Україна

Крістіан Вієлер – стоп-кадр Павлова

Написано Мистецтво, Новини, Персони, Україна, фото

Німецький фотограф Крістіан Вієлер вміє правильно побудувати кадр, фокусуючись тільки на одній речі – здорових почуттях до їжі. Він вихоплює забавні кадри з дуже зосередженими чотириногими, які докладають немало зусиль, щоб схопити ласощі на льоту.

Фотографує Вієлер не лише своїх улюбленців, але і на замовлення. Проте, задоволення це не таке вже і дешеве – 250 євро за зйомку. Але, можливо, це не занадто висока плата за славу. Адже ваші собаки можуть стати відомими на весь світ. Наприклад, цього року Вієлер об’єднав свої роботи у фотокнигу і настінний календар.

Christian Vieler – isnt.

https://www.instagram.com/p/BqPQyxiApb9/ https://www.instagram.com/p/Bq5WlfpguSB/
https://www.instagram.com/p/BurNx4Lgoq_/
https://www.instagram.com/p/Bu09aTQgzPS/ Читати далі →

“Дотла” I хай нiхто не пiде ображеним!

Написано Україна

Не треба бути акушером, щоб зрозуміти, що ця дитина вічно хворітиме. 
Пальцы – в кулак, нервы – в узду. 
Работай – не ахай! 
Выполнил план – посылай всех в …! 
Не выполнил – сам пошёл на …! 
Кажуть, що В.Маяковський. 
Був би дещо поспішним роблячи висновок, що автор є палким прихильником ненормативної лексики. 
Хоча часом, слухаючи останні новини, хотів би вдатись саме до такої. 
Це, взагалі-то, часто буває з висновками. 
Що вони передчасні. 
Бо ключовими у наведеному віршику є зовсім не ті слова, що ховаються за крапками. І привертають увагу з першого погляду. 

На перший погляд здається, що Україна (як держава) будується без жодного плану. Це оманливе враження через хвильку роздумів змінюється підозрою, що план таки існує. Хоча й дуже простий: передати все, створене мільйонами людей за десятки років в приватні руки. 
Бажано своїм. Або чужим, але не задурно. Звичайно, державні інтереси при цьому перебувають на останньому місці. Якщо про них взагалі хтось згадує. Тому, що планомірний розвиток економіки на користь всьому суспільству шкодить здійсненню отого простого плану. Саме тому нас колись переконували, що всяке приватне – це величезне для суспільства благо, а будь-що державне – це величезне для суспільства зло. 

Сказали менi, що ця дорога веде в море Смертi – i я з півдороги повернув назад. Вiдтодi тягнуться передi мною кривi, та обхідні шляхи (брати Стругацькi). 

Більш-менш прискіпливий аналіз руху по цих глухих стежках виявляє досить несподіваний факт: Україна будується не хаотично (ринок все врегулює), не за одним примітивним планом (хапай мішки – вокзал тікає), а в протистоянні, як мiнiмум,аж двох архітекторів (і, відповідно, двох прорабів з їхніми бригадами). 
Найбільша ж несподіванка полягає в тому, що обидва архітектори будують не українську державу, а державу, яка зветься Україна. Що зовсім не одне й те ж. 
Але обидва будують Україну без українців – як би смішно це не звучало. 
Спробую пояснити і, можливо, переконати. 

