«Тілоохоронець дружини кілера» припав до душі багатьом. Там було і багато екшену, і хороший гумор, і цікавий сюжет.
За касою справа не стала, і ось, через 4 роки, все ті ж творці випускають продовження.
Йдучи за каноном будь-якого сиквела, «Тілоохоронець дружини кілера» виріс в масштабі: тут нас кидають з країни в країну, з міста в місто по клацанню пальців, тоді як перша частина скромно обмежувалася лише Амстердамом.
Бюджет другої частини теж явно виріс, а разом з ним і градус божевілля, що відбувається на екрані.
Чому «Тілоохоронець дружини кілера» можна сміливо назвати спін-оффом 9-го «Форсажу» і чи варто йти в кіно заради нього?
СУЦІЛЬНЕ БОЖЕВІЛЛЯ
Відразу дамо відповідь на останнє запитання: походу в кінотеатр стрічка варта. Але для багатьох швидше за все лише на один раз. Принаймні, вдруге переглядати ЦЕ бажання не виникає. І ось чому.
Картина є прямим продовженням оригіналу (тож якщо ви не знайомі з першоджерелом, ні кроку в кінотеатри, поки не познайомитеся, інакше ризикуєте пропустити тонну відсилань і жартів), але на відміну від першої частини, яка хоч і з натяжкою, але все ж могла претендувати на віру в реальність того, що відбувається, сиквел явно задивлявся на прибуткові франшизи типу «Форсажу» і «Джона Уіка 3».
У продовженні геть відсутні здоровий глузд, закони фізики і адекватність персонажів. Всі події будуються суто заради фану і розваги під газіровочку. І це не є погано.
Фільм дійсно може розважити і порадувати, особливо коли повністю перестаєш сприймати його як щось серйозне (реалістичне).
І СМІШНО, І ГРІШНО
Що фільму вдається на 5 +, так це гумор. В кількості він (гумор) може позмагатися з рибою в Азовському морі в 50-х, а його якість і чорнушність як не можна, до речі, підходять тону фільму.
Основним мотивом стають сімейні цінності, і жартів про них більш ніж достатньо.
Акторський склад також відмінно справляється і передає всі ті іскрометні жарти з потрібною подачею.
Підбиваючи підсумок, сміятися під час перегляду є з чого, і не один раз. Вголос. Ахах.
ВЕРДИКТ
«Тілоохоронець дружини кілера» – це відмінний приклад попкорнового кіно, при перегляді якого можна відключити мозок і сміятися, коли поганим і хорошим дядькам і тіткам роблять боляче (сподіваємося, це не ми садисти, а у всіх так, хіба ні?).
Однак, відвернувшись від реалізму, фільм відсік собі можливість для повторних переглядів. Адже, якщо часто відключати мозок, можна так і не перестати сміятися і опинитися в кімнаті з білими стінами.
