Бібліотека

Христос-характерник і галілейські мольфари

Написано Бібліотека

Євген Луців «Гуцульська магія»

Псевдонаукові теорії про «арійсько-трипільське» походження українців, модні у 2000-ні роки, нині, схоже, переживають ренесанс. Одним із підтверджень цього є книга Євгена Луціва «Гуцульська магія». Здавалося б, назва ні на що не натякає, однак при цьому чималу частину книги займають оповідки про таємну історію українців, про те, що галли й галичани суть одне, про українське походження Христа і прочая, і прочая. Тому перш ніж говорити, власне, про книгу, необхідно сказати бодай два слова про ґрунт, із якого вона проросла.

Коріння «проукраїнських» теорій сягає у ХІХ століття. Саме тоді західна інтелігенція захопилася окультизмом і містицизмом, причому одним з головних «гуру» окультних вчень була уродженка Катеринослава Олена Блаватська, засновниця «Теософського товариства» у США. Ідеї теософії були дуже популярні ще на початку ХХ століття – так, теософи згадуються у новелі Миколи Хвильового «Я (романтика)», написаній 1923 року: «Ага, ви теософи! Шукаєте правди!.. Нової?».

Паралельно з окультизмом почали поширюватися вчення про «таємну історію людства» – легенди про затонулі материки Атлантиду і Лемурію, північну країну Гіперборею, заховану в горах Тибету Шамбалу, сакральну «Імперію Рама» тощо. У ХХ столітті для означення всієї цієї белетристики виник спеціальний термін «палеофантастика». Саме звідси, очевидно, й беруть витоки месіанські оповіді про «таємну історію України», що розпочинається чи не від самого сотворення світу. Принаймні у 1920-ті роки ці теорії вже активно обговорювалися – і зокрема надихнули гумориста Остапа Вишню написати про «Країну Чукрен», розташовану «гонів із сотню за Атлантидою… на чималій просторіні від біблійської річки Сону до біблійської річки Дяну». У 30-ті роки зі зрозумілих причин на всі ці дослідження наклали вето – запанувала єдина партійна доктрина про колиску «трьох братніх народів».

Потепління клімату відбулося в кінці 1980-х – але, як завжди буває, разом із можливостями незаангажованого вивчення історії відкрилися також широкі можливості фальсифікацій та домислів. У 90-х одна за одною виходять книги про «арійське походження українців», «спорідненість української мови із санскритом» тощо. Власне, всі ці розповіді про Аратту-Оріяну-Антію (та її антипода Чорну Антію-Бізантію-Візантію) особливо не відрізнялися від легенд, зібраних філософами-містиками, такими як вищезгадана Олена Блаватська або ж таємничий Микола Реріх. От тільки якщо останні зовсім не претендували на наукову достовірність (Реріх у книзі «Держава Світла» взагалі зазначав, що легенди потрібні для того, аби навчити людину мріяти), то писання про аріїв-оріїв-орачів підносилися як найправдивіша версія історії України, і у 2000-ні деякі студенти почали навіть включати ці опуси до списків літератури своїх праць, від чого в їхніх наукових керівників більшало сивого волосся. На полях зазначимо, що такі самі «праісторичні» вчення були популярні і в наших північних сусідів, де отримали назву «ведична слов’янофілія» або по-простому – «довбослав’я».

До речі, одним із найпалкіших пропагандистів таких ідей був покійний гуморист Михайло Задорнов. Людина, яка в 90-ті жартувала про «тупих американців», у 2000-ні з нордичною серйозністю доводила, що слово «алкоголік» є не похідним від арабського «алкоголь» («аль-кохол» – дурман), а давньоруським визначенням «ал кого лик = чья рожа красна».

І хоча більшість відкривачів «таємної історії» до власне історичної науки відношення не мали (так, один із найперших «арійців» Юрій Канигін за освітою економіст, а його горезвісний «Шлях аріїв» визначається як «роман-есе»), проте були в тій когорті й професійні науковці – зокрема, відомий археолог Юрій Шилов, який доводив, що легендарна Аратта, з якою торгував Шумер, була розташована на території сучасної України. Проте у 2-й половині 2000-х наукова спільнота піддала різкій критиці «неоарійські» псевдонаукові теорії. Їхні головні популяризатори Ю.Канигін, І.Каганець, С.Плачинда, Ю.Шилов були названі «білим братством у науці».