Частина будинку “Україна” будується в традиціях добротної імперської школи ще царського розливу. Опускаючи дрібні деталі на зразок скупівлі окремих метрів чи цілих кімнат ще не зведеного повністю будинку сусідськими дітьми, зосередимось на головному. Без чого будинок не буде відрізнятися від інших таких же споруд. 
За планом архітектора цієї школи (який іноді, згадуючи Конституцію, розмовляє державною) російській мові планується надати статус офіційної. Чи другої державної. 
Яка плавно (бо планово) перетворюється в першу з подальшим переходом в єдину. 
В умовах гуманітарної (i не тiльки) війни, яку з дня проголошення незалежності невпинно веде проти нас вкрай дружня Росія, це – досить-таки реальна перспектива. Тому, що фронт сьогоднi проходить не лiсовими хащами, а через кожного з нас, покупців поліграфічної продукції, через кожний газетний кіоск, майже через кожний теле- чи радіоканал. 
Коли пан з Донецька всіма телеканалами нам в очі каже, що українська – мова неповноцінна, в кращому випадку може бути лише мовою фольклору, а росiйська – єдино достойна на всiй територiї колишнього CРСР, це – не провокацiя. Це – реалізація сталiнської вiйськової доктрини “бити ворога на його територiї”. 
Коли панi зi Львова публічно переконує, що немає потреби перекладати українською “Майстра і Маргариту” Булгакова чи дублювати “Сталкер” Тарковського, це – не бездумне приниження можливостей нашої культури. Це – свiдома пропаганда вищостi нехай i не зовсiм чужої, але iншої нацiї. 
Але навiть якщо хтось думає iнакше – нi те, нi iнше не має права на публiчне життя.
На цей фронт не шкодують ресурсів. 
Тому, що мінімальний виграш – спочатку проросiйська, а потiм просто росiйська ПiСУАР, де вугілля ще на 600 років. А максимальний – втрата української державності (я вже мовчу про самобутність) і повторний приріст агресивної та ненажерливої “тюрми народiв”, … пробачте, 
до абсурду миролюбної, шляхетної і поступливої держави ще однією територією.
По Придністровську республіку включно. 
Звичайно ж, мирно. Шляхом референдумiв. Але голосувати вже будуть майже свої. 
Чи будемо ми опиратися і стояти до кінця? Як колись УПА? 
Звичайно, будемо. 
Тому, що немає в нас іншої землі. 
Хоча стояти до переможного кінця в сучасних умовах без підтримки власної держави є дещо проблематичним. 
Тому, що ворог (він же стратегічний партнер, він же гарант нашої територіальної цілісності – згадайте Тузлу) використовує суперефективну технологію ведення вiйни – він виховує наших дітей. 
Підсумок простий. Якщо цю пісню доспівають до кінця, то Україну будуть населяти російськомовні українці. Українці без знання української мови. 
Навіщо їм зватися українцями? 
А для приколу. Немає ж в світі китайськомовних японців чи франкомовних німців. А у нас от будуть (і вже є) російськомовні українці. Така собі туристична родзинка. 
А української мови вони не знають не тому, що не хочуть знати. А тому, що вона найважча в світі. Раз її досі не може збагнути половина етнічних українців. 
Втім, це так. Лірика. 
Повторюсь, кінцевий результат – Україна без українців. 
Друга архітектурна школа більш модерна. Хоча й не без традиційного впливу. План другого архітектора чимось невловимим нагадує вулик. Американського зразка. Країни, створеної окупантами для окупантів. Яка не проти ще однієї маленької Америки. 
Ці заокеанські вчителі вже не одного навчили. Як будувати рай в окремо взятій країні. Щоб їм, вчителям, було там зручно обирати тубільців. 
За цим планом в будинку, на відміну від справжнього вулика, діє дуже ліберальне законодавство. Таке, що межує з анархією. 
Яка, власне і є повною свободою. 
Для всіх. 
Крім, звичайно, тих, хто безпосередньо створює мед. Тобто матеріальні цінності. Ці мусять працювати. І, Боже, збав спізнитись на роботу! 
За цим проектом нас всіх при декларації державності української мови вже позбавили національності. 
Коли Ігор Рафаїлович Юхновський чистою українською мовою переконував парламент не пам’ятаю якого скликання знищити в паспорті графу “національність”, можна було зробити єдиний логічний висновок: шановний академік при всій своїх чеснотах і регаліях соромиться свого роду-племені. 
Як там у Шолом-Алейхема: “Боже! Ти вибрав юдеїв. Краще б ти обрав якийсь інший народ!” 
І коли в паспорті не хочуть цієї графи росіяни і так звані російськомовні не знаю хто, я теж розумію: якщо не приховати належність до російської нації, то тут, в Україні, за це скарають на місці, негайно і летально. Без варіантів. Хоч би як по-дружньому ти був налаштований до українства.
Ми ж ці, як їх там, нашисти. 
Знятi з гiлляки комуняки натякають, що українцi – фашисти. 
Хто б казав… 
Або, висловлюючись улюбленою мовою їхніх вождів, “Чья бы корова мычала…” 
І греків, поляків, білорусів (багато ще) я теж розумію – вони всі, як один, соромляться свого походження. А тут опинилися з примусу, виконуючи шпигунське завдання або ховаючись від правосуддя. Тому для них маскування – теж питання життя і смерті. 
Я не розумію, чому нас, українську етнічну більшість, позбавили національності? 
Чому нас без будь-якого референдуму чи бодай опитування знищили одним-єдиним законом? Положенням про так званий внутрішній український паспорт. Зауважте, не закордонний, де нацiональність в принципі не логічна, хоча б теж не була зайвою, а саме внутрішній. 
Не в тих ви вчились, пане Сталін… 
Хоча в цілому вийшло навіть смішно. Як майже все в ненашому парламентi. 
Адже цим самим законом знищили не тільки українців. Знищили також і національні меншини. Бо ж, якщо немає національності, то немає і національних меншин. Тобто, закон про мови національних меншин є, а самих меншин нема. 
Але з цієї сміхоти можна зробити і серйозний висновок: якщо немає національних меншин, то немає і потреби підтримувати їхні культурні особливості. Включаючи мови. В тому числі найбільш переслідувану і гноблену російську. 
І ще більш несподіваний (але не менш серйозний) висновок: якщо немає титульної нації, то які ж можуть бути заперечення проти надання будь-якого статусу будь-якій мові, присутній в Україні? Незалежно від кількості її носіїв. 
В тому числі статусу другої чи, наприклад, сто двадцять шостої державної. 
Хоча в такому разi було б логiчним, щоб держслужбовцi всiх рiвнiв всiх регiонiв знали всi 126 державних мов. Бо ж носiї мов їздять країною i разом з ними їздять їхнi громадянськi права. Чи ці права дійсні лише за місцем реєстрації? В так званих мiсцях компактного проживання. Може, назвемо такi мiсця резервацiями? 
Несерйозно? Правильно, несерйозно. Бо яке ж може бути компактне проживання при свободi пересування? 
А щоб ця вимога до держслужбовцiв не стала iгноруватися, як здебiльшого досi iгнорується половиною цiєї касти стаття 10 Конституцiї, внести в трудове законодавство пункт про автоматичне, без права оскарження в судi, звiльнення такого службовця з посади при виявленнi факту незнання бодай однiєї з державних мов. 
Лiберально? Стосовно представникiв всiх без винятку нацiональних меншин – безумовно. 
Стосовно держслужбовцiв – не дуже. Але дуже ефективно. 
