А ЩО ЛЮДИ СКАЖУТЬ!?
Ви звертали коли-небудь увагу на фрази, які частіше за все лунають на дитячому майданчику? Якщо ні, то я вам підкажу: «не лізь, бо впадеш»! А іще: «не кричи», «спокійніше», «зупинись», «не біжи»… і коронне – «дивись, на тебе люди дивляться!»
На перший погляд – нічого особливого! Звичайне піклування. Та, насправді, ці команди лишаються у підсвідомості, і потім вилазять у дорослому віці такими установками як: «я не можу», «я не здатний», «мені страшно», «а що люди скажуть»…
В нашому суспільстві прийнято, що чим тихішим, непомітнішим ти будеш (а іще обов’язково слухняним), то життя обов’язково дасть тобі ЦУКЕРКУ!
Аби не так!
От гойдається дівчинка 4-х років. Старається чим вище і коли нарешті вийшло, радісно кричить на весь майданчик:
– «Ураааааа»!!!
Мама в ту ж секунду вже стоїть біля неї і так оцінююче: ти можеш не кричати!? Поводь себе спокійніше!
Та хто нас цьому навчив?
Чому нас дратує, лякає, не задовільняє чужа РАДІСТЬ? Навіть коли це сама рідна і близька людина…
А чи не звідси береться заздрість, коли не розумієш, чому іншим можна, а тобі ні? Чи психологічні розлади, депресія, погані звички – щоб за допомогою спеціальних речовин вийти ненадовго за межі тих самих рамок, в які так старанно з дитинства запихає кожного із нас суспільна думка – це ж так важливо – «що люди скажуть»!
Я щиро переконана, що завдання кожних мами і тата – всіма своїми словами та діями, щодня запевняти свою дитину в тому, що вона є абсолютно унікальною, неповторною одиницею на Землі, яка точно так само, як і кожен із нас, має повне право на свою, ні на що не схожу – РАДІСТЬ!
ЗОНА БЕЗПЕКИ
Безпека людини — такий стан людини, коли дія зовнішніх та внутрішніх факторів не призводить до смерті, погіршення функціонування та розвитку організму, свідомості, психіки та людини в цілому і не перешкоджає досягненню певних бажаних, для людини, цілей (Вікіпедія).
Все ніби зрозуміло! Правда?
Тоді поясніть мені, будь ласка, чи знаходиться дитина в безпеці, коли лишається сам на сам з об”юзером, навіть якщо це одноліток чи хтось молодший за віком? Чи почуває себе в безпеці підліток, котрий зазнав булінгу в школі? Чи відчуває безпеку дитина, на котру кричать батьки, чи ще гірше – б’ють вдома дорослі?
В нашому суспільстві певний прошарок батьків вважає, що якщо дитина потрапляє в обставини, де її м’яко кажучи, хтось пресує, то вона мусить сама з цим розбиратися, бо так вона росте над собою і стає сильнішою.
Що???
В мене єдине питання до таких батьків: до чого ви готуєте своїх дітей?!? Що вони вам такого зробили??
Бо в нормальному, здоровому світі – це пряма відповідальність батьків – ЗАБЕЗПЕЧИТИ ДИТИНУ БЕЗПЕЧНИМ ПРОСТОРОМ ДЛЯ ЇЇ НОРМАЛЬНОГО РОЗВИТУ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ!
До слова, серед 5 основних базових потреб дитини, БЕЗПЕКА стоїть на першому місці, а на другому – любов!
В іншому випадку, дитина перебуватиме в постійному пригніченні та стресі, а за таких умов не росте навіть трава.
Розумієте, дитина перебуваючи в безпеці, здатна розпізнати і розвити в собі такі важливі якості, як впевненість, креативність, спокій, цікавість, радість, любов до оточення, прийняття і багато іншого, не менш важливого. Натомість, в стресі дитина вчиться пристосовуватися. Іншими словами – ТЕРПІТИ, мовчки закусивши губу терпіти все, що їй незручне або страшне.
І от ті діти, котрих не захищали батьки, коли на них тисли інші (старші, менші, родичі, вчителі, незнайомі дорослі, батьки… можете самі продовжити цей список!), вони виростають в «тєрпіл», в людей без характеру і смаку до життя. Для них нормально ходити на ненависну роботу, бути у відносинах, де над ними знущаються, бо відчувати себе в стані тривоги і безпорадності стає нормою!