Тема «трипільських аріїв» на деякий час затихла… аби знову зазвучати в кінці 2010-х. Так, у 2018 році виходить книга О.Козловської з гучною назвою «Розслідування підробки історії Русі. Правда проти Кривди». З неї можна дізнатися про «Антів, Античність і Атл-Антів», про те, що «Великий шовковий шлях починався з Києва», про «Згадування в Мегабхараті про річку Рось і легенду про Трипуру – аналог створення Києва», про «Будду Сак’ямуні – мудреця з роду саків-скіфів» і ще багато цікавого та корисного. Певно, це «цікаве» й спонукало дослідницю етногенезу українців Ольгу Шакурову відточити наукове перо й написати розлогу статтю «Апологетика та критика псевдонаукових гіпотез українського етногенезу: історіографічний дискурс» (журнал «Українознавство», 2019, №3), в якій наново піддати конструктивній критиці історичні фікції, що пнуться з-під землі, як мерці в американських фільмах жахів.

Назва книги Є.Луціва «Гуцульська магія» налаштовує на ліричний лад та очікування занурення в таємничий і прекрасний світ гуцульської містики, де звучать трембіти, де мешкають мавки й чугайстри, де велетень Юра-мольфар з «Тіней забутих предків» відвертає градову хмару… Власне, як казав Шельменко-денщик: «Воно все так, але трошечки не так». Бо перед тим, як мова піде про гуцульську магію, нас очікує невеличкий історичний екскурс – десь так на третину книжки.

Уже з першої сторінки автор починає не просто палити, а просто-таки шкварити глаголом. Виявляється, що «слово «магія» походить від давньоарійського «мога», що значить могутність … Магія (могія, від «мога», «могти», «могутність») – це не що інше, як технологія посилення могутності людини. Від арійського кореня «маг»-«мог» походять слова: маг (могутній, чарівник, волхв), магістр (первинно – начальник, вчитель) та ін.» Від такої навали історико-лінгвістичних новин середньостатистичний читач почне чухати лоба, під яким промайне зрадницька думка: «А воно мені треба?». Характерно, що це навіть не слова автора – це цитати з книги І. Каганця «Пшениця без куколю».

В «історичній» частині своєї книжки п. Луців посилається на таких гігантів «неоарійства», як Канигін і Каганець – цитати з їхніх книг складають половину даної частини, коли не більше. Посилання на професійних істориків часом теж виринають, але побіжно, тоді як двом «К» щедро виділяються цілі абзаци. Для обґрунтування викладеного автор послуговується т. зв. «фолк-лінгвістикою» – улюбленим прийомом міфологізаторів історії. Суть така: як доказ стародавнього походження українців береться якесь слово з прадавньої мови, до пари якому підшукується близьке за звучанням українське слово. Наприклад, слова «ватар», «далігушті», «небіш» із мови хетів ототожнюються з українськими «вода», «довгота», «небо» – і робиться відкриття: «Хети говорили українською!». Або ж ім’я Марія виводиться не від давньоєврейського імені Маріам («господиня»), а від українського слова «мрія» (винайденого Михайлом Старицьким у ХІХ столітті) – й звідси висновок: «Діва Марія та її син Ісус були українцями!». Подібне читаємо й у «Гуцульській магії». «Ім’я «галли» походить від «галас-голос-логос», тоді як «ім’я кельти – від слова «колоти», бо ж улюбленою зброєю кельтів була сокира, вона ж «колун». «Слово «мольфар» за своїм значенням і формою конструкції повністю відповідає етруським обрядовим словам: mulu (посвящати, жертвувати) fler (дар божеству)». Друїди – друвіди (від слова відати, знати). «Друвіди іменували себе «вепрами». Вепр був їхнім анімалістичним символом. У доарійський період (25-6 тис. до н. е.) вепр (бор, тобто «сильний, потужний») був тотемом України. Звідси Борією (тобто Землею Сили або Землею Вепра), а згодом Гіперборією називалась земля України». Слово «брахман» виводиться від українського «рахман» (праведник). Галли – то, звісно ж, гуцули. Цілковито серйозно стверджується, що Ісус Христос був галичанином. Бо – увага! – «Ні в Біблії, ні в іншому серйозному джерелі Діву Марію, Ісуса Христа ніколи не називали євреями».

