“Гренландія”. Фільм-катастрофа

Написано КіноТеатр

Фільм-катастрофа – це досить нішевий жанр, який періодично набуває популярності, коли з’являється відповідний інфопривід. Перебої з паперовою промисловістю у племені Майя або любов наших східних братів до екзотичної кухні.

2020-й видався досить відповідним для відродження інтересу до жанру, а тому в українському прокаті стартує «Гренландія», американська стрічка про черговий варіант руйнування нашої планети.

Але чи такий хороший виявився продукт, або це черговий бойовик, де герой Джерарда Батлера рятує всіх і вся? Давайте розбиратися.

ЦЕ КАТАСТРОФА!

Фільми-катастрофи бувають двох напрямків: або це щось буквальне, з крутим графоном і знищенням всього живого; або в дусі «Олени» Звягінцева, де катастрофа величезних масштабів розвивається в рамках душевних відносин персонажів один до одного.

«Гренландія» намагається всидіти на двох стільцях одночасно, і показує як масштабні руйнування планети, так і терзання головних (і не тільки) героїв.

І якщо з другим у фільмі все дуже непогано (але про це пізніше), то до першого є претензії.

Бюджет фільму склав 34 млн вічнозелених, але їх явно не вистачило, щоб у всіх фарбах відобразити знищення планети. Кадри з великим об’ємом графіки виглядають незграбно і сиро. В цілому візуальні ефекти знаходяться десь посередині між ведмедем з «Захара Беркута» і сценою з мотоциклом зі «Стволів Акімбо».

Тому масштабних сцен небагато, і катастрофа буквальна відбувається швидше на тлі, і вкрай неохоче показує себе. Благо, на першому плані знаходяться досить міцні людські взаємини, за якими цікаво спостерігати.

В першу чергу показують те, що вже зовсім не нове, але з кожним разом, як і раніше викликає нотку жаху: коли людина опиняється на порозі виживання, вона перетворюється у… звіра.

СІМЕЙНІ УЗИ

Головними дійовими особами картини виступає середньостатистична американська сім’я: батько, мати, син. З двоповерховим білим будинком, крутою автівкою і т.і. Батьки знаходяться на межі розлучення, а син – діабетик, і постійно потребує прийому спеціальних препаратів. Здавалося б, нехитра формула, але кожен з цих елементів проявляє себе по ходу сюжету не один раз. 

Сім’я героїв стає везунчиками, яких відбирають в якості обраних для збереження людства і хочуть відправити на місцевий аналог Ноєвого ковчега. Однак тут і починаються проблеми…

Члени сім’ї змушені розлучитися і пробиватися до місця евакуації окремо. На шляху героїв стає безліч перепон, за подоланням яких досить цікаво спостерігати. Взагалі, з точки зору темпоритму фільм показує непогані результати. Події змінюють одна одну динамічно, не даючи глядачеві приводу відволіктися. 

Хоча, ця картина з тих, де потрібно перетерпіти початок. У всякому разі, нашому глядачеві він точно здасться нуднуватим, бо канони типової американської родини з привітними сусідами ми вже бачили сотні разів.

ФІНАЛ НЕ ФІНАЛ

Невже у фільмі тільки проблеми з візуальною складовою? Яку, якщо підтягнути, вийде шедевр на всі часи? Зрозуміло, ні. Точніше, навіть так: на жаль, зрозуміло, що ні.

У фільмі є парочка не найлогічніших дій, які пізніше хоч і пояснюються, але в перший раз викликають подив і скептицизм. Причому, що цього можна було б легко уникнути, вчасно задавши правильний вектор розвитку сцени.

Але якщо на ці дрібні недоліки можна закрити очі, то з фіналом картини є дуже великі проблеми.

Складно обійтися без спойлерів, але якщо коротко: фінал перекреслює всі досягнення як героїв, так і фільму в цілому. Фінал неймовірним чином просто-напросто ламає фільм. Таке відчуття, що фінальні сцени знімав інший Режисер, а акторів просто змусили під тортурами дограти ці епізоди. Це те саме, як спіткнутися при забігу на стометрову дистанцію прямо перед фінішною рисою. Страшенно прикро і боляче.

ВЕРДИКТ

«Гренландія» – це досить посередній фільм-катастрофа в візуальному плані, але міцна драма на тлі апокаліпсису. В умовах карантину і при відсутності конкуренції, «Гренландія» може допомогти провести холодний осінній вечір. Але вийти з кінозалу бажано за 10 хвилин до кінця картини, інакше розчарування не уникнути.