Звісно, є випадки, коли людина переборовши всі складнощі дитинства, бере своє життя в свої руки і починає все по-новому, але це сокоріше вийняток із правила, де парадокс трапляється не завдяки, а всупереч всім обставинам!
Що ж в наших батьківських силах, коли дитина стикається з об”юзом, булінгом чи несправедливістю?
Єдине, на що ми можемо вплинути, це – показувати дітям своєю реакцією на негативні фактори, що те, що відбувається зараз – це не норма, і що таке ставлення до тебе, дитя моє, це теж не норма. Тому я буду захищати твої права там, де тобі самому не справитися з тієї простої причини – бо мені не все одно!!!
МАМИ – ФЕНІКСИ
Попереджаю: текст заражений любов’ю!
Обіцяю, коли ви дочитаєте до кінця, то абсолютно точно підете заціловувати своїх діток!
Одна жінка кричала мені в слухавку: «Ну і що, що ти народила. Нічого особливого не сталося. Таких як ти – тисячі…»
І ось одного дня стою я перед дзеркалом, дивлюся на дівчину, у якої вся майка з правого боку в молоці, яке тільки що відригнула дитина, на голові зачіска – хвіст (не змінюється вже який місяць), вона не пам’ятає чистила зуби вранці чи ні, не знає день тижня (і якщо чесно, їй здається це навіть нецікавим), обличчя втомлене, злегка пом’яте. Я чую якийсь шум в кімнаті, де сплять діти і біжу туди стрімголов, забувши геть, що збиралася робити до цього.
Я не пам’ятаю багато речей, наприклад, коли востаннє спала сама, у мене не буває нічного сну без перерви. Я встаю 3-4 рази за ніч, щоб погодувати, поміняти підгузник, відвести в туалет, подати водички, заспокоїти, коли наснилося щось страшне…
Я не миюся на самоті і не ходжу в туалет без глядачів, не їм виделкою і ножем (я як первісна людина добуваю собі їжу руками з дитиною на руках), мій стиль – спортивний, взуття – Timberland і кросівки.
Але знаєте, чим наповнений весь цей атракціон? ЛЮБОВ’Ю! Мої руки сповнені любові, мої губи говорять про любов, мої думки про любов, мої очі бачать любов, мої сльози від любові! І хоч я дуже втомилася і часом здається, що сил вже просто немає, але їй Богу, напевно, я як багато матерів, схожа на ФЕНІКСА – щоночі я відроджуюся з попелу і стаю краще, мудріше, світліше себе вчорашньої!
Мами, ті, хто втомився, хто мучить себе питанням: «Чи все я правильно роблю», ті хто чують на свою адресу, що таких як ви – тисячі! ТАК! Нас багато! Ми – армія! Ми міняємо своє життя, змінюємося самі, ми вчимося і робимо це щодня, щоб стати кращими матерями для наших дітей, адже саме для них ми – ЄДИНІ!
Одного разу прийде день, коли вони виростуть. Коли маленькі черевики будуть заховані в комору, безсонні ночі забуті, тоненькі голосочки «мама» набудуть сили. Коли складнощі сьогоднішнього дня будуть як «бальзам на душу», коли фотографії в альбомі будуть передавати не тільки картинку, але і запах, почуття, день – тому, що ти цим жила! Ти там була!
П. С. Мами, якщо ви зараз біля свого малюка – ви вже все робите правильно!
ВЖЕ ДОРОСЛІ?
Ми все самі!
Нас так навчили… Нам це вкладали з самого малку, бо так зручно:
– «Ти вже доросла», – кажуть трирічній дитині, у якої з’явилася менша сестричка чи братик;
– «Ти вже дорослий/доросла», – чує 6-річка, бо пішов у перший клас;
– «Вони вже дорослі!», – кажуть всі довкола, наче очікують, що якимось чином це вплине на поведінку дітей і ті відразу почнуть робити виключно ДОРОСЛІ вчинки.
Не буду сперечатися – це зручно! Зручно не чекати, а заздалегідь вимагати від дітей поведінки та вчинків, до яких їм ще потрібно рости і рости! На такому рівні взаємовідносин дорослі ніколи не будуть задоволені своєю дитиною і що найгірше – що б вона не робила, їм завжди буде мало.