Ну, а коли не євреї, то хто ж вони були? – Правильно, українці! І спілкувалися вони, звісно, українською: «Саме цією мовою Ісус промовив свої останні слова: “Елі Елі лема савахтані», тобто «Лельо, Лельо, лем з мя ся остані” … Дослівно ця фраза перекладається «Тату, Тату – лише зі мною останься». Отже Ісус говорив мовою Карпат, тобто карпатським діалектом української мови». І Христос, і всі його учні були галілеянами-українцями. Юдеєм був лише Юда Іскаріот (ну, ви зрозуміли). Більше того – Ісус був ще й характерником: «апостол Іван найкраще навчився в Ісуса характерницькому мистецтву невразливості», а Запорізька Січ була «православним військово-чернечим орденом з хрестиянською магією козаків-характерників». Отже, брешуть письменники, що описують бучні козацькі гульбища – козаки були ченцями! Смиренними та богобоязними. Ну і слов’яни традиційно іменуються «арійським етносом» – як же ж без арійства! Після такого розлогого лікнепу людина з достатньою освіченістю, але без достатнього терпіння відкладе цю книгу вбік (і то добре, коли відкладе, а не викине у вікно).

Але припустимо, що читач все ж мужньо подолав ці арійські бермуди і наблизився нарешті до основної теми книги – гуцулів, їхніх вірувань та магічних ритуалів. Ось тут, нарешті, мало б розпочатися цікаве. Але ні. Тобто, насправді, автор зібрав чималий матеріал про карпатські вірування, забобони, про відьом і мольфарів. Є тут і про Михайла Тарадуту з Буковини, що вважається прототипом Юри-мольфара, і про Михайла Нечая, останнього відомого мольфара, що відійшов 2011 року. Але систематизувати цей матеріал автор не зміг.

Книга є великим нагромадженням цитат, зібраних по всіх усюдах – від етнографічних праць та мемуарів до сучасної жовтої преси. За цими цитатами майже не видно автора. Його думка мала б проходити крізь текст червоною ниткою, зшиваючи зібрані ним матеріали воєдино. Але насиченість книги цитатами просто глушить голос автора. Якщо, наприклад, книга Громовиці Бердник «Знаки карпатської магії» (яку Луців також згадує у тексті) за своєї сумнівної науковості є зразком якісної роботи, обробки та подання матеріалу, зібраного під час спілкування з вищезгаданим карпатським мольфаром Нечаєм, то книга Луціва справляє враження або зошита, заліпленого газетними вирізками, або школяра, який, згадавши, що завтра треба здати реферат, почав гарячково шукати в Інтернеті цитати й тулити їх одна до одної.

Книга могла б стати цікавим збірником етнографічних матеріалів, але через невпорядкованість вкупі з псевдоісторичністю, на жаль, не стала. Не викликає довір’я і значна частина літератури, на яку посилається автор. Так, крім «Пшениці без куколю» та «Арійського стандарту» Ігоря Каганця й «Віхи священної історії: Русь-Україна» присутні, як це не дивно, видана в Москві книга О.Бичкова «Энциклопедия языческих богов» та видана в Мінську книга О.Мандзяка «Боевая магия славян», в анотації якої зазначено, що в ній «собраны сведения о народной магии русских, украинцев и белорусов». Просто тобі здравиця єднанню «браніх народів» – доволі дивно, що при створенні книги про карпатські вірування посилаються на подібні джерела. Не все гаразд і з мовою – навіть моє натреноване редакторське око часом починало смикатися від таких ляпів, як «християнського хрещення», «позбавилася страху» «на прикінці» «дійшовшими до нас»…

Нині, в непрості часи боротьби за державність і європейське майбутнє, у середовищі патріотичних інтелектуалів викристалізовується думка, що здоровий патріотизм напряму пов’язаний із деміфологізацією історії. Так, нам слід спокійно поставитися до того, що ми не найдавніша цивілізація на планеті, що наша мова не є похідною від санскриту (і навіть другою за милозвучністю). Але головне – що усвідомлення цього анітрохи не має применшувати любові до свого народу і своєї країни. Саме це і є патріотизмом здорової людини. «Лиш так змагаймо океани зла», – як писав покійний Іван Драч.

