Рідлі Скотт – дуже плідний режисер, незважаючи на свій похилий вік. У свої 83 він встигає випускати декілька фільмів на рік. Так, звичайно, в умовах постковідного часу, частина з них була знята буквально кілька років тому, але все ж таки. А ще Рідлі активно пише сценарії і буквально днями закінчив продовження «Гладіатора».
Запал у творця є, і це добре. Але роздутої самодумки та відсутності якості, на жаль, більше. Після провалу «Останньої дуелі» він заявив, що у всьому винне сучасне покоління, яке не розуміє справжнє мистецтво, і весь час сидить у своїх телефонах.
Причому, режисер відмовляється розуміти і приймати свої помилки, звинувачуючи у невдачі інших. Адже «Остання дуель» була хоч і непоганою, але точно не шедевром.
У новій стрічці Рідлі знову береться за історичну правду, і робить ті самі помилки, що й минулого разу. Тож чи варто йти на «Гуччі» в кіно?
Почнемо з того, що при перегляді фільму приблизно до середини стрічки не розумієш, хто тут головний герой! Можливо, сам Гуччі? А який із них, якщо це ціла родина?
Персонажів настільки багато, всі вони завжди на увазі, що аж ніяк не допомагає оповіді зосередитися на головному. Весь сюжет дуже розмитий, розмірений, розтягнутий та не зібраний у конструктивну нитку.
Але якщо ви подумали, що ми можемо тільки лаяти, це не так. Фільм має декілька переваг. Наприклад, візуал чи акторський склад, який ризикує відхопити пару номінацій головної кінопремії Голівуду.
Але якщо повернутися до «Гуччі», то стрічка має непоганий сюжет на папері, але насправді все скочується до регулярних бездіяльних діалогів. Проте, на захист можна сказати, що слухати їх цілком цікаво.
З гумором у фільму також все гаразд. Стрічка рясніє гострими репліками, які викликають посмішку.
Музична частина не підвела. Середина минулого століття славилась хітами, яким режисер віддав шану.
Драми у фільмі хоч відбавляй. В основному, всі переживання крутяться навколо теми сім’ї. Причому, як малого сімейства, так і великого сімейного бренду під назвою «Гуччі».
Але чи хочеться дивитися фільм вдруге? Адже що, якщо небажання переглянути картину, є справжнім доказом її успіху? На жаль, «Дім Гуччі» вийшов таким самим, як і багато інших фільмів Рідлі Скотта. Із цікавими задатками, але кривою реалізацією. Монтаж фільмів Скотта завжди викликає особливий біль, адже дідусь часто забуває про принципи комфортного монтажу.
Багато хто хоче подивитися фільм, чекаючи від нього чогось на кшталт недавньої «Круелли», де мода і стиль переплелися з особистими переживаннями та трагедіями.
Якщо ви хочете подивитися фільм заради тих відчуттів, що відчували при «Круеллі», перегляньте її ще раз.
Але шанувальникам творчості дідуся Скотта можемо сміливо радити його нову роботу. Яка від нас отримує 7/10.
Наш вердикт до фільмів Рідлі Скотта завжди один – це хороше кіно, яке потребує доопрацювання. Шкода, що дідусь Скотт вважає інакше.