Тому, що ми або одразу ж, в один день, позбудемось всiх своїх чиновникiв, що обходяться країнi надто дорого. 
Або дуже швидко, без усяких реформ, пiднiмемо рiвень їхньої освiти на недосяжну для будь-якої країни свiту висоту. 
Або назавжди припинимо дискусiю про якусь iще державну мову. Крiм, можливо, кримськотатарської в Криму. 
Що, врештi-решт, буде елементарно справедливо. 
В них теж немає iншої землi. 
Повертаючись до втрати нацiональностi. 
Якщо вже ви, нас не спитавши, сказали “A”, то давайте весь алфавіт до останньої букви. 
Ім’я, прізвище і, тим більше, по-батькові в паспорті теж треба скасувати. Це складні для написання слова, що можуть викликати різночитання і тому породжувати конфлікти. 
Стать вказувати зайве – це поняття мінливе і теж може бути причиною дискримінації. 
Дата народження взагалі не потрібна – людині стільки років, на скільки вона виглядає. Крім того, навіть побіжне опитування, не згадуючи вже всує референдум, тут же покаже, що цю ідею підтримує щонайменше половина суспільства. Та, яка краща. 
Залишити лише ідентифікаційний номер. А на звороті вказати групу крові і резус-фактор. І, можливо, відбиток стопи. 
Жити стане простіше, а газетні повідомлення позбудуться зайвих деталей і стануть напрочуд змістовними: “Громадянин N… засуджений до страти за розголошення державної таємниці N1 – національного складу державної установи N… – країни N…” 
Отакі перспективи при подібних законах… 
Одна втіха. Ця Україна без українців бодай має шанс зберегти основу нації – її мову. Але зовсім не тому, що це автоматично випливає з логіки архітектурних ліній. А тому, що так чомусь хоче архітектор. Така в нього примха. 
Дехто скаже: таки примха! Насправді українська не затребувана, а російська потрібна скрізь. Треба розвивати те, що потрібно. Треба спитати в суспільства, якої воно хоче мови. Треба провести референдум. Треба дослухатись до потреб суспільства. 
Це є лицемир’я та облуда. 
Значно більша кількість людей, ніж кількість бажаючих бачити російську другою державною (чи єдиною офіційною), хотіла б не платити податки. Взагалі. В принципі. На референдум з цього приводу прийшли б всі. І як би вони проголосували – відомо наперед без цього референдуму. То що, держава має дослухатись до цієї потреби? Піти людям назустріч? Чи все-таки буде стягувати? І таких (чи подібних) бажань люди мають багато. Я особисто, наприклад, хотів би недорого, без документів і реєстрації купувати будь-яку зброю і не нести жодної відповідальності за відстріл чиновників, які глянули на мене косо чи до моїх рідних поставились холодно. Може, проведемо референдум з цього приводу? 
Чи можуть архітектори, будуючи кожен своє, породити спільну дитину на таких засадах? 
Уявімо, що породили. 
Будемо мати Україну без української мови і українців. 
І, відповідно, без пропорційного їх представництва в законодавчому органі влади. Тому самому, який диктує правила проживання в будинку. Власне, відсутність такого пропорційного представництва ми маємо вже зараз. 
Чим суттєвим така держава буде відрізнятися від якогось регіону Великої Росії? Назвою? Чи може кліматом? 
Навряд чи ця неповторна “і богу свічка, і чорту шпичка” комусь милуватиме око. Хоч би кого ми вважали чортом. 
I не треба бути акушером, щоб зрозуміти: в цього байстрюка, якщо він виживе, все життя будуть серйознi проблеми зi здоров’ям. 
Чи здатнi архiтектори об’єднати свої школи на спільній нивi українського національного егоїзму? 
Який передбачає повагу до всіх, хто хоче зжитися з нашим, зберігаючи, але не насаджуючи своє, і відсутність надмірної толерантності до тих, хто до всього українського ставиться з презирством, бо його не забезпечили дешевою ковбасою по 2.20 і чергою за нею з 6.00. 
Теоретично. Ну, теоретично вони можуть навіть одружитися. 
Це “теоретично” вони вже не раз демонстрували публічно, за різної форми столами підписуючи різного роду папірці на зразок універсалу. Всім нам показували ті столи, але нікому не показали дулю в кишені, яку тримав в цю урочисту мить дехто з підписантів. 
І від цього теоретичного шлюбу ми практично так і не дочекалися дітей. 
Зате дочекалися досить несподіваного аборту. Поза межами операційної, нестерильним, мало пристосованим для цього інструментом і розтягнутого (для насолоди) в часі. 
Чи можливе таке об’єднання в принципі? 
Дуже цiкаве питання. На зразок того, чи можна запрягти в одного воза коняку та тендiтну лань. Оскільки наша українська лань до важкої роботи державного будівництва ставиться досить грайливо, а коняка тягнути воза в бажаному для тендітного створіння напрямі не хоче, а хоче в прямо протилежному, то відповідь на це питання слід шукати знову ж таки в виборах. 
Після яких, або коняка лишиться та сама – і возик державного будівництва тупо рачкуватиме вперед в минуле. Або коняка зміниться на більш поступливу – що може забезпечити можливість спринтерського ривка. Потенційну можливість. Якою не варто нехтувати, ігноруючи явку на виборчу дільницю. Навіть тим, хто на життя заробляє за кордоном. 
До слова, раз ми вже згадали кордони. 
На вiдмiну вiд двох загадок одного афоризму, я не можу збагнути трьох речей: звiдки береться пилюка, куди дiваються грошi i чому не їдуть з України тi, хто її не любить, зневажає, ставиться з презирством або вiдверто ненавидить? Наприклад, деякi (не всi) представники так званої росiйськомовної частини населення. Кордони ж вiдкритi! А поряд – величезна неозора країна. Навiть не країна, а частина свiту. Яка вiдчуває колосальну нестачу людських ресурсiв (завдяки мудрiй полiтицi вже своїх капiтанiв). Де вищi пенсiї i значно вищi українських зарплати. Де кожному, хто побажає, намiряють 10 гектарiв землi, а якщо мало – ще й 10 гектарiв тайги. Де вас не буде судомити вiд почутого українського слова, бо всi без винятку розмовляють лише росiйською. 
Проявiть добру волю, спакуйте валiзи, дайте трохи заробити залiзницi – i ощасливте сусiда. Вас же там зацiлують! Буде вам без особливих зусиль омрiяний рай. 
Чого ви тут мучаєтесь, в цiй Українi? Це ж, врештi-решт, просто небезпечно. А ну, завтра до влади прийдуть українськi радикали з ВО “Свобода” – i нацiоналiзують все, нажите непосильною працею: всi три магнiтофона… Змусять всіх поголовно говорити українською. Навіть наодинці в туалеті. Та ще й, не знайшовши iншого заняття (все ж добре вже збудовано до них), почнуть будувати концтабори. 
На зразок нiмецьких. 
Чи радянських. Епохи партайгеносе Сталiна. 
Який був хоча й “інтер”, але теж – “націоналістом”. 
Не буржуазним. І не українським. Але дуже махровим. 
I хоч говорив не німецькою, але свої табори будував з властивими йому розмахом, розумом i любов’ю до людей. 
Найбільшим з них була, якщо не забули, Україна. Де людей не спалювали (що економiчно затратно i органiзацiйно клопiтно), а просто вбивали голодом. 
Дивно, що цього концтабору не помітили судді в Нюрнбергу. Може, їм теж презентували якусь нерухомість? 
Щось нiчого не чув про японськi табори. Невже не було? Дивно. Супернаціональна і свого часу дуже агресивна держава. Союзник нацистів Німеччини. Для такої вкрай заселеної території концтабори зняли б море проблем… 