Автор: Дмитро Княжич

Читати далі →

Антуан де Сент Екзюпері “Планета Людей”

“Перед тим як писати, потрібно жити”.

Антуан де Сент Екзюпери

Французький письменник Антуан де Сент Екзюпері народився на початку нового століття у Франції (1900 році). Життя письменника, нажаль було коротким, але за свої 44 роки він встиг написати фантастичні роботи, які надихають та змінюють бачення світу його читачів.

Його загибель довгі роки була оповита таємницею. Під час Другої Світової війни, хоробрий чоловік Антуан, вирішив відстоювати честь своєї країни. По стану здоров’я його направили до наземного полка, але письменник, маючи потяг до неба підключив зв’язки та потрапив до льотного розвідзагіну.

31 липня 1944 року Антуан де Сент Екзюпери не повернувся з польоту і був занесений у списки зникших без вісті. І тільки у 2000р. – знайшли рештки літака, яким він керував. А у 2008 році пілот ворожого літака публічно зізнався, що причиною загибелі письменника стала поразка у повітряному бою.

Біографія творів письменника є невелика, але в ній криється опис яскравого, насиченого враженнями та пригодами життя.
У відомого письменика було два покликання, і він ділився із читачами сприйняттям світу очима льотчика. Його філософія дозволяє поглянути на світ під іншим кутом, більш широким та охоплюючим навіть самі далекі для нас горизонти.

За своє життя письменик написав 8 творів. Цього було достатьно, щоб увійти в ТОП кращих письменників 20 століття. Першим його твором був “Південний поштовий” у 1929 році, за ним у 1931 був написаний твір “Пошта – на південь”.
Цілих 7 років знадобилось письменникові, щоб знайти музу та за один рік створити одразу дві геніальні роботи “Нічний політ” та “Планета людей” про яку ми ще згадаємо.

У роки Другої світової війни, автор надихався хоробрістю бійців армії, повітряними боями та знаходив час щоб віддати світові одразу три роботи. Це були роботи “Військовий льотчик” 1942 року та “Лист заручникові” і “Маленький принц” 1943 років.

Остання робота письменника “Цитадель”, незавершений твір нашого льотчика. Це книга, яку автор вважав своєю улюбленою роботою і в яку вклав свої найглибші думки.

“У цьому морі темряви кожен вогник сповіщав про диво людського духу. При світлі тієї лампи хтось читає, або занурений у роздуми, чи довіряє комусь найпотаємніше.”

Так починається книга “Планета Людей“, яка присвячена найкращому другу письменника Анрі Гійоме, котрий також будучи льотчиком, відправився у рейс через Анди та зник на декілька днів. Його пошуки ні до чого не привели. Навіть чілійські контрабандисти зазвичай легко погоджуються за декілька франків створити рятувальну группу, відмовились в погоду, яка царювала в ті дні.

Пізніше з’ясувалось, що під час сильного буревію Гійоме довго шукав місце для посадки літака і, йому вдалося приземлитись тільки в районі озера Лагуна Діаманте. В кабіні, обклавшись поштовими торбинами, він довго чекав коли метіль стихне. Потім, протягом п’яти днів без льодоруба та їжі пересувався при сорокоградусному морозі через горні перевали. В решті, обезсиливший, він дойшов до населеного пункту, де його госпіталізували.

