Леонардо да Вінчі: геній чи божевільний?

«Хто знає все, той може все. Тільки б дізнатися – і крила будуть! ».

Леонардо да Вінчі

Зроблені да Вінчі винаходи і відкриття охоплюють понад 50 галузей знань, повністю передбачаючи напрямки розвитку сучасної цивілізації. В 1499-му Леонардо для зустрічі французького короля Людовика XII сконструював дерев’яного механічного лева, який зробивши кілька кроків, розпахував свою грудну клітку і показував нутрощі, заповнені ліліями.

Вчений є винахідником скафандра, підводного човна, пароплава, ластів. У нього є рукопис, в якому описується можливість занурення на велику глибину без скафандра завдяки використанню особливої ​​газової суміші, секрет якої він свідомо знищив. Щоб її винайти, необхідно було добре розбиратися в біохімічних процесах людського організму, які абсолютно не були відомі в той час.

Це він першим запропонував встановлювати на броньованих кораблях батареї вогнепальних знарядь і таким чином подав ідею броненосця.

Леонардо винайшов вертоліт, велосипед, планер, парашут, танк, кулемет, отруйні гази, димову завісу для військ, збільшувальне скло (ще за 100 років до Галілея).

Да Вінчі винайшов текстильні машини, ткацькі верстати, машини для виготовлення голок, потужні підйомні крани, системи осушення боліт за допомогою труб, арочні мости. Він створив креслення комірів, важелів і гвинтів, призначених піднімати величезні тяжкості, – механізми, яких не було в його час.

Вражає, що Леонардо докладно описує ці машини і механізми, хоча їх і не можна було зробити в той час через те, що тоді не знали шарикопідшипників. Тільки в малюнках Леонардо започатковувались ідеї таких механізмів.

Іноді здається, що да Вінчі просто хотів дізнатися якомога більше про цей світ, збираючи інформацію. Навіщо вона йому була потрібна в такому вигляді і в такій кількості? Відповіді на це питання він не залишив.

Навіть через п’ять століть загадки і таємниці генія епохи Відродження не перестають дивувати наших сучасників.

Леонардо був шульгою, писав справа наліво в дзеркальному зображенні. Ранні його записи зовсім не читані, але з часом дзеркальне письмо набуло певної форми та стилю.

Встановивши накреслення окремих літер, деякі дослідники навчилися читати його звичайно, справа наліво. Здавалося б – ключ знайдений! Але нерозбірливість почерку – це півбіди. Леонардо ще мав звичку писати по слуховому методу, то поділяв склади одного слова, то несподівано складав кілька слів в одне. Додайте до цього неосяжність знань, доступних лише фахівцям різних областей. Все це не могло не вводити дослідників в оману. Ось тому майже всі таємниці генія залишаються для людства нерозгаданими.

Більшість робіт майстра закладені шифруваннями, щоб його ідеї розкривалися поступово, у міру того, як людство до них “дозріє”. Вчені тільки в минулому році, через п’ять століть після смерті Леонардо да Вінчі, зуміли розібратися в проекті його саморушного візка і побудувати його. Цей винахід можна сміливо назвати попередником сучасного автомобіля.

Тут ми і поставимо питання: чим відрізняється божевільний від людини з ясними свідомістю та мисленням? Друга бачить свої помилки, непродумані вчинки та має критичне мислення, і разом з цим намагається їх виправити, або, хоча б, не висвітлювати для інших. На відміну від першої.
Судячи з того, що Леонардо зашифровував свої замітки та спостереження в нотатник із певною структурою та сенсом, можна зробити висновок, що він – митець з рідкісним та неймовірно творчим складом розуму.

В основі художнього мистецтва Леонардо да Вінчі покладав знання про світло і тіні.

У своєму нотатнику він писав: «Картина буде добре виглядати тоді, коли розподіл світла і тіней правильні… Якщо художник не використовує тінь, то можна сказати, що він уникає своєї слави; справжні шанувальники мистецтва не оцінять таку роботу».

Саме він винайшов техніку chiaroscuro – зіставлення світла і темряви, в якій використовують контрасти для додання формам обсягу. Цю техніку можна вілслідкувати в усіх його роботах. До речі, витвори майстра притягують та зацікавлюють не тільки його особливим виконанням, але й прихованим сенсом в кожному з них.

Найобговорюванішою стала робота майстра – Джоконда. Кажуть, що саме моделі Мони Лізи великий художник зобов’язаний своєю смертю. Що багатогодинні виснажливі сеанси з нею винищили великого майстра, оскільки сама модель виявилася біовампіром. Про це говорять і понині. Як тільки картина була написана, великого художника не стало.