Видно, ті японці були не досить національними. Або розуміли слово “націоналіст” не так, як наші комуністи. 
Тому давайте не плодити бесплідних розмов про необхідність ще якоїсь державної мови, крім вже наявної. Не вчіть її самі, якщо не хочете, але дайте можливість вивчити своїм дітям – і, повірте на слово, вони не стануть нацистами від знання української. 
Треба назавжди закопати це потенційне джерело протистояння. 
А якщо якась партія вперто хоче спекуляцій на цій темі, бо того вперто хоче спонсор, – прикрити її за антидержавну, антиукраїнську та антиконституційну діяльність. Не дивлячись на першу п’ятірку їхнього списку і кількість в ньому носіїв державних секретів. 
І прикрити назавжди. Радикально. З описом та конфіскацією майна та рахункiв на користь Центру боротьби з туберкульозом. Iменем України! 
Тому, що в будівництві окремі цеглинки – не головне. Хоча й їхня якість важлива. 
Головне в будівництві проект. Вдалий чи бездарний – залежить від архітектора. Від його таланту та здатності створити щось добротне і гармонійне, не зруйнувавши при цьому первісного фундаменту. Від його рішучості залучити до будівельного бюджету всі наявні та законсервовані резерви. 
І якщо архітектор на таку рішучість органічно не здатний, то треба підписати контракт з іншим архітектором. 
Який не буде боятися образити сусiда, бо вiн великий, а нагадає йому за алмазний та золотий фонди. I про майно за кордоном спiльного колись СРСР. Ці активи колись обiцяли подiлити по-братськи, а заникали по-щурячому. 
Нагадає за переведенi колись в один день в Центробанк Росiї заощадження. Що дуже потiшило українських громадян (всiх, до речi, нацiональностей). I ще бiльше потiшило українськi пiдприємства. 
Коси, коса, доки роса… 
I ще багато про що можна i треба нагадати. 
Так само, як є про що нагадати країнам Заходу. Ці брехуни вже теж чимало нам заборгували. Пiд тихий шепiт обiцянок у всiлякому сприяннi на шляху до демократiї. 
І нагадати за голодомор. 
А то дурня якась виходить… Як алмазний фонд чи Чорноморський флот – то Росiя майже єдиний, або зовсiм єдиний правонаступник. А як голодомор – то “я – не я, ця хата – не моя”. Ми особисто не причетнi, ми особисто таких наказiв не вiддавали. I, взагалi, Росiя – банкрут. 
А золото на Колимi ви копали особисто? 
I якщо ви, як держава, щоб не сплачувати по рахунках, вдаєтесь до дрiбного шахрайства, так без здригу заявляючи про своє банкрутство, то iснує загальносвiтова практика – банкрут оплачує збитки майном. Для Росiї, як немiчного сусiда, можна зробити виняток – хай розрахується газом. 
З паршивої вівці хоч вовни жмут. 
Але нагадати треба. 
Не озираючись на вагову категорiю. Немає в державних стосунках вагових категорiй. Як немає їх, наприклад, в карате. Де найлегший за вагою може звалити велетня, зацiдивши йому пiд ребро. Де всi розмовляють на рiвних. З повагою до суперника. Бо поважають себе. 
Бодай один достойний приклад таких мiждержавних стосункiв? Та хоч би суперпромислові Сполучені Штати і маленький, відсталий по західним міркам, сiльськогосподарський В’єтнам. Якщо менi не зраджує пам’ять, непереможнi нiколи ранiше Штати там безславно програли. 
Хоча дехто тут же скаже: “Для чого? Ми не настiльки бiднi, щоб таким чином поповнювати будiвельний бюджет”. 
Iншi тут же згадають християнські чесноти: “Кто старое помянет – тому глаз вон!” 
Першим я відповім: “Для іміджу держави. Ми не настільки багаті, щоб спонсорувати в сотні разів багатші країни”. 
А другим закінчу їхню улюблену приказку: “…Кто старое забудет – тому оба!” 
На похилену вербу всі кози скачуть. 
А те, що Росiя (як держава) – суперник, причому вкрай небезпечний i агресивний, слiд давно усвiдомити. I з цим жити. 
А не тiшити себе iлюзiями про вiчну дружбу i слов’янську єднiсть. Он, Лукашенко вже натiшився. Може, теж невдовзi згадає за алмазний фонд. 
I справа не тiльки i не стiльки в грошовому чи якомусь iншому еквiвалентi того, про що не варто або взагалi не можна забувати. 
Справа в нашій персональній гідності, як нащадків Великого Українського Опору. 
Схилена і на цей раз голова – це повторне, вже вкотре, запрошення сісти на шию. 
Але архiтектор першої школи, Вiктор Я, нагадати не зможе. Навіть, якщо захоче. Не той у нього, здебiльшого, електорат. 
І архітектор другої школи, Віктор You, теж не зможе. Навіть, якщо захоче. Хоча в нього електорат саме той, що треба. А не зможе нагадати не тому, що у нього в голові вулик американського зразка, а по причині суттєво важливішій: відсутність належної підтримки в парламенті. Тому, що парламент держави Україна не український. Точнiше, вiн лише частково 
український. Десь, може, на десяту частину. Або й того менше. 
А щоб цей парламент отримав шанс стати українським без застосування стрілецької зброї – потрібні вибори. 
І усвідомлений кожним, хто хоче тут жити, а не гадити, вибір. 
А вибори бажано саме дострокові. Або термінові, але частіше. 
Скажете, скільки ж потрібно тих виборів? 
Не скажу точно – скільки, але точно знаю, до яких пір вони потрібні як можна частіше: доки лебідь, рак та щука української політики не перетворяться на бурлаків на Днiпрi. 
Які будуть сповідували єдину політичну релігію – українську Україну. 
Які не будуть нацьковувати одну частину країни на іншу штучно породженою проблемою двомовності, щоб зберегти собі довіку представницькі мандати, а твердо скажуть: “Одна Україна – одна мова на державному рівні для всіх громадян України. Крапка. Знання української – обов’язкова умова проживання в країні. Хто хоче інакше – ми не тримаємо. Якщо ця проста вимога для вас неприйнятна – свiт великий, в ньому є вашi етнiчнi держави i багато країн, де вашу мову з задоволенням зроблять державною на першу ж вашу вимогу. Але в Українi ця тема більше країну не ділитиме. Займімось, нарешті, справді наболілими проблемами”. 
Вирішення яких примирить мовно-невдоволених з необхідністю вивчити цю кляту, нестерпну для слуху, в біса важку мову титульної нації. Якщо не їм самим, то бодай їхнім дітям. Бодай задля ввічливості. Бо ж переважна більшість цих невдоволених не гості, не окупанти і не полонені. І не затяті шовіністи. 
Чи, все-таки, гості? 
Знахабнiлi гостi, якi не залишили свiй статут вдома, а приперли його до чужого монастиря? Щоб зробити цей монастир своїм? 
Ствердна чи негативна (але бажано щира) вiдповiдь на це питання багато що прояснила б в наших стосунках з такими гостями взагалі і з так званою російськомовною меншиною зокрема. 
Чи, може, вже не меншиною? Може вже, як в тому анекдоті про китайський спосіб ведення війни: 
“…- А потім здамо в полон ще 10 мільйонів. 
– А потім? 
– А потім здамо ще 10. 
– А потім? 
– А потім подивимось, хто у кого в полоні”. 
Тому даєш вибори! 
Де ти спитаєш себе, чи маєш право зватися українцем? 
Які обов’язково змінять наше життя на краще. 
Не буду брехати. Не сьогодні. Занадто багатьох вже треба буде позбавити посад. 
Але завтра обов’язково. 
Достеменно. 
Неминуче. 
Головне, щоб план був правильним. 
Все решта – лише справа часу. 