“Старих друзів нашвидко не створиш. Немає скарбів дорожче, ніж стільки спільних спогадів, стільки тяжких годин, пережитих разом, стільки сварок, примирень, душевних поривів. Така дружба – плід довгих років. Саджаючи дуб, смішно мріяти, що скоро знайдеш притулок у його тіні. Так влаштоване життя. Спершу ми стаємо багатшими, адже багато років ми садили дерева, але потім настають роки, коли час звертає на порох ваші труди і вирубує ліс …”

Так письменник намагається виразити почуття до найближчих людей. З людьми дорога яких прокладена поряд, повинен відбутися зв’язок, точка зіткнення, з якої і розпочинаються теплі відносини між людьми. Для цього повинні зустрітися душі наповненні схожими цілями, принципами, які дивляться на світ з одної висоти над рівнем моря. Воєнні пілоти, – їх доля не дозволяла їм бачитись та гріти один одного своєю присутністю настілики часто, як потрібно. Але не зможе льотчик довірити те, що для нього найцінніше тому, хто навіть не уявляв ніколи, як це літати серед зірок.

Адже, як казав сам Екзюпері Любов – це не коли ви дивитесь один на одного, а коли ви дивитесь в одному напрямку”. Любов не тільки між парою закоханих, але й між відданими друзями та товаришами.

Книга “Планета Людей” не має традиційного сюжету: спогади про польоти чергуються в ній з розповідями про уроки і самовідданість Гійоме. Їх змінюють нариси про старого сержанта, аварії в Лівійській пустелі і враження від іспанії. Кожен з нарисів є самостійним закінченим етюдом. В той же час, будучи зібраними разом, вони сприймаються як єдиний повноцінний твір. Цю композицію, що дозволяє вільно переміщати всередині збірки спогади і роздуми, автор порівнював “з ростом і розвитком дерева”.

Відкривши цю повість, зібрану з різних граней історії одного льотчика з минулого, можна зануритись у сьогоднішне життя.
Людині, для того, щоб жити по справжньому, потрібні щирі почуття, які направляють кожного на найвірнішу, саме для нього, дорогу у житті. Таки прочитавши цю збірку, можно відчути щось, що було колись знайдено на висоті у Океані темряви та краплин світла.

До речі, Екзюпері ще с дитинства був схильний до роздумів, міг замислюватися, подовгу дивлячись кудись у небо. За цю особливість йому дали жартівливе прізвисько «Лунатик», але називали так за очі.

Читати далі →

Аркадій і Борис Стругацькі – Пікнік на узбіччі

Написано Бібліотека

“Щастя для усіх, і нехай ніхто не піде скривдженим”! – знакові слова.

Шедевр братів Стругацьких. Жорстка, нескінченно захоплююча і в той же час нескінченно філософська книга.

Ідея повісті “Пікнік на узбіччі” виникла спонтанно. Одного разу Аркадій і Борис Стругацькі гуляли у лісі і набрели на засмічену ділянку з купами сміття, з бензиновими розводами не поверхні калюж. З цієї прозаїчної картинки і виникла ідея зони, залишеної після відвідування інопланетян, де можна, доклавши зусилля, знайти деякі інопланетні артефакти.

Так, із сміттєвих куп виник твір небувалої філософської і психологічної глибини, який можна перечитувати незліченну кількість разів, знаходячи усе нові і нові значення, звертаючи увагу на незначні, здавалося б, деталі, що дають їжу на неабиякі роздуми про світ, суспільство, сім’ю і самого себе.

Час йде. Але історія загадкової Зони і кращого з її сталкерів – Реда Шухарта – як і раніше тривожить і розбурхує читача.

Читати далі →

Федір Достоєвський – «Підліток»

Написано Бібліотека

Роботи такого відомого класика, як Федора Достоєвського, мислителя сучасної класики, досі не втратили своєї актуальності. А навіть навпаки, набувають все більшої зацікавленості не лише в кругах дослідників творчості Федора Михайловича, але також молоді і людей більш старшого покоління. Роман Достоєвського “Підліток” був написаний в 1875 році і був опублікований в журналі “Вітчизняні записки” цього ж року. Характер цього твору такий, що хочеш не хочеш, а замислишся не лише про абстрактний сенс життя, але і про власне становище, свій душевний стан на сьогодні. Роман, дійсно, примушує міцно замислитися про своє життя та до того ще й допомагає почувати себе при цьому людиною, яка мислить і шукає щось в житті. Такий вплив робить роман на мільйони розумів, що читають його.

