Мода повинна звільняти вас, а не укладати в рамки. Саме на подіумі збуваються всі мрії.
Геній або лиходій, ранимий творець – його немає вже десять років, але й до сьогодні головний казкар світової моди підкидає сюжети для нашої реальності.
Фантастичні образи і справжні театральні вистави під час його показів, які перетворювали моду на справжнє мистецтво, роблять Маккуіна одним з найяскравіших дизайнерів свого покоління.
У Маккуіна не було освіти в сфері мистецтва, але саме в ній він черпав натхнення для своїх колекцій, які часто народжувалися з випадково прочитаних книг і переглянутих фільмів.
Називатися другим ім’ям Маккуін почав на зорі кар’єри і цим ніби провів роздільну лінію. З одної сторони стояв Лі – товстий, сором’язливий хлопець з кривими зубами. З іншої – чарівний Александр, з енергією маленької електростанції і бажанням бути улюбленцем для всіх. Дві сторони однієї особистості об’єднувала пристрасть до краси.
Мене цікавить те, що відбувається у людей в голові, те, в чому ніхто не хоче зізнаватися.
Дизайнер обгортав моделей в целофан, придумував їм гротескний макіяж. Александр часто звертався до образу відьом, привидів та тіней. Його приваблювала естетика смерті. Під час показів Alexander McQueen дівчата виходили на подіум у закривавлених бинтах, образах інвалідів, вампірів, мерців. За шокуючі колекції і дефіле модельєра стали називати хуліганом британської моди.
В одному з його шоу (це була колекція для модного будинку Givenchy сезону осінь-зима 1998), наприклад, приймала участь модель, обидві ноги якої нижче коліна були ампутовані. Спеціально для неї Александр створив чоботи-протези з різьбленого дерева. Вони виглядали з-під вікторіанської спідниці, тому важко було відразу зрозуміти, що дівчина – інвалід. Подібних сміливих трюків, які грають з почуттями публіки вистачало на кожному показі Маккуіна – це завжди була повноцінна театральна вистава.
Покази Маккуіна були невід’ємною частиною його творчого задуму і містили складні наративи.
На створення колекції Осінь/Зима 2008 “Дівчина, що живе в дереві” дизайнера надихнув 600-річний в’яз біля його заміського будинку. Сюжет показу розповідає історію дівчини-дикунки, яка спускається з дерева, щоб зустріти принца і стати царицею.
“Це була одна з найбільш ліричних і красивих колекцій Маккуіна, вона містила деякі з його найбільш вишуканих моделей, виготовлених з розкішного шовку і прикрашених кристалами Swarovski”, – розповідає Кейт Бетун, куратор музею Александра Маккуіна.
Значна фантастичність образів ріднить Маккуіна з американським режисером Тімом Бертоном.
Його фільми надихнули, зокрема, колекцію Маккуіна Осінь/Зима 2002 з неперекладним назвою Supercalifragilisticexpialidocious. Знаменитий чорний плащ-парашут саме з цієї колекції.
Александр Маккуін грає з “естетикою відразливого”, в його роботах можна чітко простежити тематику живих мерців, вампірів і відьом.
Модельєр присвячує цілу колекцію своїй далекої пра-пра-прабабусі, яка стала жертвою процесу над салемськими відьмами (один з найгучніших судів над відьмами, що пройшов в Новій Англії в кінці XVII століття).
Колекція Осінь/Зима 2007 так і називається “В пам’ять про Елізабет Хау, Салем, 1692”. Неважко помітити, звідки походить образ змученого генія, який приміряв на себе дизайнер.
Метаморфози істот – ще один казковий мотив, який наполегливо повторюється в творчості Маккуіна.
У фольклорі і міфології будь-яка істота за допомогою магічного, чарівного заклинання може перетворюватися в інші істоти: принц – в жабу, королева – в відьму.
Мотиви перевертнів і іншої нечисті можна простежити в багатьох роботах дизайнера. Це і його знакові весільні сукні з рогами, і єдинороги на багатьох моделях.
Та й сам Маккуін часто з’являється з черепом на голові або з оленячими рогами, а також з його улюбленими яструбами.
Пір’я павичів, качок і фазанів часто стають елементами його одягу та головних уборів. Один з них – знаменитий капелюх з роєм червоних метеликів, виготовлений на замовлення Маккуіна дизайнером Філіпом Трейсі.
Серед іншого – черевики зі шкіри пітона і броненосця на приголомшливих підборах 30 см заввишки; чорний плащ, який немов би перетворюється на лебедя, а також численні анімалістичні гібриди-жінки-тварини, жінки-метелики.