Читати далі →

Стало відомо, скільки українців призвуть до армії навесні

Написано Новини, Події, Україна

У Кабміні затвердили кількість громадян України, яких призвуть на термінову військову службу в квітні-червні 2019 року, передає ONLINE.UA з посиланням на сайт КМУ. Також Кабмін визначив об’єм витрат для проведення заклику, відповідне рішення прийняли на засіданні уряду 27 березня. Так, в квітні-червні в армію призвуть 18 752 громадяни України. З них у Збройні сили – 9 тисяч чоловік, в Нацгвардію – 5 152, в Держприкордонслужбу – 4 тисячі, в Державну спеціальну службу транспорту – 600 чоловік.

“На одного призовника доводитиметься 3 935 гривень і 13 копійок витрат. З них 3 842 гривен – для виплати допомоги громадянам України, які закликаються на термінову військову службу. Ще 93 гривні 13 копійок передбачені на підготовку і проведення заклику. Загальний об’єм витрат для проведення заклику – 73,79 мільйона гривен”, – сказано в повідомленні.

Нещодавно стало відомо, що Євросоюз повинен побудувати нову систему протиракетної оборони після припинення дії двостороннього Договору про ракети середньої і меншої дальності між США і Росією. У нову систему ПРО треба включити Україну.Про це заявив офіційний кандидат на пост президента Єврокомісії від Європейської народної партії, німецький евродепутат Манфред Вебер.

Джерело

Читати далі →

У Києві встановили інформаційні термінали

Написано Київ, Наука і технології, Україна

У столиці встановили інформаційні термінали для ефективної співпраці поліції і громади. Презентація відбулася 26 березня у Головному управлінні Національної поліції.

У презентації взяли участь заступник голови Національної поліції Костянтин Бушуєв, начальник Головного управління Нацполіції Києва Андрій Крищенко, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Олександр Сушко та Микола Сіома – директор Української фундації правової допомоги. 

(більше…) Читати далі →

Як перестати їсти солодке

Написано Здоров'я, Новини, Поради, Спорт, Україна

Відмовитися від цукерок і тістечок складно, але можна.

Чому ми любимо солодке

Солодощі – це джерело енергії, і любов до них визначена природою. Предкам сучасної людини доводилося бігати за їжею не в найближчий гіпермаркет. Полювання і збирач – справи непрості і Працезатратні.

І задоволення від їжі – один з механізмів, який повинен змусити організм активніше добувати їжу. Відповідно, чим більше в продукті калорій і чим простіше розщепнути його на складові, які засвоюються клітинами тіла, тим більше він нам подобається.

(більше…) Читати далі →

У Хмельницькому з’являться нові сміттєві майданчики: де та коли?

Написано Культура, Україна

На сміттєві майданчики закритого типу міська влада Хмельницького цього року виділила півмільйона гривень. Усього мають облаштувати 5 об’єктів. Про це повідомляє інформаційний портал vsim.ua.

Минулого року комунальники встановили три таких майданчики. Два з’явилися на Курчатова, ще один – на Трудовій. На кожен з них витратили трохи більше 90 тисяч гривень. 