“Підліток” Достоєвського – роман-сповідь, роман-виховання, в ньому детально розповідається про становлення характеру і життєвої позиції молодої людини 19-ти років, вже не зовсім підлітка, але ще і не дорослого. Він незаконно народжений син поміщика Версилова і дружини дворової людини. Походження накладає відбиток на усе його життя, він постійно відчуває двозначність свого становища. Мучений різними переживаннями – суперечливими почуттями до батька, бажанням розбагатіти і відчути себе могутнім, прагненням відгородитися від людей і, навпаки, спрагою повернутися в саму гущу життя, жаданням взаємної любові, – Аркадій опиняється в жахливій палітурці подій роману. Так він дорослішає і осягає життя.

“Підліток”, безумовно, роман дуже сучасний, роман, де проблеми юнацького самовизначення подані з таким блискучим знанням психології людини, що будь-хто, навіть доросла людина, мимоволі побачить в портреті героя і своє відображення.

Читати далі →

Олександр Пушкін – «Дубровський»

Написано Бібліотека

У справжньому виданні представлений “Дубровський” – зразок розповідної прози Олександра Сергійовича Пушкіна, один з перших зразків нової літературної мови. Це історія людини, скривдженої багатим сусідом і правосуддям, і заснована вона на справжній судовій справі. В той же час, сюжет твору багато в чому нагадує шекспірівську трагедію “Ромео і Джульєтта”.

Головний герой роману “Дубровський” – Володимир Дубровський – благородний розбійник. Доля змусила його встати на злочинний шлях: він був несправедливо засуджений владою за підпал і вбивство. Дубровський жадає помститися своєму ворогові – навіженому поміщикові Кирилу Троєкурову, який довів його батька до смерті і надав неправдиві свідчення на Дубровського в суді. Володимир наймається у будинок Троєкурова під виглядом гувернера. Проте, його планам не судилося здійснитися: несподівано він закохується в дочку Троєкурова – Махаю.

Яка жанрова приналежність “Дубровського”? Що це – недописаний роман або майже написана повість? Чому Пушкін залишив практично готовий текст і почав працювати над “Історією Пугачова” і “Капітановою дочкою”? Літературознавці досі сперечаються про це, а читачі із задоволенням стежать за пригодами молодого зухвалого дворянина.

Читати далі →

Ернест Хемінгуей – «Старий і море»

Написано Бібліотека

“Старий і море” – це дійсно незвичайна історія, наповнена ілюзіями, метафорами, символами. З одного боку, ми начебто стежимо за історією звичайного рибалки і спійманої ним риби, але з іншого боку – це розповідь про людину і його боротьбу з природою. І таких сторін можна відшукати з цілий десяток в цьому творі. Наприклад, вихваляння відваги і мужності, хоробрості людини як індивіда перед лицем небезпеки, а також його протиставлення образу соціальних груп, які домінують саме зараз в нашій свідомості. Для одного читача ця розповідь здасться звичайнісінькою повістю про марну спробу добитися щастя, хтось же знайде більш “далекі” посилання. Саме завдяки такій неоднозначності в трактуванні ми і знаходимо привід для обговорення цього твору.

Життя більшості сучасних людей вже давно перемістилося з дрібних поселень у великі лабіринти мегаполісів, тому з кожним днем нам усе менше доводиться контактувати з живою природою. Але Хемінгуей примушує відчути деякий природжений інстинкт, властивий нашим далеким предкам, коли від твоєї внутрішньої сили залежала твоя здатність вижити в зовнішньому середовищі. Ще цінніше те, що Хемінгуей дозволяє пізнати істинну силу, відвагу і хоробрість людини, але робить він це не за допомогою зброї, а за допомогою слова.

Читати далі →

Даніель Дефо – Робінзон Крузо

Написано Бібліотека

Важко уявити більш “домашнього”, всім відомого з раннього дитинства письменника для сімейного читання, аніж Даніель Дефо – творця легендарного Робінзона Крузо! Спостерігати за невтомним остров’янином онуки і правнуки сьогоднішнього читача будуть з тим же хвилюванням (шторм, дикуни-канібали, пірати – дух захоплює!), цікавістю і навіть розчуленням – дуже вже затишне та умиротворене виходить життя в наметі, а потім в курені, з саморобними меблями і посудом, в оточенні домашніх улюбленців – собаки, кішок, папуг. Робінзон сам доїть кіз, саджає дерева, вирощує і випікає хліб. Про яку б роботу автор не розповідав в цій книзі, він говорить про неї так цікаво, що кожному з нас починає здаватися, ніби ми самі беремо в ній участь.