“Bже доросла/дорослий” – це як діагноз на все життя, відповідальність, яка тисне в грудній клітці і не дає нормально дихати!
Так мама в декреті на фінансовому забезпечені чоловіка чує в своїй голові «ти вже доросла» і починає почувати себе неповноцінною. Просити? Залежати? Відчувати себе слабкою? Яке! Не можна! Ти ж вже доросла!
Ти не маєш права на сльози! Ти повинна бути сильною! Ти повинна мати своє! А він? А він дорослий! Він працює, він тримає сім’ю і тебе. Він дорослий, а ти вже ні…
Ось вам і причина, чому так важко в декреті. Чому чоловіки, котрі працюють (а буває і жінки) відгрібають емоційний хлам від своїх других половинок і не розуміють, що тут відбувається?
І саме тому, «вже НЕ дорослим» батькам так тяжко вислуховувати істерики своїх дітей – бо їм здається, що були б вони ДОРОСЛІ, в них все було б під контролем.
Це величезна брехня, котру вкладає в голову кожній другій дитині, як не її мама/тато, то «ДОРОСЛЕ» суспільство. Задля чого? Все просто – щоб впливати, керувати, маніпулювати!
Благо, це можна виправити!
ПЕРЕСТАНЬТЕ ЛІЗТИ ДО ЧУЖИХ ДІТЕЙ
Присвячується невідомій мамі біля магазину «ФОРА»!
Одне хочу сказати напевне – ти крута мама!
Перестаньте лізти до чужих дітей!
Перестаньте лякати їх поліцейськими, бабайками чи іще гірше – що зараз візьмете на руки і заберете з собою. Запам’ятайте, в цей момент ви робите тільки гірше!
А іще прошу (чи радше НАПОЛЯГАЮ) не дивитися на маму дитини, у якої сталася істерика так, наче вона вам щось винна!
Вона знає (точно вам кажу), що ваші діти такими не були і так себе ніколи не поводили. Але яке відношення має ваша дитина до дитини жінки, котру ви бачите вперше?
ВАС ЦЕ НЕ СТОСУЄТЬСЯ!
Вас не стосуються чужі діти. Ви – не суддя, не Бог, ви не ГУРУ ДИТЯЧОЇ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ І НЕ МАТИ ВСІХ ДІТЕЙ СВІТУ. Ви – та, хто може вийти, відійти подалі чи ПРОСТО пройти повз (це у ваших силах )…
Повірте, у вас в рази більше варіантів, ніж у тієї жінки, дитина котрої вже десяту хвилину поспіль полірує кафель магазину щойно випраними штанами.
Розумієте, в нормальному світі, МАЛІ ДІТИ ТАК СЕБЕ ПОВОДЯТЬ! Уявляєте?
В нормальному світі діти шумні, крикливі І БУВАЮТЬ НЕСЛУХНЯНІ. В нормальному світі нормальні люди це розуміють і входять в становище мами, допомагають їй прихильною посмішкою чи простим «я вас розумію». АЛЕ НІ ЗА ЯКИХ ОБСТАВИН НЕ ЛІЗУТЬ ДО ДИТИНИ, а тим більше залякуючи її!
В НОРМАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ є толерантне відношення до слабших, менших і повага до сильніших і старших!
Тому, не ДИВУЙТЕСЯ, коли на ваші гнівні залякування забрати чужу дитину до себе додому, мама останньої пошле вас куди подалі!
МОЛОДЕЦЬ МАМА🧡
ПС. На фото – маленька дівчинка лежить в істериці на підлозі посеред магазину, а її тато і дідусь м’яко спостерігають, зосередивши увагу тільки на ній. При цьому, тато створює їй безпечний простір для прояву емоцій, ніби сховавши її між своїми ногами. Люди навколо зайняті своїми справами і НЕ ЗВЕРТАЮТЬ увагу на ЛЕЖАЧУ дитину і схилених над нею двох чоловіків, котрі сприймають поведінку дитини з розумінням і любов’ю. Фото зробила мати дівчинки під час сімейного походу в магазин.
Далі текст, котрий написав Джастін Бальдоні – батько дівчинки – до цього фото.