Де з’являться нові майданчики?

Наразі працюють над встановленням сміттєвого майданчику між будинками №32 та №34 на Гагаріна. Минулого тижня підготували фундамент. Зараз завершують монтаж залізної конструкції. У планах також провести благоустрій території навколо майданчику. Запланували встановити 4 контейнери для сміття та по одному для пластикових пляшок та скла.

За словами начальника відділу благоустрою ЖКГ Тетяни Циб, встановити сміттєві майданчики збираються, крім вулиці Гагаріна, на Кам’янецькій, Зарічанській, Володимирській та проспекті Миру. 

Як мотивуватимуть мешканців користуватися сміттєвими майданчиками?

“Якщо хтось вирішив, що сміття краще залишити біля сміттєвого контейнера, то мусить заплатити штраф, оскільки це є порушенням правил благоустрою території міста та прибудинкових територій”, – про це нагадали в управлінні з питань екології та контролю за благоустроєм міста. 

Зокрема, заборонено залишати або складати будівельне сміття чи опале листя на прилеглій до будинку території або біля сміттєвих майданчиків. За порушення правил благоустрою передбачена адміністративна відповідальність згідно зі статтею 152 КУпАП.

Стаття 152 передбачає накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 340 до 1360 гривень) і на посадових осіб, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності — від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 гривень).

Нагадаємо, що у Хмельницькому хочуть збудувати притулок для тварин за 16 мільйонів гривень. Тендер у системі Prozorro оголосило Управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради.

Джерело

Читати далі →

Вуличний Айвазовский

Написано Мистецтво, Новини, Природа, Україна

Читати далі →

Мультфільм львівських аніматорів здобув шалену популярність у США

Написано Кіно, Культура, Новини, Україна

Львівські аніматори створили мультфільм “Dave and Ava”, який на сьогодні переглянули понад 30 мільйонів користувачів Youtube.

Мультфільм орієнтований на англомовну аудиторію та озвучений англійською.

Мультфільм “Dave and Ava / Дейв і Ева” створений у Львові на 100% український продукт. Адже абсолютно усі його складові – українські: ідея, сценарій, режисер, команда 3D аніматорів, композитор, актори для озвучення і виконання пісень. Окрім того, мультфільм створений винятково на гроші українських інвесторів.

“Dave and Ava” призначений для дітей від одного до шести років. В ньому двоє головних героїв: Дейв – хлопчик, одягнений, як цуценя, і Ева – дівчинка, одягнена, як кошеня. В кожні з серій вони граються зі своїми друзями, вивчаючи абетку, цифри, кольори, форми тощо.

Джерело

Читати далі →

У Вінниці подружжя заснувало крокодилячу ферму

Написано Новини, Тварини, Україна

На фермі у Вінниці вирощують крокодилів. Тут живе кілька видів рептилій, декотрі з яких сягають 4 м у довжину. Про це повідомляє “Сьогодні”.

Вирощують навіть з яєць

Власники ферми розводити крокодилів почали близько десяти років тому – їх купували у циркачів, любителів екзотичних тварин і в приватних зоопарках. Заразом утримуть до трьох десятків рептилій. Вирощують їх навіть з яєць. Світлана та Дмитро Бичковські своїх вихованців називають ніжно, хоча ті є одними з найнебезпечніших хижаків на планеті.

(більше…) Читати далі →

Краща світова анімація у Вінниці

Фестиваль анімації LINOLEUM везе до Вінниці кращі анімаційні стрічки конкурсної програми 2018. Якщо ви готові до нестандарних сюжетів, яскравих візуальних рішень, гострих тем та чорного гумору, тоді чекаємо на вас:

24 лютого у CHERDAK о 16:00
ВХІД ВІЛЬНИЙ!
Тільки для аудиторії 16+!

Програма показу складатиметься з 12 фільмів, лауреатів та номінантів відомих міжнародних фестивалів. Три короткометражки, що увійшли до лонг-листа премії Оскар: “Котячі дні/Cat Days” (Німеччина, Японія) про маленького хлопчика, який поступово перетворюється у кота; “Блоейстраат 11/ Bloeistraat 11” (Бельгія) розповість про справжню дружбу та загрози з якими вона стикається; “Невиїзна / Untravel” (Сербія) про (місцевий) патріотизм, туризм і еміграцію та що таке ідеальний світ під назвою “Закордон”. Цьогорічний оскарівський номінант “Надвечір’я / Late Afternoon” (Ірландія) креативної директорки незалежної компанії Cartoon Saloon про втрату зв’язку з реальністю та життя у спогадах. Окрім цього на вас чекає порція чорного голландського гумору у фільмах “Короткий, проте милий / Short but Sweet” та “Квітку знайдено / Flower Found”, ви почуєте голос Ніка Кейва у студентській роботі іранської режисерки “Запал / Fuse” та переможця цьогорічного фестивалю фільм “Велосипедисти / Cyclists” хорвата Велько Поповіча про двох чоловіків, які під час останніх перегонів, змагаються за кохання жінки та здійснення своїх еротичних фантазій.

Читати далі →

Де зупинитися та що подивитися дорогою із Києва у Львів

Написано Новини, Поради, Розваги, Україна

Подорож з Києва до Львова – це чудова можливість познайомитися з українською історією та культурою ближче. В яких місцях слід зробити зупинки, ми підкажемо в матеріалі.

12 місць, які потрібно подивитись по дорозі із Києва до Львова

1. Етнографічний комплекс «Українське село»

Фото etnoxata.com.ua

У селі Бузова (Київська область) знаходиться етнографічний комплекс «Українське село». У цьому колоритному куточку української культури можна замовити екскурсію, відвідати музей або народознавчу зустріч. В рамках екскурсії гостям розкажуть історію заснування комплексу та архітектурні особливості. В музеї на території лісового парку компактно розташовані, привезені з усіх куточків України автентичні будинки.