Читати далі →

Олександр Волков – Чарівник Смарагдового міста

Написано Бібліотека

 Історія маленької дівчинки Еллі, яка переносить складні випробовування удвох зі своїм вірним песиком Тотошкою, не залишить нікого байдужим. Адже в цих випробовуваннях вона не тільки знайде нових друзів – Опудала, Дроворуба та Лева, але й допоможе здійснити їхні найзаповітніші бажання. Потрапивши до  країни Жевунів за умислом злої чарівниці Бастінди, Еллі зустрінеться з великим та жахливим чарівником Гудвіном, і кожен герой казки, прямуючи до своєї мрії,  віднайде, насамперед, себе самого. І що найдивніше, допоможе  усьому цьому здійснитися чарівний світ Театру, у якому можливо все!

Читати далі →

Михайло Булгаков “Морфій”

Написано Бібліотека

Історія молодого сільського лікаря, що одного разу застосував на собі чудодійний препарат – морфій. Застосував для заспокоєння болю тілесного, але дивовижна властивість його була також в заспокоєнні і болю, і туги душевної.
А у кого, як ні лікаря, є самий безперешкодний доступ до розчину морфію?
Ін’єкція за ін’єкцією, і препарат став частиною життя, вірніше – бездонним чорним колодязем, за стінки якого не вхопитися, а кінець – все ближче і ближче…

Безсмертна повість Михайла Булгакова “Морфій” – сповідь лікаря-морфініста у формі щоденника, неодноразово ставилася на театральній сцені.

Читати далі →

Ернест Хемінгуей “Після кого дзвонить дзвін”

Написано Бібліотека, Книги, Новини

Особлива чарівливість Хемінгуея поміщена в ту цілісність, де воєдино сплавлені літературний стиль і життєвий вигляд, характер самого письменника. Про що б він не писав – про війну і любов, про море і рибний лов, про кориду і боксерів, про зелені пагорби Африки або про Париж, – друк його особи лягає на сторінки з такою мужньою силою і чіткістю, що сплутати прозу Хемінгуея з якою-небудь ще неможливо. Малюючи духовну історію свого покоління, в якості героя Хемінгуей вибирає людину трагічного світовідчуття, найчастіше крах підстерігає усі його зусилля, але завзятість, духовна сила і воля до перемоги дозволяють йому залишитися незломленим навіть перед лицем смерті. Перемога в самій поразці, завзятість, духовна сила, непохитна, нічим не винещене почуття людської гідності – ось що Хемінгуей найбільше цінував в людях і у своїх героях.

(більше…) Читати далі →

Олександр Пушкін “Пікова дама”

Написано Бібліотека, Книги

“Пікова дама” Пушкіна написана в традиціях літературного напряму реалізм. Ідея і сюжет твору була підказана письменникові молодим князем Голіциним, який одного разу зміг відігратися, поставивши, за порадою своєї бабусі, під час гри на три карти. А їй, в свій час, підказав ці карти сам Сен-Жермен.

Книга розповідає нам історію молодого, амбітного і досить безпринципного інженера Германа, який хоче розбагатіти. Гра в карти здається йому чудовим, але занадто ризикованим методом. Герман готовий грати, але тільки знаючи безпрограшний варіант. У суспільстві ходять чутки про те, що одна стара графиня знає особливий секрет.

(більше…) Читати далі →

Михайло Шолохов “Доля людини”

Написано Бібліотека

Доля людини” оформлена у вигляді розповіді, оповідання, яким головний герой ділиться зі своїми слухачами через деякий час після того, як сталися описувані події. Це дає повісті відтінок завершеності, історія сприймається як щось вже закінчене, таке, що має свій фінал. Рівний, гладкий, але в той же час живий і самобутній склад робить її особливо реалістичною. При тому, що “Доля людини” описує страшні події, сама повість залишається цікавою, захоплюючою, такою, що викликає яскраві емоції і примушує співпереживати головному героєві.