«Двое мужчин, стоящих в тишине, навсегда связаны безусловной любовью друг к другу и к этой совершенно новой, невинной и чистой душе, ради которой мы оба пойдем на край света. Я могу только представить, сколько раз я делал это, когда был в ее возрасте. Мой папа так много учил меня тому, что значит быть мужчиной, но этот пост посвящен только одному вопросу. Чувствовать себя комфортно в неудобном. Я вырос, наблюдая, как он снова и снова так вёл себя со мной. Нет идеальных родителей, но одна вещь, которой научил меня мой папа — это не воспитывать, основываясь на том, что думают другие. Он всегда позволял мне чувствовать то, что мне нужно было чувствовать, даже если это было публично и неловко. Я не помню, чтобы он когда-либо говорил: «Ты меня смущаешь!» или «Не плачь!». Только недавно я осознал, насколько это было важно для моего эмоционального развития. Наши дети изучают и обрабатывают так много информации, и они не знают, что делать со всеми этими новыми чувствами, которые возникают. Я всегда стараюсь дать понять дочери, что это нормально – чувствовать глубоко. Мне не стыдно, когда она бросается в истерике в продуктовом магазине или кричит в самолете. Я ее папа … не твой. Давайте не будем смущаться за наших детей. Это не отражается на вас. На самом деле … мы, вероятно, должны быть немного более добрыми и терпеливыми и к себе. Если бы мы вытащили все, что чувствуем, и позволили себе истерить и плакать, когда мы чувствуем необходимость, то, возможно, мы могли бы также позволить себе чувствовать больше радости и счастья. И это то, чего в этом мире определенно могло бы быть немного больше».
ІНСТАГРАМОМ НАВІЯНЕ або ЖИТТЯ В РАМКАХ
Нещодавно випадково натрапила на сторінку однієї відомої бабусі і помітила цікаву закономірність: всі її фото і відео, все, що вона публікує – це досягнення і таланти іі онуки… НЕ ЇЇ САМОЇ, а дитини, мамою якої вона навіть НЕ являється.
Плюс, кожен пост «приправлений» розумним текстом і великими фразами про її (бабусині) погляди на виховання (ну щоб всі одразу розуміли, хто той «сірий кардинал», який стоїть за дитячим успіхом).
Такі профілі або профілі “інстамам” в мене викликають багато емоцій і ще більше запитань. Я чесно не розуімю, чому кожен крок дитини, кожен її день має бути зафільмований і виставлений на показ? Чому бабуся або мама, котра хизується талантами дитини, не покаже ВЛАСНІ? Не розкаже віршик біля стінки, не сяде на шпагат і стримає сльози від того, що тренер сидить на ній зверху? Чому знімання дитини і публікування того, що відбувається з нею, досі не називається простим словом – ІНСТАРАБСТВО?
Я дуже сумніваюся, що дітям такий стиль життя підходить , а тим більше подобається… Бо бути в сім’ї, де мама найняла тебе на роботу «за цукерки», вимагає постійно посміхатися і жити на камеру, лишивши головного права – права вибору, погодьтесь – доволі складно.
Я розумію, що попит породжує пропозицію (кількість підписників у таких сторінок тому доказ), але на те ж ми і дорослі, щоб дивитися на все з увімкнутим критичним мисленням (бо «світити» дитину в соцмережах ОСЬ ТАК ЯВНО, нічим не краще за примусове вегетаріанство – вибір без вибору).
Дитина виросте (а вона обов’язково виросте) і ніхто не дає гарантій, що освітлене раніше її дитинсво люблячими родичами не завдасть їй дискомфорту в майбутньому.
ПС. Програма на відомому телеканалі. Чергова “інстамама” розповідає з великою гордістю про те, що вони з чоловіком подарували своїй доньці на рік сторінку в Інстаграм…
🤦🏼♀️НА РІК!
🤦🏼♀️ПОДАРУВАЛИ!
🤦🏼♀️СТОРІНКУ!
В мене більше немає що додати… Можливо, є у вас?
ЩО НЕ ТАК З НЯНЯМИ?
Почну з того, що в питаннях, які хоч якось зачіпають делікатну тему нянь, я завжди намагалася лишатися зі своєю думкою рівно посередині – не топити в сторону «проти», ну і звісно ніколи не агітувала «за»!