Близько них знаходяться господарські будівлі. У майстернях народних ремесел буде можливість відвідати ковальню, гончарню, олійницю. У вихідні дні в майстернях працюють професійні ремісники, які відтворюють для гостей процес роботи. У музеї часто проводять тематичні майстер-класи. Своїми руками можна створити янголятка з тканини, поліпити з глини, до Великодніх свят розписати «писанку», створити картину з круп, «ляльку-мотанку». Креативними виявляться майстер-класи з Петриківського розпису, прикраси з кераміки і свічоваріння.

Гідним уваги виявиться міні-зоопарк, на території якого живуть: козулі, осли, вівці, павичі, фазани лебеді та качки. Плюс до всього на території комплексу розташований православний дерев’яний храм в стилі українського бароко з дивовижним іконостасом, а в невеликій сувенірній крамниці можна буде купити народні вироби.

В «Українському селі» проводять, корпоративи, весілля, хрестини, квести для дорослих і дітей.

2. Коростишів

1237492_341905472647977_7578069863752000319_n

Наступну зупинку слід зробити в Житомирській області, в одному з найдавніших українських міст Коростишеві.

Перші поселення в цьому районі були вже в шостому столітті. Легенда свідчить, що місто було центром стародавнього племені мінчан. Коростишів вважається одним з найвідоміших в Україні центрів видобутку граніту та обробної промисловості. В кінці вісімнадцятого століття в місті були побудовані школа, лікарня і костел Різдва Пресвятої Діви Марії. Зведення костелу відбувалося за підтримки графа А. Олізара.

Храм спочатку був дерев’яний, а з роками на його місці побудували кам’яний будинок в стилі бароко. Акуратні різьблені інтер’єри створені польськими майстрами. Вівтар доповнений картиною польського художника «Ісус на хресті». У каплиці збоку від храму розташований родинний склеп Олізара.

На особливу увагу в Коростишеві заслуговує палацо-парковий комплекс графа Олізара, який був заснований в дев’ятнадцятому столітті. У садибі зберігалася багата колекція картин і величезна бібліотека. До наших днів зберігся прибудований збоку службовий будинок і ряд колон.

Найживописнішим і воістину прекрасним місцем в Коростишеві можна назвати штучне озеро. Воно утворилося на місці затопленого гранітного кар’єру. Вода озера незвичайного світло-бірюзового кольору. Береги водойми досягають десяти метрів. Вертикальні стіни кар’єра заманюють альпіністів зі всієї України. Близько озера ростуть сосни і берези.

3. «Центр порятунку ведмедів «Надія»

Якщо їхати по трасі Київ в Житомирську область через село Калинівка, то слід відвідати «Центр порятунку ведмедів« Надія ».

Це місце стало домівкою для п’яти ведмедів, які були закатовані мало не до смерті в цирках і зоопарках. Працівники притулку проводять гостям екскурсії, і розповідають історії його жителів. Поїздка в центр «Надія» обіцяє бути більш ніж вражаючою.

Вхід на територію притулку безкоштовний.

4. Каньйон Дениші

Якщо Ви хочете насолодитися тишею і приголомшливими пейзажами, то найкращим місцем для цього стане каньйон Дениші (Житомирська область), але для цього доведеться трохи з’їхати з траси Київ-Львів буквально на пару десятків км.

Серед густих крон дерев біля берегів річки Тетерів, заховані скелясті береги кар’єра. Висота їх досягає двадцяти п’яти метрів. Тут чисте повітря і є можливість облаштувати намет. Це місце користуються популярністю серед скелелазів.

5. Новоград-Волинський

Продовжити подорож найкраще через місто Новоград-Волинський. Там знаходяться вцілілі фрагменти фортечних стін і фортифікаційна споруда оборонна вежа фортеці Звягель. Зводити палац почали за наказом князя Острозького в шістнадцятому столітті.

Незабаром біля замку збудували храм. Сьогодні на його місці знаходиться Палац культури імені Лесі Українки. Під час Визвольної війни українського народу маєток було зруйновано. До наших днів частково збереглися стіни і фундамент. Розглянути їх краще за все з боку річки.

6. Корець

Фото thetraveller.com.ua

У Рівненській області зупинки найкраще робити в місті Корець і в місті Дубно. Перша згадка про Корці було в Київському літописі в 1150 році. У місті є десять храмів, найвідомішим вважається Свято-Троїцький жіночий монастир, заснований в 1620 році. Шедевром архітектури є костел Святого Антонія.

Особливе значення для міста має середньовічний Замок князів Корецьких-Острозьких. Спочатку це був дерев’яний замок, укріплений високими стінами і оточений глибокими ровами. У XVIII столітті його перебудували.

До наших днів збереглися кам’яні стіни і арочний міст, частково збереглися підземелля. Ближче познайомитися з містом можна в Корецькому історичному музеї. У ньому діє п’ять секцій, серед яких етнографічний та історичний зал, виставковий зал і зал присвяченій радянській війні.

7. Дубно

10390923_293462240825634_3867149963116094271_n

У місті Дубно щорічно проходить безліч фестивалів. Взимку фестиваль Різдвяних пісень, навесні фестиваль національних культур різних народів, влітку свято танців та рок-фестиваль.

Статус міського архітектурного пам’ятника носить Дубенський замок, зведений в стилі пізнього ренесансу. Протягом свого існування садиба неодноразово зміцнювалася і реставрувалася. Були добудовані сторожові вежі і бастіони, якийсь час біля садиби існувала церква. Із замку тягнулися широкі кам’яні підземні ходи. Вони служили притулком для місцевих жителів під час облоги замку. На території замку діє музей.

Об’єктом оборонної архітектури міста вважаються Луцькі ворота. Аналізуючи зміни в плануванні будинку, прийнято вважати, що архітектором воріт був Домінік Мерліні, який також реставрував Дубенський замок. Згідно з однією з легенд, в стінах Луцьких воріт в XVIII столітті збиралася масонська ложа.

