Король Річард – це той самий фільм, на який не хочеш йти, бо в голову лізуть думки «о, ні, ще один байопік, приправлений сучасною повісточкою». Але під час перегляду виникає палке бажання ставити високі оцінки. Картину можна порівняти з якою-небудь стравою, що зовні не дуже, але неймовірна на смак.
Адже незважаючи на величезний хронометраж у 2,5 години, за подіями спостерігати настільки цікаво, що час пролітає непомітно. Також непомітно, як і під час перегляду Людини-павука 3. Але там брали екшеном і зірковими обличчями, а в Королі Річарді не багато ні того, ні іншого.
Так, головну роль виконує Вілл Сміт, який своєю звичною харизмою бризкає на всі боки. Та Джон Бернтал, який кардинально змінив амплуа і вперше за довгий час грає не Карателя та його аналогів, а досить приземленого тренера.
Фільм перш за все чіпляє своєю історією, в яку, зрозуміло, вплетена і повістка сьогоднішнього дня. Але зроблено це настільки акуратно та гармонійно, що зовсім не викликає нарікань. Хіба що, одна єдина кримінальна арка не була належним чином розкрита, прямо хотілося побачити її продовження, але, мабуть, режисер згадав, або йому нагадали, що тут взагалі-то спортивна драма, а Бернтал і Сміт не Дедшота і Карателя прийшли грати. І весь кримінал одразу ж згорнули.
Стрічка однозначно є гарним прикладом вдалого байопіку. Особисто ми не пригадаємо таких із часів Богемської Рапсодії. Не здивуємося, якщо Король Річард отримає якусь корону на майбутній церемонії золотих статуеток. Фільм цього заслуговує.
Якщо ви цінуєте гарне та повчальне кіно, здатне на найближчі кілька днів замотивувати вас із новими силами взятися за ті справи, які давно відкладаєте на потім, до перегляду рекомендується.