Тому, все, що ви прочитаєте нижче, є виключно моїми роздумами на тему! Поїхали!
Хто така няня?
Няня – це працівник? Член родини? Вихователька? Помічниця? Подруга? Хто ця людина, якій довіряють найсокровенніше – дітей? Часто, задаючи це питання своїм знайомим, я чую у відповідь: «Ну це просто няня!» або «це незамінна людина в нашій сім’ї».
Ок! Тоді кому саме потрібна ця незамінна людина? Дитині? Татові? Чи може мамі?
Працюючи з дітьми як няня і виховуючи вже власних дітей, я можу сказати одне – дітям няня не потрібна! Дітям потрібна МАМА! А от мамі….
Мамі хочеться займатися власними справами, мамі хочеться займатися собою, розвивати свій бізнес, бути жінкою для свого чоловіка і не втратити те життя, яке було до народження дитини! І маму можна зрозуміти. Не кожній під силу «переформатувати свій диск», перезавантажити всі свої системи і при всіх цих кардинальних змінах ще й не двинутися головою.
Також, не кожен чоловік готовий брати на себе відповідальність за спокій та затишок своєі сім’ї! Бути горою, стіною для своєї жінки (і це я не про гроші), тому логічно, що опинившись в новій для себе ролі і не знайшовши опори у власному чоловікові, для мами таким тилом стає – няня!
В такій сім‘ї чоловік отримує самі «вершки» (він займається батьківством виключно, коли має на те настрій), мама лишається мамою на скільки їй комфортно, а дитина… дитина росте з чужою тіткою. І щастя, якщо тьотя хороша, лагідна і дійсно адекватна людина, яка готова любити і берегти маленький Всесвіт. На ділі ж, можна знайти повно відеодоказів, зустріти безліч ситуацій на дитячих майданчиках, де чорним по білому написано: “Няня – це чужа людина, яка працює виключно за гроші!”
Гроші! Так! Саме гроші тут вирішують все.
Навіть та няня, яка всім привселюдно готова розповідати, як сильно любить вашу сім”ю і обожнює вашу кровинку, не буде працювати без грошей (до речі, мама, тато, бабці, дідусі – будуть!).
Навіть сама порядна няня, яка посміхається вам в обличчя і розказує, що ви АФІГЕННА МАМА, виносить за поріг зовсім іншу версію всіх тих ситуацій, які трапляються з вами у вашій родині за цілий день!
Навіть та няня, яка надійна як кремінь, класно обходиться з вашою дитиною (а як відомо з чужими людьми діти поводять себе абсолютно інакше, аніж з мамою), що її гарні відносини з вашою дитиною не стануть приводом для вашого внутрішнього конфлікту чи зовнішнього з чоловіком на тему: «Чи хороша ви взагалі мама», якщо істерика у вашій присутності трапляється частіше, ніж з будь-ким!?
І от таких маленьких «АЛЕ» насправді дуже і дуже багато! Вони всі знаходяться на поверхні, перед самим носом! Та через бажання лишатися в комфорті і страхом неминучих змін, їх мами обирають радше не помічати…
Діти сумують за батьками, няні прививають дітям свій світогляд, своє бачення речей і, фактично, ніхто з дорослих не робить нічого від чистого серця, а тим паче від щирої любові.
Що в моєму розумінні допустимо?
Допустимо, для початку, сісти татові і мамі за стіл переговорів і вирішити, у кого які обов’язки!
Побачити, де є прогалини! Почути, кому що важливе! Прогалини закрити додатковими силами, а саме – людьми! Наприклад, якщо це прибирання – прибирильницею, якщо готування їжі – поваром, якщо допомогою по дому – помічницею, якщо доглядом за дитиною – то розписати годинний графік, коли мама має бути окремо від дитяти (і бажано, не відходити від нього. Бо де є година, з’являється пізніше дві, три… і так далі).
Якщо страшно лишатися з дитиною, то доглядати малечу разом з нянею. Щоб вона вас вчила і направляла, була вашими додатковими руками, ногами…
Не виключати з ланцюжка батьківства тата. Тато лишається разом з вами на «підводному човні» і, бажано, в ролі капітана судна. Тато вникає у розвиток дитини, вивчає її характер і будує свої – батьківські відносини, окремі від вас – мами!