8. Тараканівський форт

Ідеальним місцем, куди заїхати дорогою з Києва до Львова стане і Тараканівський форт.

Це дивовижна оборонна споруда, за формою нагадує ромб. Зведений форд з каменю і бетону. Із зовнішнього боку форт укріпленими потужними стінами і оточений глибоким ровом із земляними валами. У центрі замкнутого зміцнення розташована казарма, з якої йдуть підземні ходи. Форт мав відмінний гарнізон і був оснащений гарматами великого калібру.

Форт випробовувала Перша світова війна, Брусилівський прорив і Радянсько-польська війна. У 2013 році тут проходили зйомки фільму «Поводир». Сьогодні Дубенський форт знаходиться в руїнах.

9. Броди

У Львівській області в місті Броди в стилі пізнього ренесансу, в рамках схеми ідеального міста, був зведений Бродівський замок.

Сьогодні він має статус пам’ятки архітектури державного значення. Завдяки своєму розташуванню в тихому і маловідомому місці на околиці львівських земель, в стінах замку можна було знайти притулок під час набігу ворогів.

Архітектором Бродівського замку був француз Гійом Леввасер де Боплан. За його проектом замок являв собою фортецю, яка складалася з п’яти Бастін і валів. Потрапити в замок можна було через підйомний міст. Замок відвідували великі польські та австрійські монахи, наприклад, Владислав IV, Йозеф II і ін. Замок був під облогою козацьких військ Богдана Хмельницького.

Після Першої світової війни власниця замку облаштувала в його стінах приватний музей, в якому зберігалася колекція картин і антикварні меблі. Після Другої світової війни до 1990-х років замок був військовим об’єктом. З 2007 року влада почала реставрацію пам’ятника.

10. Підгорецький замок

Подорожуючи по Львівській області можна заглянути в село Підгірці.Перебуваючи в Підгірцях, яке є оптимальним місце для прогулянки, виявиться Французький регулярний парк або чудовий колишній італійський парк на терасах.

Території парків прикрашені мармуровими скульптурами і фонтанами. У селі полонить ваш погляд пишна архітектура і скульптури Римсько-католицького костелу Воздвиження і Святого Йосифа. Фасад храму прикрашає портик з колон коринфського ордена. Від костелу тягнеться довга липова алея.

Зачарує Підгорецький замок, зведений за наказом коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Замок поєднує риси ренесансного палацу з класичними бастіонними укріпленнями. За формою замок квадратний. З трьох боків його оточують оборонні укріплення і глибокий рів. Сьогодні Підгорецький замок переданий греко-католикам і знаходиться на реставрації.

11. Замок в Олесько

Олесько instagram.comchaban (10)

Фото instagram.com/chaban.denis

Проїжджаючи через село Олесько, Львівської області потрібно побачити історичний і архітектурний пам’ятник Олеський замок. Вперше він згадується в 1390 році. Вже у 1441 році замок служив оборонним пунктом від татар.

У XVII столітті після Визвольної війни Олеський замок був частково зруйнований, але незабаром відбудований і перетворений в королівську резиденцію. Протягом століть замок служив в якості військового госпіталю, сільськогосподарської школи, училища. В кінці 60-х років минулого століття замок був відданий Львівській галереї, через кілька років тут був відкритий музей.

Ще один архітектурний пам’ятник пізнього бароко і рококо це Колишній монастир капуцинів, сьогодні фонд Львівської картинної галереї. Будівля має строгий фасад з простою обробкою і пілястрами. На подвір’ї колишнього костелу знаходяться п’ять каплиць і кілька статуй католицьких святих.

12. Місто Буськ

Буськ

Цікавим і незвичайним виявиться зупинка по дорозі з Києва до Львова в місті Буськ.

Перша документальна згадка про місто було в 1097 в «Повісті временних літ». З появою міста пов’язана одна цікава легенда. Одного разу, Володимирський князь вирушив оглядати межі своїх земель. Від тривалої подорожі князь стомився, а підходящого для відпочинку місця не було.

Тоді, слуга побачив кружляючих в небі лелек і порадив князь зупинитися там, де сяде птах. Лелека привів їх до дому каплиці монахів. Благополучне розташування каплиці і поради ченців подали князю ідею, побудувати тут двір для себе і своїх бояр. Так і виникло місто.

До державного реєстру культурної спадщини потрапив Буський храм народної архітектури галицької школи – Церква Святої Параскеви. Пам’яткою садово-паркового мистецтва вважається міський парк імені Івана Франка. Прогулюючись довгими алеями парку, можна спуститися до Бугу. На території парку знаходиться палац графа Бадені. Двоповерхова будівля має два бічні крила. Прикрашає палац портик з колонами. Додає гармонії балкон з невисоким огородженням. На даний момент будівля у занедбаному стані і є власністю МВС.


Автор Владислава Бушкевич

Джерело: https://www.ukraine-is.com

Читати далі →

ТОП-місця України

Написано Новини, Поради, Розваги, Україна

Шановне панство, пропоную вашій увазі мій ТОП-місць України, які потрібно запланувати собі відвідати у 2019.🏝🏔🏕

Лемурійське озеро, Херсонська область

Лемурійське озеро – це водойма на північному березі Сиваша поблизу села Григорівка Херсонської області. Вода в ньому має рожевий колір і, по суті, є ропою – насиченим соляним розчином. Вона містить мінерали, солі хлористого калію і магнію, йодистого натрію і бромистого магнію, за рахунок чого вважається лікувальною.

Лемурийское озеро. Фото: visitkherson.gov.ua
(більше…) Читати далі →

Україна – світовий лідер з Хайпу

Вони змусили весь світ говорити про свою роботу. Вони дивували майстерністю роботи і геніальністю бізнес-ідей. Їх дослідження міняли педагогічний підхід, представляли людству нові види матеріалів і забезпечували технічний прогрес велетенської країни.

(більше…) Читати далі →