«Хто, як не Ви?» – мультимедійний артпроєкт, головна мета якого – привернути увагу до питання взаємовідносин між Людиною та Природою, сприяти тому, аби кожен глядач поставив собі важливі запитання – ким він є зовнішньому світові: другом чи ворогом? Що може зробити особисто задля збереження багатств Природи?
Презентація екопроєкту онлайн відбулася у травні, а після стабілізації ситуації у світі проєкт відбудеться у реальному просторі та часі. Деталі будуть повідомлені додатково.
Серед учасників, окрім митців, режисерів та драматургів, також особливе місце зайняли українські поети, які презентували свої вірші на екологічну тематику. Куратор поетичного напрямку – Ярослав Карпець, журналіст, поет, літератор.
Поезія Марго Гейко “Після нас”
Читає Микола Лисенко, заслужений діяч мистецтв України, теле і радіоведучий, диригент
ПІСЛЯ НАС
“Після нас хоч потоп”, бо мені не вертатись сюди,
Бо мені не хворіти, нащадкам услід не дивитись.
Назавжди наживусь, а усе, що за мною – зажди!
Я лишу тобі світ, в целофановий саван сповитий.
Ми природі насипали в очі потовчене скло,
Немовлятам в колиски поклали базальтову вату,
В соцмережах у нас не один гламурований клон –
Ми без шкіри у них, втім, боронимо межі привату.
Після нас… А насправді, що буде колись після нас?!
Ми зайшли як орда, не володарі, навіть не гості,
До артерій землі націдили отруєних мас,
Океан завагітнів сміттям і виношує острів.
Вже онуки не знатимуть, як смакували меди,
Як пили із криниць. І спитають «А хто винуватий?»,
«Що немає води?» – То діди, досягнувши мети,
Замість того, щоб жити, навчили отців – споживати
Наше пекло і деяких з нас не на жарт допекло.
Хоч прогризли тунелі, у небо штрикнули ракети.
«Хай би зараз потоп!» – видихає скалічений слон
І зітхає дельфін, задихаючись рваним пакетом.
Поезія Ingi Gerda “Чорнобиль”
Читає автор
ЧОРНОБИЛЬ
Згоріло сонце, випеклась земля,
не ходять містом тіні і півтони,
в домівках вітер порохом кружля,
кутки тривожить й меблі нерухомі.
Хтось вимкнув голоси – німа «краса»,
в деревах тінь гіпюрова протрухла,
іржава гойдалка повітрям колиса
роки й здається, що земля не кругла.
Витає страх поміж бетонних стін,
у нього роль своя – за головного
і з вітром тим неначе навздогін
шукають вдвох притулку, правди, Бога.
Пластами біль у вічність полягла,
створивши осередок катастрофи,
цвітуть квітки, а з голого стебла –
життя, як струм, іще сочиться трохи…
Поезія Тетяни Яровициної “Про любов”
Читає автор
Про любов
Я у любов-утриманку не вірю.
ЛЮБОВ гарує, множить, береже.
Земля для неї – батьківське подвір’я.
Її магніт сильніший за бюджет.
Чи так, чи ні, однак мені здається:
ЛЮБОВ не смітить, не плює, не рве.
Хоч кожен має дві півкулі й серце,
питання честі – діло не нове.
Чим до землі та людства прив’язатись?
Недопалком, плювком і матюком???
Чи саджанцем, і квіткою, і… садом?
Ти чуєш, ні?!
Пустеля.com.