Тілесні метаморфози є традиційною ознакою казкового світу, і Маккуін постійно втілює їх у своїх готичних образах.
У листопаді 2009 року Леді Гага представила відео на пісню Bad Romance. Для ролика були обрані кілька нарядів і пар туфель від Alexander McQueen, в тому числі золотиста сукня і взуття-копитця.
Також, у 2009 році на тижні моди в Парижі Александр Маккуін представив жіночу колекцію під назвою «Атлантида Платона», що стала найбільш обговорюваною роботою сезону Весна/Літо 2010. Під час показу на величезному екрані виводилися картини створення світу, бурхливих вод, руху змій. Під цей відеоряд на подіум виходили моделі в комплектах з візерунками кобри, фантастичних риб і тварин. Колекція відрізнялася складним геометричним кроєм: широкі плечі, об’ємні рукави і овальні стегна. Публіка аплодувала Маккуіну стоячи, а згодом критики назвали колекцію дивним явищем мистецтва. Футуристична робота модельєра стала останньою в його житті.
Ще один фетиш дизайнера – комахи, зокрема, метелики. Цей мотив також простежується в його роботах протягом всього його життя, починаючи від принтів на сукнях і закінчуючи неймовірними головними уборами, створеними для його колекцій Філіпом Трейсі. При цьому Маккуін виступав за натуральність, і його метелики – це не казкові прекрасні істоти, а цілком правдоподібно виглядаючі комахи.
Восени 2010 року (після самогубства Олексанрда Маккуіна 11 лютого) на Тижні моди в Парижі Сара Бертон презентувала колекцію Alexander McQueen Весна/Літо 2011. Показ викликав позитивні відгуки критиків і був названий одним з найяскравіших на Паризькому Тижні моди, «повним знакових елементів і ідей істинного McQueen», а також «набагато більш оптимістичним і чуттєвим». У фінальній частині шоу грала композиція Майкла Джексона I’ll Be There.
Як би високо не піднімався він на модний олімп, преса вважала його хлопцем з нетрищ. Чи (як називали його близькі) був з багатодітної родини в бідному лондонському районі: батько – водій таксі, мати – вчителька. Але маленький Маккуін сам придумав собі біографію: він – нащадок давнього шотландського роду королів, колись жив на острові Скай. Пристрасть до історій про предків прищепила молодшому синові мама Джойс. Пізніше мрії знайшли форму на подіумі: в колекціях “Зґвалтована Шотландія” (1995 рік) і “Каллоденські вдови” (2004 рік) він рвав на частини тартан і відтворював історію розореної англійцями країни, яку вважав батьківщиною. А в 2003-му отримав орден Британської імперії з рук Єлизавети IІ.
Якось, у дружньому інтерв’ю Девід Боуі поставив Александру Маккуіну питання:
“На відміну від більшості інших дизайнерів, ти черпаєш натхнення не з історії моди. Ти частіше запозичуєш або крадеш деталі і стиль у неокатоличних, похмурих фотографій Жуля-Пітера Віткіна або рейв-культури. Як ти думаєш, мода – це мистецтво?”
Відповідь Маккуіна: “Ні, я так не думаю. Але мені подобається ламати бар’єри. Це не особливий спосіб мислення, це просто щось, що виникає в моєму мозку. Це може бути що завгодно: чоловік, що йде по вулиці, або вибух ядерної бомби – що завгодно може запустити цей механізм, викликати в мені емоцію. Я бачу мистецтво в усьому. Як люди поводяться. Як вони цілуються”.
– “Що або хто впливає на твою творчість зараз?”
– “Дай подумати. Це складне питання, тому що, з одного боку, одна частина мене дуже сумна, а інша божевільна, і вони весь час воюють між собою, і через це я вічно розривався між сотнею речей. Саме тому людей завжди приголомшують мої шоу: спочатку вони бачать дівчину в ніжній шифоновій сукні, а через хвилину – дівчину в клітці на четвереньках, і їм складно зрозуміти, чого очікувати, тому що в цьому конфлікті відкривається занадто багато різних сторін мене. Але те, що на мене впливає, народжується переважно в моїй голові, дуже рідко це прямий вплив якогось стороннього ресурсу. Зазвичай, це сила мого бажання – я хочу показати секс з певного боку, мені хочеться, щоб люди поводили себе певним чином, мені цікаво, що станеться, якщо людина буде виглядати певним чином. Ти розумієш, про що я? Це не вплив з боку. Це моє власна збочена підсвідомість. Я мислю не так, як середньостатистичні люди. Іноді я думаю вкрай викривлено”.
