Сьогодні будемо дивитися «Остання дуель»

Написано КіноТеатр

Історичне кіно виходить не часто в наш час. Чи то історії закінчилися, чи то час для цих самих історій ще не настав. А, ні, настав. В епоху фемінізму себе досить комфортно повинен почувати фільм «Остання дуель», несучи з собою актуальну повєсточку.

Так, фільм є черговою екранізацією тяжкої жіночої долі. Але в антуражі Середньовічної Франції популярний нині меседж сприймається куди комфортніше, ніж в якому-небудь черговому серіалі про підлітків.

Нам розповідають історію, яка швидше за все була в ті темні часи, як і тисячі інших подібних. Жінки того часу дійсно не мали ніяких прав і фільм не соромиться про це говорити голосно і чітко, підводячи до суті трагедії.

Рідлі Скотт в свої 83 явно бачив достатньо, щоб зуміти розповісти таку драматичну історію. З чим постановник і справляється на «ура», якби не одне «але».

Фільм йде майже 2,5 години, при цьому крутиться навколо локального події, через що ближче до середини стрічки левова частка глядачів може занудьгувати.

Картина поділена на три основних акти, кожен з яких охоплює точку зору одного з трьох головних персонажів, пропонуючи глядачеві під різними кутами подивитися на ситуацію.

Все виглядає об’ємно і вичерпно, якби не регулярне повторення одних і тих самих сцен. Так, від акту до акту вони (сцени) змінюються, адже правда у кожного своя, а істина десь посередині. Але найчастіше ці зміни настільки незначні, що у середині другого акту глядач і сам розуміє, що до чого, але його продовжують вести за ручку по сюжетних рейках, щоб він точно все зрозумів.

Сюжет, хоч і не є новим одкровенням, але явно чекав свого часу, щоб бути актуальним і потрібним глядачеві.

Драматична складова тоннами ллється з усіх щілин, змушуючи щиро переживати за героїв, любити і ненавидіти кожного з них.

Адже кожен персонаж є як героєм, так і лиходієм, дивлячись з якої точки зору споглядати.

До слова, про героїв. Точніше, про їх виконавців. Діамантом картини виступив Бен Аффлек, роль якого після похмурого Бетмена сприймається як ковток свіжого повітря. І починаєш з новими силами вірити в те, що Бен заслужив своє місце під сонцем, як дійсно талановитий актор.

Про каст в цілому можна говорити тільки хороше, актори майстерно відіграють персонажів, крім, мабуть, Адама Драйвера – аж надто прямолінійним виявився його герой.

Гумору в картині також бути. Часом він чорний і жорстокий, і тим не менш справляється зі своїм завданням. Мистецтво в чистому вигляді – зуміти протиснути в таку драматичну стрічку гумористичні акценти.

Діалоги звучать вкрай автентично і не дратують, що, звичайно ж, є плюсом.

А ось музичний ряд підкачав. Музика хоч і з’являється в картині, але нічим не запам’ятовується. Але ж на тлі Середньовіччя так і проситься колоритний саундтрек!

Динаміка явно пройшла повз картини. Події дуже спокійні, і, на превеликий жаль, недостатньо захоплюють, щоб спостерігати за ними з цікавістю протягом 2,5 годин.

А ось за що фільм можна прям сміливо лаяти, так це за візуальну складову. Якщо бути точним – за монтаж фільму. Найчастіше кадри технічно не клеяться між собою, що хоч і не сильно буде помітно відстороненому глядачеві, але знаючі кожногл разу страждатимуть.

Підводячи підсумки можемо сказати, що «Остання дуель» – це непогано кіно, яке потребує чищення косяків. Затягнутий хронометраж і убогий монтаж не викликають бажання переглядати картину. Хоча заради відмінних акторських робіт це безперечно варто було б зробити, якби фільм був доведений до розуму.

Ми готові зупинитися на оцінці в 6/10 балів і рекомендувати картину всім любителям Середньовіччя. Всім іншим можна сміливо проходити повз. Тим більше, що Рідлі Скотт зовсім скоро потішить нас ще однією своєю роботою.