Над розгадкою таємниці усмішки Мони Лізи дослідники б’ються вже багато років. Чи не щороку знаходиться вчений, який повідомляє: “Таємниця розкрита!” Деякі вважають, що різниця сприйняття виразу обличчя Джоконди залежить від особистих психічних якостей кожного. Комусь воно здається сумним, комусь – задумливим, комусь – лукавим, комусь – навіть злісним. А дехто вважає, що Джоконда зовсім навіть і не посміхається! Інші вчені вважають, що справа в особливостях художньої манери автора. Нібито Леонардо так по-особливому накладав фарби, що особа Мони Лізи постійно змінюється. Багато хто наполягає на тому, що художник зобразив на полотні себе в жіночому вигляді, тому й вийшов такий дивний ефект.

Також є версія, що художник, який нібито був бісексуалом, намалював не себе, а свого учня і помічника Джіана Джакомо Капротті, який знаходився поруч з ним протягом 26-ти років. На користь цієї версії наводять той факт, що Леонардо залишив цю картину йому в спадок, коли помер в 1519 році.

Окремої уваги потребують думки медиків. Стоматолог і за сумісництвом експерт по живопису Джозеф Борковські вважає, що вираз обличчя Мони Лізи типовий для людей, які втратили передні зуби. А японський доктор Накамура виявив ураження куточка лівого ока Джоконди і зробив висновок, що вона схильна до серцевих захворювань і страждає астмою. Ще одну версію – про паралічі лицьового нерва – висунули отоларинголог Азур з Окленда і датський лікар Фін Беккер-Хрістіансен, який запропонував звернути увагу на те, що Джоконда правою стороною посміхається, а лівої кривляється. Крім того, він виявив у Мони Лізи навіть симптоми ідіотизму, мотивуючи їх непропорційністю пальців і відсутністю гнучкості в руці. Зате, на думку британського лікаря Кеннета Кіла, на портреті просто-напросто передано умиротворений стан вагітної жінки.

Створюючи фреску “Таємна вечеря” Леонардо да Вінчі дуже довго шукав ідеальні моделі. Ісус повинен втілювати Добро, а Іуда, який вирішив зрадити його на цій трапезі, – Зло.

Леонардо багато разів переривав роботу, вирушаючи на пошуки натурщиків. Одного разу, слухаючи церковний хор, він побачив в одному з юних півчих досконалий образ Христа і, запросивши його в свою майстерню, зробив з нього кілька начерків та етюдів.

Минуло три роки. “Таємна вечеря” була майже завершена, однак Леонардо так і не знайшов підходящого натурника для Іуди. Кардинал, який відповідав за розпис собору, квапив художника, вимагаючи, щоб фреска була закінчена якомога швидше.

І ось після довгих пошуків художник побачив як в стічній канаві валялася людина – молода, але передчасно одряхліла, брудна, п’яна і обірвана. Часу на етюди вже не було, і Леонардо наказав своїм помічникам доставити його прямо в собор. З великими труднощами його притягли туди і поставили на ноги. Людина толком не розуміла, що відбувається, і де вона знаходиться, а Леонардо запам’ятовував на полотні обличчя людини, яка погрузла у гріхах.

Коли він закінчив роботу, жебрак, який до цього часу вже трохи прийшов до тями, підійшов до полотна і закричав:

  • Я вже бачив цю картину раніше!
  • Коли? – здивувався Леонардо.
  • Три роки тому, ще до того, як я все втратив. В ту пору, коли я співав у хорі, і життя моє було сповнене мрій, якийсь художник написав з мене Христа…

Дама з горностаєм (1489-90). Цей портрет був намальований за кілька років до Мони Лізи. Виконано в техніці chiaroscuro. У ньому видно світловий контраст світла і тіні, що надає фігурі глибину.

Нещодавно науковці виявили, що цій остаточній версії портрету передували дві попередні. Незмінним залишилося лице, зачіска та прикраси пані. Проте змінилася сукня та положення рук. Горностай з’явився не одразу та мав інше хутро.

До речі, про деякі картини майстра сучасні дослідники знають завдяки збереженим копіям і спогадам сучасників да Вінчі. Наприклад, доля оригіналу роботи «Леда і лебідь» до цих пір невідома. Історики вважають, що картина, можливо, була знищена в середині сімнадцятого століття за наказом маркізи де Ментенон, дружини Людовика XIV. До нашого часу дійшли начерки, зроблені рукою Леонардо, і кілька копій полотна, виконаних різними художниками.

Леонардо да Вінчі ніколи не поспішав закінчити твір. Він вважав, що незакінченість – обов’язкова якість життя. Закінчити – означає вбити! Повільність творця була дивовижною, він писав свої полотна роками. Міг зробити два-три мазка і віддалитися на багато днів з міста, наприклад, упорядковувати долини Ломбардії або створювати апарат для ходьби по воді. Майже кожен з його значних творів – “незавершенка”. Багато з них були зіпсовані водою, вогнем, варварським зверненням, але художник ніколи не виправляв ушкоджень, немов давав право життю втручатися в його творчість і щось підправляти.

Якби да Вінчі не намалював жодної картини, то його б запам’ятали як талановитого вченого, винахідника і письменника. Насправді, саме поєднання здібностей в області мистецтва і володіння наукою зробили Леонардо прекрасним художником.