Вона завжди вважалася шедевром, але тільки події 21 серпня 1911 року притягнули до неї особливу увагу світової громадськості.
Більше чотирьох століть картина Леонардо да Вінчі радувала погляди виключно обраних. А зал Лувру, в якому вона демонструвалася, не був найпопулярнішим у Версалі. І раптом – крадіжка століття, яку багато сучасних істориків вважають дуже вдалим маркетинговим ходом, зробила полотно найпопулярнішим.
Леонардо да Вінчі заповідав “Мону Лізу” і половину власного виноградника своєму асистентові, а той в свою чергу продав полотно французькому королеві Франциску I за 4 тисячі Еко.
Майже 100 років вона провисіла в королівській лазні у Фонтенбло, після чого переїхала у Версаль. За часів Французької революції її хотіли спалити, але розум переміг, Наполеон Бонапарт навіть повісив “Джоконду” у власній спальні.
Картина вважалася одним з шедеврів великого Леонардо, але не більше того. Її дивилися і обговорювали виключно представники вищого суспільства, а для плебеїв “Мона Ліза” і її загадкова посмішка просто не існували.
21 серпня 1911 року художник Луї Беру планував зайнятися відновленням пошкоджених часом ділянок “Джоконди“, але виявив в Квадратному залі Лувру лише кілочки, на яких раніше висіла картина. Він особливо не здивувався, порахувавши, що картина вже знаходиться на реставрації.
Луї нікому нічого не сказав. Повторно він прийшов в зал лише увечері. На той час охорона виявила на бічних сходах для персоналу раму від “Мони Лізи“, і стало зрозуміло, що шедевр викрадений.
Вибухнув грандіозний скандал, пікантності якому надав той факт, що всього за рік до цього директор Лувру Теофиль Омоль заявив, що вкрасти “Мону Лізу” неможливо, як і дзвіницю собору Паризької Богоматері.
У Франції почали масово заарештовувати художників-авангардистів, що закликали спалювати старі музеї, але це ні до чого не призвело. Слід “Джоконди” загубився.
Впродовж місяця “Мона Ліза” була на перших смугах газет, а репортери придумали історію про “загадкову посмішку“. Це була справжня істерія, яку хтось професійно підтримував і фінансував.
І раптом 2 грудня 1913 року італійський антиквар Альфредо Джери отримує лист, в якому невідомий пропонує передати йому безоплатно шедевр Леонардо да Вінчі. Хіба в таке можна повірити? Але дивний злодій Вінченцо Перуджа дійсно віддав полотно, яке знаходилося у відмінному стані.
Виявилось, що Перуджа був саме тим майстром, який виготовив в Луврі для “Мони Лізи” спеціальний антивандальний короб. Після свого звільнення з головного музею Франції він просто вирішив насолити колишнім працедавцям, не маючи мети заробити на цьому гроші.
Пізніше на суді він розповість, що мріяв повернути “Джоконду” Італії, чим зворушить присяжних. Один рік в’язниці за “крадіжку століття” – це просто смішно, тим більше, що Вінченцо відсидить всього 5 місяців.
Картину повернули в Лувр, і почалася нова хвиля “джокондоманії“. Про це сьогодні смішно говорити, але для робочих заводів і фабрик організовувалися спеціальні екскурсії нічного відвідування Версаля. Їх приводили тільки в Квадратний зал, де підсвічувалася лише одна картина.
Продажі фото і репродукцій “Мони Лізи” знову різко зросли, і тільки початок Першої світової війни зупинив цей неймовірний бум.
Сьогодні “Мона Ліза” вважається найзнаменитішою картиною світу. Тільки заради того, щоб її побачити, в Париж з’їжджаються мільйони туристів, а Лувр став самим відвідуваним музеєм світу, що приносить нечувані доходи у французьку казну.