На завершення хочу додати, що Мама – це НЕЗАМІННА ЛЮДИНА!
МАМА – ЦЕ ОРИГІНАЛ!
Все інше – це лише підробка, «протези», які присутні механічно і виключно за гроші! Але це, звісно, виключно моя – суб’єктивна і незалежна від моди думка.
ЦІННІСТЬ ПРАВИЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ
Уявімо, що жінка – це ваза.
Є вази, котрі зроблені з металу, є з кераміки, є зі скла, міді, кришталю…
Є вази – великі, маленькі, середні.
Є ті, над якими заморочився виробник і вони будуть коштувати величезних грошей, а є й ті, що не несуть високої цінності.
Найціннішу вазу всі господині обов’язково ставлять на саме видне місце, правда ж? Наприклад, у центрі святкового столу. Тоді ті, хто бачать таке відношення до неї, розуміють, що це якась незвичайна ваза. Особлива. І теж поводять себе обережно.
І візьмемо до прикладу іншу. Ту, якою господиня користується кожного дня, менш бережно, менш акуратно. Вона буде мати подряпини на боках і, скоріш за все, стоятиме десь глибоко в шафі.
Тобто, цим я хочу сказати, що не ваза робить себе цінною в очах інших, а СТАВЛЕННЯ її господині до неї.
Ми жінки – це ті ж самі вази. Коли ми ставимося до себе як до цінності, як до особливості, як до неповторності, саме це задає той рівень відношення до нас всіх тих, хто знаходиться довкола (а не навпаки).
Я часто помічаю, як ті жінки, котрі добре навчені цінувати кришталеві та чайні сервізи (тримаючи їх в сервантах до кращих часів, або накривають дивани пледами), абсолютно не вміють цінувати себе. Потім вони виховують так само своїх дітей, які купують, наприклад, телефони, одягають його в ЗАХИСНИЙ чохол і ЗАХИСНЕ скло, при цьому, дозволяючи іншим ставитися до себе по-хамськи.
Я бачу, як діти можуть вдарити інших дітей, а мами намагаються це все якось м”яко зам”яти, бо ж незручно сказати прямо кривднику: «Я НІКОМУ не дозволяю мою доньку/сина бити! І тобі теж НЕ МОЖНА»!
А іще ж є мами, котрі товаришують між собою і ну і що, що їх діти періодично лупляться… Хай звикають – кажуть вони. На що мені просто хочеться криком кричати: «Якщо дитина (особливо, дівчинка) звикатиме до такого ставлення до себе, якщо їй показати, що ти змалку НЕ МАЄШ НІЯКОЇ ЦІННОСТІ, то де потім їй ту цінність взяти, а?»
ДІТИ ТА АЛКОГОЛЬ
Оце так тема! Навіть сама не думала, що ці два слова можна якось поєднати…
В нашій культурі алкоголь грає неабияку роль, особливо, якщо «душа хоче свята». Свято – не свято без алкоголю!
І все б нічого, якби у всьому цьому дійстві не були задіяні діти… Малі, великі – різні!
Стандартна ситуація: друзі, родичі зібралися навколо накритого столу і періодично викрикують в унісон славнозвісне «БУДЬМО»! При цьому, не забувають чокатись не тільки між собою, а й з присутніми за столом дітьми. І скільки ж цей процес викликає сміху та абсурду, коли маленька ручка з компотом чи водичкою тягне свій стакан, щоб зробити «цок» з рюмкою горілки, яку тримає, наприклад, тато.
В Україні вживання алкоголю – це ціла культура. Такої «культури» я не зустрічала більше ніде:
🤢потрібно вирішити бізнесові питання – алкоголь,
🤢потрібно створити атмосферу – алкоголь,
🤢потрібно щось відсвяткувати/відзначити – алкоголь!…
Коли дітей змалку привчають до дорослого столу, для них алкоголь стає нормою. Це ж так весело – бачать вони! А на ділі, я, напевне, нікого не здивую, якщо скажу, що ця звичка руйнує не тільки здоров’я, людську свідомість, а й цілі сім’ї! І якщо ви слідкуєте за всесвітньою статистикою, то маєте знати, що Україна в цьому питанні досягла значного «успіху»… нажаль!
