Самовираження сучасного мистецтва

Сучасне мистецтво, на відміну від поп-музики або кіноіндустрії, не викликає активний громадський резонанс. Це явище яскраво простежується як мінімум на прикладі телебачення. Воно, як відомо, завжди орієнтується на глядача і на його потреби. Передачі ж про сучасне мистецтво транслюються на сьогоднішній день досить рідко та не на найпопулярніших каналах. У цей час керівники програм переслідують іншу мету – заповнення непотрібних пауз в сітці телеканалу, а не народну освіту.

Але не дивлячись на це, суперечки в сфері мистецтва виникають часто.
Все це говорить про те, що інтерес до мистецтва великий. Чого не скажеш про інші сфери діяльності і галузі знань. Точні науки не дозволяють людині мати власну точку зору або своє бачення, що мистецтво, в свою чергу, це цілком допускає.
За століття історії мистецтва люди зуміли вигадати неймовірні ігри з розумом та уявою.

Сучасне мистецтво – це вираз людьми своєї власної реальності і своєї правди. Кожен напрямок – це нова грань світової спадщини.
А мистецтво, як ви вже помітили, може виражатися абсолютно по-різному.


Navigator TV зібрав для Вас нові та ще не до кінця зрозумілі види самовираження в мистецтві.

Анаморфоз – ця методика дає змогу отримувати зображення, які можна повністю зрозуміти тільки з певної точки або кута. У деяких випадках нормальне зображення з’являється тільки тоді, коли подивитись на картину через дзеркало. Одним з найбільш ранніх відомих прикладів анаморфозу є деякі твори Леонардо да Вінчі, датовані 15 століттям.

Фотореалізм. Рух фотореалістів виник в 1960-х роках. Творці прагнули створювати вражаючі реалістичні зображення, які нічим не відрізняються від фотографій. Вони копіювали навіть найдрібніші деталі з фотознімків, створюючи свої картини. Також існує рух під назвою супер-реалізм або гіперреалізм, який охоплює не тільки живопис, а й скульптуру. На нього досить сильно вплинула сучасна поп-арт культура.

Зворотня 3-D візуалізація. У той час, як за допомогою анаморфозу художники прагнуть зробити з двовимірних об’єктів тривимірні, зворотна 3-D візуалізація призначена для протилежного – зробити тривимірний об’єкт схожим на малюнок або картину. Найбільш помітним художником в цій області є Алекса Мід з Лос-Анджелеса. Вона використовує нетоксичні акрилові фарби, щоб надати людям схожість з неживими двовимірними картинами.

Тіньове мистецтво. Тіні є швидкоплинними за своєю природою, тому важко сказати, коли люди вперше почали використовувати їх в мистецтві. Сучасні художники досягли приголомшливої майстерності в роботі з тінню. Вони так викладають різні об’єкти, що тінь від них створює гарні образи людей, слів або предметів. Оскільки тіні традиційно асоціюються з чимось загадковим або містичним, багато художників використовують в своїх роботах тематику жаху або розрухи.

Зворотнє графіті. Подібно розпису брудних автомобілів, мистецтво зворотнього графіті полягає в створенні зображень шляхом видалення бруду, а не додавання фарби. Художники часто використовують шланги з водою, щоб видалити бруд і кіптяву вихлопних газів зі стін, створюючи дивовижні картини. Рух зародився завдяки англійському художнику Полу “Муз” Кертису, який намалював картину на прокуреній до чорноти стіні ресторану, де він мив посуд в підлітковому віці. Ще один британський художник Бен Лонг створює свої картини на задній частині автопричепів, пальцем видаляючи бруд від вихлопів.

Світлографіка. Як не дивно, деякі з перших спроб світлового живопису взагалі не сприйняли як мистецтво. Франк і Ліліан Гилбрет (персонажі роману “Оптом дешевше”) прославилися підвищенням ефективності праці робітників. Ще в 1914-му році вони почали використовувати світло і фотокамеру з відкритим затвором для запису рухів окремих співробітників. Вивчаючи отримані світлові зображення, вони сподівалися знайти способи зробити роботу більш простою і легкою. У світі мистецтва цей метод з’явився в 1935-му році, коли художник-сюрреаліст Ман Рей використовував камеру з відкритим затвором, щоб сфотографувати себе в оточенні потоків світла.

Pop Head.
Ці великомасштабні фотографії зроблені в звичайному форматі портретів шкільних щорічників, але, здається, залиті фарбою.
Особистість маскується так, що Він або Вона стають анонімним підлітком.
Сміливий різнокольоровий сплеск фарби є посиланням на абстрактний експресіонізм, а також означає часто мінливий емоційний стан підлітків і особистостей, які все ще формуються під впливом зовнішніх сил.

В основі практики Дугласа Клаупленда лежить захоплення популярною культурою. Клаупленд не тільки використовує стратегії поп-арту, об’єднуючи предмети і зображення взяті безпосередньо з повсякденного життя, але і часто пропускає їх через призму нових медіа. Результат є провокаційний – синтез спільного з незвичайним, встановлений тут і зараз.