Сьогодні будемо дивитися «Ненаситний»

Написано КіноТеатр

По-справжньому самобутніх та цікавих фільмів жахів останнім часом особисто ми не пригадаємо.

То перероджується вічна класика, в особі Геловіна, то й зовсім виходить щось ну зовсім другорядне.

Але 2021 рік обіцяв привнести різноманітність у жанрі, викотивши «Ненаситного», котрий повинен був вийти ще роком раніше, але, як і більшість фільмів, був перенесений з усіх зрозумілих причин.

Перша перевага фільму в тому, що це не висмоктаний з пальця сюжет, а екранізація одного невеликого оповідання, що називається «Тихий хлопчик», яке розповідає про неблагополучну дитину, яка живе зі своїм батьком та молодшим братом. Тільки от його рідня… захворіла.

Щоб обійтися без спойлерів, зазначимо, що розповідь дійсно атмосферна і цікава, читається буквально за 20-30 хвилин і точно того варта.

Але фільм хоч і використовує ключові події та персонажів, все ж таки сильно відрізняється. Наприклад, назвою. В оригіналі картина називається “Роги”. Вони, звичайно, є у фільмі, але аж надто метафорична назва, враховуючи, що картина таки про інше. Російські локалізатори були більш конкретними, і охрестили стрічку «Оленячі роги». Але також, на нашу думку, промахнулися. Ще ціліше звучить український варіант «Ненаситний», адже антагоніст фільму саме такий. Ну, а ми б і зовсім залишили оригінальну назву з оповідання – «Тихий хлопчик», адже, в першу чергу, це історія про хлопчика, який змушений жити в страху за власне життя, обслуговуючи родичів, що захворіли.

Що фільму вдається добре, так це передача гнітючої, похмурої та свого роду інфернальної атмосфери. Любителям відеоігор відразу згадається “Alan Wake”, адже тут також є маленьке містечко у лісах, вугільна шахта та люди, оповиті мороком. У буквальному значенні.

Але якщо порівнювати все з тією ж розповіддю, за якою поставлено фільм, то картина поступається. У першоджерелі атмосфера і неоднозначність героїв набагато цікавіша. На відміну від фільму, де глядач одразу ж розуміє, хто тут добрий та ущемлений, а хто шкідник.

Ну ви вже зрозуміли, перед переглядом фільму рекомендуємо прочитати розповідь. А тих, хто боїться спойлерів, поспішаємо заспокоїти. Фільм використовує лише 40% оригінальної історії. Більшість подій додумано сценаристами, а фінал і зовсім не схожий на той, який пропонує автор першоджерела.

На жаль, тут і криється проблема фільму. Пам’ятаєте фільм Спілберга – «Щелепи» та фурор, який він справив? Все тому, що режисер акулячого трилера практично не показував загрози у кадрі. Адже уява глядача – це саме собою потужне джерело саспенсу і страху.

Так, тоді це було зумовлено недосконалим макетом акули, але цей принцип працює й у наші дні. В «Ненаситному» вся інтрига і страх пропадають ближче до фіналу, коли чудовисько показують у всій красі. Мова, зрозуміло, про Вендіго. Фінальна розбірка зі злом і зовсім не витримує жодної критики, настільки все неправдоподібно і безглуздо виглядає.

Не доставляють і персонажі, які поводяться, на жаль, так само шаблонно і передбачувано, як у будь-якому хорорі. Одразу проглядаються сюжетні рейки, бо розсудлива людина у пропонованих сценарієм обставинах ніколи б так не вчинила. І вгадайте, де внутрішні переживання обставлені в рази краще? Правильно. Все в тому ж оповіданні.

Але чи є плюси фільму, крім атмосфери? Є. Наприклад, сюжет. Фільм пропонує нам насичену історію, хоч і більшою мірою передбачувану. Але автори явно не начисто скопіювали сюжет першоджерела (щоправда, у певні моменти про це навіть шкодуєш), але й привнесли багато своїх цілком цікавих ідей. Героїв спробували розкрити докладніше та наділити непоганою мотивацією. Правда мізки їм часом забули включити, але це проблема практично будь-якого фільму жахів.

Цей фільм варто подивитися любителям гнітючої атмосфери та візуалу. Музика також сприяє зануренню у маленьке шахтарське містечко. Стрічка цілком динамічна і бадьоро скаче сюжетними рейками, щедро розкидаючи драматичну складову.

А ось недокрученість лізе з усіх щілин. Герої цікаві, але дурні, діалоги не інтригують, незважаючи на інтригу, що витає у повітрі. Але незважаючи на всі мінуси, стрічка чимось притягує і залишає певний післясмак.

Ми готові зупинитися на 6 балах з десяти, і рекомендувати стрічку любителям полоскотати нерви і поринути на один вечір у сире та похмуре містечко, оповите прокляттям Вендіго.