефект такий – «Зловісна долина», тому як фільм цілком і повністю потрапив під його вплив. Трейлери заманювали яскравою картинкою і атмосферою казки. На справі ж, ми отримали вкрай неоднозначну стрічку за багатьма параметрами.

Щось схоже було в «Братах Грімм», однак там одразу давали зрозуміти, що це похмуре фентезі, а не казка для сімейного перегляду.

«Відьми» відвертають і вводять в стан дискомфорту своєю реалістичністю, власне, все за канонами «зловісної долини».

АКТОРСЬКИЙ ЕТЮД

Театральна манера гри верховної відьми у виконанні Енн Хетеуей йде у розріз з більшістю інших персонажів. В результаті, мозок постійно метається між думками: «Це телеспектакль або все-таки фільм?».

Багато персонажів переграють. Якщо бути точнішим, використовують саме театральну манеру, тоді як інші герої намагаються «грати кіно». Чи повинні ці два табори бути присутніми в одній картині? Навряд чи.

ВІЗУАЛ БЕЗ ПОХВАЛ

На жаль, до картинки так само є кілька питань. Графічна складова в деяких моментах досить топорна, і все б нічого, якби не велика кількість крупних планів, які демонструють всі недоліки CGI-графіки.

При цьому, фільм залишається яскравим і барвистим; що радувало б, якби не «долина»…

ВЕРДИКТ

«Відьми» – це безумовно атракціон. Дуже дорогий, місцями гарний і … лякаючий.

Творці хотіли зробити щось грандіозне, і в цілому у них вийшло. Вони створили величезний барвистий торт, від якого при першому погляді течуть слинки, але відкусивши шматок барвистого крему, виявляєш чорний-чорний бісквіт, до того ж не зовсім свіжий. Апетит проходить на раз-два.

Вердикт: проходняк.

Автор статті: Олег Соколовський