Правда про Оскар. Наскільки об’єктивна оцінка експертів?

Написано Новини

На думку соціального психолога Меттью Уїлкінсона, будь-який творчий проєкт – це не результат роботи однієї людини або групи людей, а продукт, створений на основі думки суспільства про нього. Тобто твір існує до тих пір, поки він цікавий глядачеві і відповідає його очікуванням. Крім думки звичайних глядачів, творчі люди активно прислухаються і до думки професійної спільноти.

Професор Каліфорнійського університету Ден Саймонтон, щоб визначити зв’язок між креативністю фільму і його визнанням, дослідив тисячу сто тридцять два фільми, що вийшли в період з 1975 по 2002 рік і отримали щонайменше одну нагороду або номіновані на одну з семи провідних премій. Вчений вважає, що в кінематографі особливо важлива колективна креативність, так як над фільмом одночасно працюють режисер, сценарист, актори, оператор, композитор, художники та інші. В той же час, за колективною творчістю помітна і індивідуальна робота конкретної людини.

Вчений вважає, що так як кожен фільм отримує кілька номінацій на «Оскар» і кожна номінація вручається незалежно одна від одної, премія стає хорошим способом оцінити творчий внесок кожної окремої людини в спільну справу. Тобто фільми, які претендують на перемогу в номінації “Кращий фільм”, як правило, номінуються і за іншими пунктами – “Кращий адаптований сценарій” (щороку практично 3 з 5 номінованих картин за кращий сценарій – це потенційні “Кращі фільми”), “Краща чоловіча роль” і “Краща жіноча роль”, “Кращий монтаж”, “Краща операторська робота” і т. д.

При цьому, максимальний творчий внесок у фільм роблять режисери: приблизно половина фільмів, які отримали премію «Оскар» в номінації «Кращий фільм», були удостоєні премії і в категорії «Кращий режисер».

Для того, щоб зрозуміти, наскільки справедлива оцінка креативності фільму академіками, варто привести анонімний коментар одного з академіків, які беруть участь в голосуванні на премію «Оскар». За його словами, кожен академік має свої критерії кращого фільму, гідного премії «Оскар». Згідно його системи, він оцінює кожен окремий елемент фільму і гармонійність їх взаємодії. Далі він оцінює фільм вже не з об’єктивної, а з суб’єктивної точки зору: наскільки фільм сподобався йому особисто, чи можна рекомендувати цей фільм до перегляду знайомим, чи захочеться цей фільм переглянути ще раз. Відповідно, тільки при позитивній відповіді на всі ці питання, він зможе голосувати за фільм як за кращий проєкт року.

Таким чином, вважати кінопремії об’єктивним показником творчих успіхів кінематографістів досить складно. Тим більше, що часто одна і та ж людина може отримати як найвищу, так і найнижчу оцінку з боку спільноти: багато кінематографістів отримували в різний час як найбільш престижну нагороду («Оскар»), так і її протилежність – «Золоту малину». Так було з Лоуренсом Олів’є, Халлі Беррі, Сандрою Баллок, Роберто Беніньї і Кевіном Костнером. Подібна ситуація характерна не тільки для акторів, а й для сценаристів (Брайана Хелджленда, Аківи Голдсміт, Еріка Рота) і режисерів (Джеймса Кемерона, Гаса ван Сента). Всі вони, згідно із думкою критиків, створювали як загальновизнані шедеври, так і очевидно провальні картини.