Народження джазу

Написано НавігаторFM, Новини

Говорячи коротко, історія джазу – це оповідання про пошук, єднання, сміливі експерименти та гарячу любов до музики.

Історія зародження джазу бере свій початок у Новому Орлеані, на американському півдні. Для цього етапу характерна колективна імпровізація декількох варіантів однієї і тієї ж мелодії сурмачем (головний голос), кларнетистом і тромбоністом на тлі маршевого акомпанементу мідного баса і ударних. Знаковий день – 26 лютого 1917 року. Тоді в нью-йоркській студії фірми “Victor” п’ять білих музикантів з Нового Орлеана записали першу грамплатівку. До виходу цієї платівки джаз залишався маргінальним явищем, музичним фольклором, а після – за декілька тижнів приголомшив, потряс усю Америку. Запис належав легендарному “Original Dixieland Jazz Band”. Так американський джаз почав свій гордий хід по світу.

У 20-і роки були знайдені основні риси майбутніх стилів: рівномірна пульсація контрабаса і ударних, що сприяла свінгу, віртуозне виконання соло, манера вокальної імпровізації без слів за допомогою окремих складів (“скет”). Значне місце зайняв блюз. Пізніше обидва етапи – новоорлеанский та Чикаго, – об’єднуються терміном “диксиленд”.

У американському джазі 20-х років виникла струнка система, що дістала назву “свінг”. Для свінгу характерна поява нового типу оркестру – біг-бенду. Зі збільшенням оркестру довелося відмовитися від колективної імпровізації, перейти до виконання аранжувань, записаних на ноти. Аранжування стало одним з перших проявів композиторського початку.

Біг-бенд складається з трьох груп інструментів-секцій, кожна може звучати як один багатоголосий інструмент: секції саксофонів (пізніше з кларнетами), “мідної” секції (труби і тромбони), ритмічної секції (фортепіано, гітара, контрабас, ударні).

З’явилася сольна імпровізація, грунтована на “квадраті” (“хорусі”). “Квадрат” – це одна варіація, рівна за тривалістю (числу тактів) темі, виконувана на тлі того ж, що і основна тема, акордового супроводу, до якого імпровізатор підлаштовує нові мелодійні обороти.

У 30-і роки став популярний американський блюз, отримала поширення пісенна форма з 32-х тактів. У свінгу почав широко застосовуватися “рифф” – двох-чотирьох тактова ритмічно-гнучка репліка. Її виконує оркестр, поки імпровізує соліст.

Американський джаз 30-х років комерціалізувався. Тому в середовищі любителів і знавців історії походження джазу виник рух за відродження більше ранніх, справжніх стилів. Вирішальну роль зіграли невеликі негритянські ансамблі 40-х років, що відкинули усе розраховане на зовнішній ефект: естрадність та пісенність. Тема програвалася в унісон і майже не звучала в оригінальному виді, акомпанемент вже не вимагав танцювальної регулярності.

Цей стиль, що відкриває сучасну епоху, дістав назву “боп” або “бібоп”. Експерименти талановитих американських музикантів і виконавців джазу – Чарлі Паркера, Діззі Гіллеспі, Телоніуса Монка та інших – фактично започаткували розвиток самостійного виду мистецтва, лише зовні пов’язаного з естрадно-танцювальним жанром.

З кінця 40-х до середини 60-х років розвиток відбувався в двох напрямах. Перший включав стилі “cool” – “прохолодний”, і “west coast” – “західне узбережжя”. Для першого характерне широке використання досвіду класичної і сучасної серйозної музики – розвинені концертні форми, поліфонія. Другий напрям включав стилі “хардбоп” – “гарячий”, “енергійний” і близький йому “soul-jazz” (у перекладі з англійського “soul” – “душа”), поєднуючі принципи старого бібопа з традиціями негритянського фольклору, темпераментні ритми і інтонації спиричуелів.

Обидва ці напрями мають багато спільного в прагненні звільнитися від ділення імпровізації на окремі квадрати, а також свінгувати вальсові і складніші розміри.

З початку 60-х рр. починаються активні експерименти із спонтанною імпровізацією, не обмеженою навіть конкретною музичною темою – Freejazz. Проте ще більше значення отримує принцип : кожного разу наново вибирається ряд звуків – лад, а не чітко помітні квадрати. У пошуках таких ладів музиканти звертається до культур Азії, Африки, Європи та ін. В 70-і рр. приходять електроінструменти і ритми молодіжної рок-музыки, грунтованої на дрібнішому, чим раніше, дробленні такту. Цей стиль отримує спочатку назву “fusion”, тобто “сплав”.