(більше…) Читати далі →

Микола Гоголь “Вечори на хуторі біля Диканьки”

Написано Бібліотека, Книги

Вечори на хуторі біля ДиканькиГоголя діляться на дві частини, видані з невеликим проміжком часу. Кожна з них починається передмовою вигаданого автора, пасічника Рудого Панько. Панько повідомляє, що почув записані ним оповідання під час зимових вечорів на малоруському хуторі Диканька від присутніх скоротити час на посиденьках односельців.

(більше…) Читати далі →

“Кері”. Стівен Кінг

Написано Бібліотека

Кері Уайт – це не надто симпатична і досить гладка дівчина, яку постійно переслідують кепкування однокласників, роблячи її життя жахливим. Олії у вогонь підливає її мати, яка відрізняється суворим характером і фанатичною вірою у Бога. В один з таких жахливих днів, коли однокласники жорстоко посміялися з дівчини, вона виявила у себе надприродні здібності. Саме вони допомогли дівчині помститися усім кривдникам на випускному балі, де зібралися усі її вороги.

Роман “Кері” був створений в 1974 році, і Стівен Кінг довго не наважувався віднести його на друк, не бажаючи знову бути знехтуваним.

Попри те, що ця книга була написана на початку творчої діяльності Кінга, під час читання відчувається сильний письменницький талант автора.

У романі “Кері” прекрасно описані герої твору і передані почуття дівчини-ізгоя. Адже в житті майже кожного з нас зустрічалися тихі і зацьковані особи, які страждали від знущань і кепкувань своїх однокласників і однокурсників.

Навіть сам Стівен Кінг зізнавався, що прообразами головної героїні Кері Уайт стали його однокласниці і одногрупниці, які свого часу були “білими воронами”.

Читати далі →

“Над прірвою в житті”

Написано Бібліотека

Неможливо пройти повз цей грандіозний і такий популярний роман. Ним захоплювалися, його забороняли, ним хворіло ціле покоління підлітків у всьому світі. Тому і варто познайомитися з Холденом Колфілдом, що поселив бунтарський дух в багатьох серцях. Холдену Колфілду шістнадцять, але він вже сповнений відрази до всього навколишнього світу. Він не бажає вчитися, за що його відраховують зі школи, але ще більше він не бажає дорослішати. Він не хоче продаватися, він хоче бути вільним. Все, що він хоче від життя – це стерегти хлоп’ят над прірвою в житі, берегти їх від падіння, доки ті бігають і веселяться. Він бунтар, в душі якого палає жадання справжніх і непідробних емоцій. Хлопець більше всього на світі боїться зрадити себе, він хоче зберегти той вогонь, який горить в його серці. Саме тому він ламає стереотипи, плює на канони та поняття про те, що правильно, а що ні. Немає правил, є тільки він і свобода. Зрозуміло, чому цей роман так бояться – в ньому інтегрована титанічна сила, яка може виплеснутися назовні і рознести в тріски реальність. Але щоб зрозуміти цей твір на всі сто відсотків, треба знати біографію автора, бо у свого героя він вклав частинку себе. Поза сумнівом, роман геніальний, а головне – передає дух свого часу.

Читати далі →

“Пастка для Попелюшки”

Написано Бібліотека

У центрі книги “Пастка для Попелюшки” стоїть історія головної героїні. Дівчина потрапляє в пожежу і отримує серйозну травму, наслідком якої стала повна втрата пам’яті. Тепер їй потрібно зрозуміти і згадати, ким вона була і як їй треба поводитися. Але доля вирішила поставити героїню в ще складнішу ситуацію. Під час пожежі постраждали дві дівчини, одна з яких померла, а інша втратила пам’ять. Але з’ясувати хто з них хто дуже проблематично, до того ж одна з них була злочинницею, винною в цій події, а інша – її жертвою. Читачеві до певного моменту надзвичайно складно зрозуміти, чи був взагалі скоєний злочин, а таємниця усіх подій розкривається лише перед завісою.

Читати далі →