Живучи в Данії, Англії я ніколи не зустрічала ТАКИХ традицій в тих сім’ях, які мене запрошували в гості чи давали роботу. Там зовсім інша культура, зовсім інше ставлення до алкоголю. Там люди проводять час разом, спілкуючись, а маленькою (не основною) частиною їхнього спілкування може стати келих хорошого, дорогого вина, пива чи сидру… А іще, діти там сидять за окремим столом! Я жодного разу не бачила, щоб дорослі «залучали» їх до своїх, так званих, «алкогольних традицій»… ЖОДНОГО!!! Як і не бачила, щоб батьки прийшовши в гості з дітьми були «в дупу» п’яні…
Для себе я взяла це за приклад! Я вважаю неприпустимим дітям бачити своїх батьків «в неадекватному стані»! Це не вчить їх нічому хорошому та нічому правильному. Це тільки вкладає в їхні голови те, що, якщо батькам так можна, значить чим я гірший/гірша?!
Коли старшій доньці виповнився рік, я категорично заборонила чоловікові і всім родичам розпивати алкоголь в її присутності за одним столом. Це було нелегко внести в вуха, але я справилася!
Там, де доросле свято – там немає місця для моїх дітей!
Вони їдять, йдуть гратися і тільки тоді можна робити все інше. Це правило для мене – істина без обговорень і суперечок!
Для всього має бути ПРАВИЛЬНЕ місце і час, але інколи (як в питанні з алкоголем) не існує навіть вийнятків!
ОЧІКУВАННЯ ТА РЕАЛЬНІСТЬ
Якщо у вас іще немає дітей, то цей текст присвячується вам!
Ну от сталося! Ви щасливі мама і тато, які вирішили полетіти на відпочинок. Вперше за довгий час. За період вагітності та з моменту пологів це, напевно, найщасливіший і довгоочікуваний момент.
Хай вашій дитинці рік чи два (суті це особливо не міняє), і ви як зразкові батьки, які хочуть зробити все, щоб малеча в літаку почувалася добре, напередодні навіть сходили до чергового педіатра на консультацію.
Нарешті на борту. Все наче Ок, але як тільки літак злітає, дитина в ту ж секунду починає кричати. Чого? Чому? Через що? Відповіді на ці питання залишаються відкриті! Ви (як і більшість батьків) скоріш за все, почнете «шикати», показувати мультик, задобрювати цукеркою, на крайній випадок, тикати цицьку до рота… та підступність цієї ситуації в тому, що як би ви не старалися, щоб ви не робили, хоч танцюйте танець з бубном, нічого не допоможе.
Зі сторони ситуація, звісно, виглядає куди простіше! Та коли це буде ваша дитина, то ви як мама, почнете морально страждати! Вам стане настільки погано через шалене почуття провини перед своєю доцею чи синочком, що політ в 3 години здасться вам вічністю.
А іще, вам буде її дуже шкода і ви почнете шукати поглядом розуміння у пасажирів навколо… і частіше всього люди дійсно будуть готові допомогти.
Але можуть знайтися і ті, хто скажуть:
«Треба залишати вдома»
«Чого ж так верещати?»
«Давайте снодійне або не літайте»
«Хай підросте»
«Чому я повинна це терпіти?»
«Зробіть їй що-небудь»
І от коли таке трапляється, стає дуже прикро! Бо ті, хто не думає про інших, хочуть щоб інші думали про них!
Це може стосуватися обурених пасажирів в літаку, а може – покупців в магазині, котрі з осудом дивитимуться на маму, чия дитина в істериці, чи бабць, які переконані, що знають, як правильно виховувати їх онуків.
Цією історією я хочу пояснити, що випадки бувають різні, діти бувають різні і завжди знайдуться ті, хто поставиться до вашої ситуації (якою б вона не була) з розумінням, і є ті, хто – з осудом! І от до останніх я маю велике прохання : якщо за обставин, які склалися, ви не можете чимось допомогти, то хоча б не робіть гірше!
П.С. Ефект Даннінга-Крюгера: чим менше людина розбирається в проблемі, тим вище оцінює свою компетентність в ній, тому що її знань не вистачає навіть для того, щоб зрозуміти власне невігластво. Саме тому, бездітні люблять повчати батьків на теми виховання дітей, а «диванні» спортсмени – критикувати тренерів національних збірних.