Один з найбільш очікуваних фільмів року вийшов. Чи вдалося Дені Вільньову перезавантажити класику і створити нові Зоряні війни або Володаря кілець?
Почнемо з питання, яке хвилює багатьох: чи варто перед походом на Дюну 2021 дивитися першу кіноадаптацію далекого 1984 року за авторством Девіда Лінча? Відповідь: ні.
Ми подивилися тригодинну режисерську версію класичного фільму, і нічого, крім болю і страждань не зазнали. Фільм Лінча мало того, що поганий сам по собі, так ще й точно не проходить перевірку часом.
Дивитися цей витвір в 2021 просто неможливо. Для прикладу, перші півгодини Лінчевської Дюни персонажі просто розмовляють. Ніяких дій протягом півгодини! Ми, звичайно, могли б списати все на недосвідченість Лінча, але Дюна стала його третім повнометражним фільмом, і настільки злочинно забити на режисуру – це неприпустимо.
Єдиний плюс від попереднього перегляду класичної Дюни полягає в тому, що сидячи в кінотеатрі, можна порівнювати деякі сцени, які Вільньов повторює, але грамотно використовуючи режисуру, буквально вдихає нове життя в ті сцени, які у Лінча працювали дуже незграбно.
Що стосується нової Дюни, враження вийшли дуже змішаними. Можливо, виною всьому завищені очікування, адже фільм чекали довго і завчасно зводили в абсолют.
Насправді ж ми отримали дуже довгий, місцями сильно провисаючий фільм. Картина триває 2,5 години, і охоплює тільки половину подій книжкового першоджерела. Але, відверто кажучи, от не Пітер Джексон жодного разу.
І хоч спостерігати за подіями Дюни цікаво, найчастіше ніяк не можеш позбутися думки, що все йде занадто довго, розмірено, і пора б вже закінчувати.
Так, ми розуміємо, що фільм вийшов свого роду прологом, в першу чергу він покликаний розкрити персонажів і закласти фундамент на майбутнє.
Але також важливо розуміти і те, що в будь-якому випадку це цілісна картина. Вона повинна утримувати увагу глядача і не дати йому нудьгувати. На жаль, в цьому плані Дюна Вільньову не вдалася.
2,5 години спостерігати за розміреною дією і провисаючим сюжетом дуже складно, навіть роблячи знижку на те, що це лише перший фільм.
Так, можливо другий буде куди краще, більш насиченим і багатим на цікаві події. Але чи захоче глядач йти на другу частину, якщо він засинав на першій? Велике питання, яке, в очевидь, не дуже хвилювало творців. А даремно.
У підсумку маємо непоганий сюжет, який розбивається об повільність і розміреність, змушуючи нудьгувати навіть найстійкіших прихильників цього всесвіту.
Але цей недолік намагаються компенсувати цікавими персонажами, як героями, зі своїми порядками і засадами, так і лиходіями, які володіють зрозумілою мотивацією і дійсно постають серйозною загрозою.
Музика та візуальна частина безперечно гарні. Головна тема фільму ще по трейлерах вселяла трепетне благоговіння.
Картинка виглядає гарно, незважаючи на не надто велику різноманітність фарб. Більшу частину фільму ми спостерігаємо або холодні й стримані покої героїв, або жовті піски Аракіса.
А ось діалоги підвели. Більшість промов персонажів скочуються до пафосних гасел. Так, історія справді епічна, і це чудово, але постійний пафос в діалогах встигає набриднути за 2,5 години.
Гумор в картині все ж є, хоч його і не так просто знайти. Він дуже тонкий і з’являється тільки там, де є потреба, не заважаючи драматичній розповіді.
До слова, про драму. Весь фільм – це по суті один великий драматизм. І він працює.
Але чи захочеться переглядати цю довгу історію?
Наша думка: ні.
Фільм хоч і є хорошою спробою повернути світ «Дюни» на великі екрани, але все ж не пропонує достатньо цікавих елементів, щоб у цей світ захотілося повернутися і пережити ще раз всі події разом з героями.
Фанатам серії рекомендуємо йти однозначно. Ну, а ми готові винести вердикт у вигляді 7/10 балів і чекати нових прем’єр і цікавих історій.
