Лучано Паваротті – один з найвидатніших оперних співаків століття, який виступав на сцені більше сорока років. Двері кращих театрів для нього завжди були відкриті. Лучано збирав стадіони прихильників. Проте особисте життя маестро завжди викликало неоднозначні відгуки.
Лучано Паваротті, безумовно, мав рідкісні вокальні дані – його голос називають “ліричний тенор”. Широкий діапазон дозволяв йому плавно переходити від одного регістра до іншого. Усе це передалося у спадок, адже його батько у вільний від роботи час співав в хорі.
Народилася голосиста зірка 12 жовтня 1935 року в невеликому містечку Модена, – на батьківщині пармезану і вина. Співаючий пекар був знаменитістю міста. Насправді татко марив про сцену, але сміливості реалізувати мрії йому не вистачило. Тому він вирішив, що спів – це просто хобі. Мати нашого героя Адель працювала на тютюновій фабриці і мріяла, щоб він пішов викладати в школу.
А його самого в дитинстві більше цікавив футбол, він хотів бути професійним воротарем. І після закінчення школи перед майбутнім співаком постала дилема. Він був зацікавлений в продовженні кар’єри футболіста, але мати все-таки наполягла на своєму. Лучано навіть протримався в школі пару років, але музична кар’єра узяла у результаті верх. Тим більше що приховати такий голос від людей було просто не можливо.
Перший виступ Лучано відбувся, коли йому були всього чотири роки. Він співав “Серце красунь схильно до зради“. Аудиторія з бабусь, тіточок і мам була зачарована.
Кар’єра співака була стрімкою: вже в 1961 році, у віці всього лише двадцяти шести років, він взяв участь в конкурсі театру “Реджио Емілія“. У публіки не було сумнівів – наймолодше дарування в особі Паваротті повинно було отримати головний приз – роль Рудольфа в опері Пуччині “Богема“. Це був його довгожданий дебют на сцені. Відтоді цей образ – один з улюблених у маестро. І неспроста: він завжди любив бравувати своїми досягненнями, адже багато вокалістів домагаються таких висот вже в похилому віці. Можна сказати, що Лучано вже почав зазнаватися, але доки ще тримав свій характер у вузді.
Як можна писати про італійця, не зачіпаючи його любовні пригоди! Безумовно, вони були і в житті нашого героя, але їх завжди затуляла головна жінка його життя. Свою любов він зустрів в 1955 році на вечірці. Йому тоді було двадцять років. Щоб справити враження, Лучано виконав “Гніздо ластівки“. Співав він тільки для неї – шістнадцятирічної Адуа, яка теж захоплювалася співом. Любов пережила шкільну пору, незабаром відбулися їх заручини, які виявилися довгими. У той час вони працювали вчителями. Лучано викладав фізкультуру, а ще підробляв страховим агентом.
І лише завдяки досягненням Паваротті на музичному олімпі, після шести років молоді люди змогли одружитися. Лучано ще не був вокалістом, що заробляє величезні гроші, але гонорарів вже вистачило на скромне весілля.
У двадцять вісім Лучано відправився в Лондон. Він ледве говорив англійською, але намагався бравувати і не показувати свою невпевненість: все-таки він вже був відомий у своїй країні і чекав відповідного ставлення.
Успіх в Лондоні окрилив його і підготував до поїздки в Мілан. І знову була “Богема“. Проте театр “Ла Скеля” відмовив йому двічі. Паваротті був обурений, але за нього заступився диригент і зажадав, щоб його поставили хоч би на заміну.
У 1967 році опера “Дочка полку” в Лондонській Королівській опері зробила Лучано легендою. Цього разу люди прийшли, щоб почути саме його. Досі так не співав жоден тенор – дев’ять верхніх “до” підряд на межі потужності голосу. Ніхто не міг повірити в це, тим більше ноти прозвучали одна за другою з легкістю. Це змінило все – у Паваротті вийшло те, чого раніше не вдавалося нікому.
Сенсація повторилася в “Ла Скеля“, і нарешті тріумф в “Метрополітен-опера“. Нью-Йорк лежав біля ніг короля верхнього “до”. Час маленьких гонорарів пройшов, у тому числі і завдяки новому імпресаріо Паваротті – Герберту Бресліну.
До того ж, Лучано влаштовував великі концерти на відкритих майданчиках. У Гайд-парку в Лондоні він зібрав сто п’ятдесят тисяч глядачів, і навіть дощ не завадив його успіху. У 1993 році п’ятсот тисяч чоловік прийшли на концерт Паваротті в Централ-парку в Нью-Йорку. А у вересні того ж року під покровом Ейфелевої вежі зібралося триста тисяч, і все заради Лучано.
Адуа була вимушена протягом багатьох років підкорятися щільному гастрольному графіку Лучано і, звичайно ж, знала про інтрижки, яких у гарячого італійця було вдосталь. Як наслідок, пристрасть з роками стихла – це були лише добре знаючі один одного люди, готові грати почуття напоказ. Але приховувати свої романи Паваротті в якийсь момент перестав. Так, в 1981 році в його житті з’явилася Мадлен Рені, спочатку як учениця, а потім і як кохана. У Італії він був з сім’єю, а на гастролях з коханкою. Так тривало шість років, а після знову став міняти привабливих і, головне, молоденьких дівчат як рукавички.
У березні 1996 року подружня пара подала заяву про розлучення за взаємною згодою. Але це було тільки початком битви в суді, яку влаштувала співакові дружина, що претендувала на половину його статку. Громадська думка була на її стороні. Повноцінне розлучення відбулося лише через чотири роки.
І ось нарешті, закінчивши розділ майна, Лучано почав нове життя – з тією самою Ніколеттою Мантовані, яку всі вважали швидкоплинним захопленням. Тринадцятого січня 2003 року у них народилася донька Аліче. До речі, цього разу вокаліст вирішив відмовитися від давньої традиції і був присутнім на пологах дружини, які проходили дуже важко. Мабуть, дочка і стала головною жінкою, яку він шукав усе життя і якій ніколи не зрадить.
Нове життя з другою дружиною Лучано почав в шістдесят п’ять років. Він побудував будинок, де планував зустріти старість. Проте доля розпорядилася інакше: медики знайшли пояснення його нервовим нападам, проблемам з пам’яттю, зайвій вазі та іншим дивацтвам – виявилось, що так проявлявся рак підшлункової залози, від якого в 2002 році померли його батьки. Ніколетта не покинула коханого, хоча і її чекала сумна новина – лікарі з’ясували, що дівчина страждає розсіяним склерозом і потребує постійного лікування. Проте незгоди зблизили Лучано і його нову дружину ще більше.
Помер Паваротті 6 серпня 2007 року у віці сімдесяти двох років у своєму домі в Італії, а поруч були Ніколетта і донька Аліче.