КіноТеатр

Сьогодні будемо дивитися “Смерть на Нілі”

Написано КіноТеатр

Смерть на Нілі, варто дивитися чи ні?

Від кари провальних сиквелів фільм рятує те, що це не друга частина у звичному розумінні, а цілком нова історія, тільки в якій той самий головний герой, що й у «Вбивстві у Східному експресі». Отже, першу частину дивитися зовсім не обов’язково, тим більше, що на нашу скромну думку, вона вийшла слабкішою.

У сиквелі автори зробили хорошу роботу над помилками, зосередившись на минулому героя, і нарешті давши пристойне пояснення дивним вусам.

Що вийшло добре?

Сюжет. Він інтригує, вводить в оману і видає справді несподівану розв’язку. Але не обійшлося і без ложки дьогтю, у вигляді деяких сюжетних арок, які покликані навмисне відвернути глядача від здогадів, хто ж убивця, але коли про ці арки згадуєш після фінального твісту, так і не знаходиш відповіді, навіщо вони були потрібні.

Для зовсім не знайомих із всесвітом пояснимо: фільм, як і перша частина, оповідає про загадкове вбивство, а головний герой – в особі всесвітньо відомого детектива, намагається знайти винного, поки трупів не стало ще більше.

У першій частині вбивали у поїзді, на фоні зимових пейзажів, у сиквелі вбивають на пароплаві, у спекотних африканських декораціях.

Акторські роботи також тішать око, адже, як і в першій частині, зоряних осіб тут зібралося багато.

Ще одним плюсом буде атмосфера. Фільм є екранізацією детектива Агати Крісті, і потрібний настрій незвіданого щохвилини змушує уважно стежити за подіями.

А тепер про мінуси «Смерті на Нілі».

Динамікою тут якщо і пахне, то ближче до фіналу, і те, швидше попахує. Події дуже повільно набирають обертів, а поворотні точки зустрічаються не так часто.

В основному, герої мило спілкуються, поки за 10-15 хвилин до фіналу все не розкриється.

Візуал цього разу підкачав. Незважаючи на натурні зйомки в Єгипті, якщо вірити Вікіпедії, у фільмі досить багато графіки та хромакею.

А знаєте, чим гарна графіка? Тим, що її не видно. На жаль, практично кожен загальний план краси Єгипту так і віє зеленим тлом з подальшим домальовуванням.

Та й не можемо не згадати біч більшості детективів. Щойно глядач бачить розв’язку, фільм втрачає будь-яку привабливість.

Адже, інтерес тримається саме на незнанні, хто вбивця та спроби самому здогадатися, перш ніж пустять фінальні титри.

Тому детективи, найчастіше, фільми на один раз. Повторно дивляться лише ті, у яких або сюжет зачепив, або сеттінг, або харизматичний герой.

Що ж, підсумовуючи, можемо сказати, що «Смерть на Нілі» рекомендується до перегляду любителям детективів та заплутаних інтриг, ну або сходіть зі своєю другою половиною в кіно, адже головна тема фільму – кохання. І його наслідки.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися “Анчартед”

Написано КіноТеатр

Багатостраждальна екранізація Анчартед вийшла. Фільм розробляли ще з 2008 року; режисери, актори, сценаристи змінювалися протягом усього цього часу, але ось результат ми вже можемо бачити на екранах, тож давайте обговоримо, яким він вийшов.

Звичайно, не обійдемося без згадок про гру, адже Анчартед – це, в першу чергу, кіноадаптація популярної серії ігор.

За початковими задумами сюжет повинен був розповідати про пригоди дорослого Нейтана Дрейка, але через стрімке сходження Тома Холанда на вершину Голівуду, сценарій фільму розповідає про молодого Дрейка, який тільки починає свій шлях шукача пригод.

А також творці, скоріш за все, намагалися уникнути гніву фанатів, адже в ролі дорослого Нейтана Дрейка ті сплять та бачать лише Нейтана Філліона, актора, у якого навіть ім’я збігається з головним героєм гри, та й зовні вони дуже вже схожі. Хоча офіційним прообразом героя послужив Джонні Ноксвілл.

Але фанати ігор, швидше за все, в будь-якому випадку залишаться незадоволені, адже Том Холланд ну ніяк не схожий на того Дрейка, якого ми звикли бачити в іграх.

Проте, важливо відзначити, що фільм є приквелом ігрової серії, так що такі розбіжності героїв цілком допустимі. До того ж, Марк Волберг добре впорався з роллю наставника молодого Дрейка.

Не знаємо, які версії сюжету розглядалися за весь час створення фільму, але зупинилися на найпростішому і робочому. Стрічка не використовує несподівані сюжетні повороти від слова “зовсім”, йде по перевіреній накатаній доріжці голлівудської адвенчури.

Якщо замінити Тома Холланда на Алісію Вікандер, вийде Лара Крофт, а якщо на Харрісона Форда – Індіана Джонс. До речі, останній навіть згадується у фільмі. Шкода, що стороною обійшли Лару, з якою у Дрейка теж багато спільного, але тут винні, швидше за все, бюрократичні моменти з авторськими правами.

Фільму не дуже йде на користь медійність Тома Холланда в ролі Людини-павука, бо дуже складно розбачити Пітера Паркера в нових амплуа актора.

Та, і, якщо чесно, Холланд не намагався показати щось нове. За словами самого актора, він залишився незадоволеним своєю грою у фільмі, адже він більше думав про те, як виглядає у кадрі, а не кого грає.

До речі, фанатам Марвел дует Холланда і Волберга може здатись знайомим, адже практично аналогічний був у того ж Холланда з Дауні молодшим.

Людина-павук: Додому шляху немає з новою силою розкрив можливості фан-сервісу в кіно, і Анчартед не скупиться на численні посилання на ігрову серію.

Віддані фанати в кожній другій сцені помітять знайомі елементи костюмів, реквізиту або взагалі повністю скопійовані сцени з гри.

Звичайно, не обійшлося і без посилання на найзначнішу роль Тома Холланда – Людину-павука. Будьте уважні при перегляді, бо ця сцена може вас приємно посміхнути.

За підсумком фільм залишає позитивні враження, ми готові критикувати лише надто шаблонних лиходіїв і передбачуваний до болю сюжет. Але зі своєю розважальною частиною картина справляється, а більшого від неї навряд чи хтось чекатиме.

Сподіватимемося, що стрічка стане початком нової кінематографічної серії фільмів про видатного ігрового персонажа. Та й Нейтана Філліона автори просто повинні показати в продовженні, хоча б у якості камео.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися “Алея кошмарів”

Написано КіноТеатр

Поки стрімінг-сервіси всіма силами намагаються псувати гарні романи, підводячи ідеологію сучасності замість літературної основи, Гільєрмо дель Торо взявся показати майстер-клас у галузі, як треба працювати над екранізацією книг.

Так, «Алея кошмарів» – це насамперед роман 1946 року, потім екранізація 1947-го і лише після – нова адаптація від мексиканського любителя похмурих казок.

Відразу зазначимо, що роман не читали, і з першою екранізацією знайомі лише фрагментарно. Але й без цього з упевненістю можемо сказати, що дель Торо провів велику роботу, віддавши шану як першоджерелу, так і закинувши кілька оммажів у бік попередньої кінотеатральної версії.

Фільм чіпляє насамперед своїм візуалом, картинка настільки яскрава і соковита, що ось-ось потече з екрану прямо в зал до глядачів.

Історія не менш інтригує, і для нас, як незнайомців із книгою, дивитися було цікаво. Хоч сюжет і не позбавлений частки передбачуваності.

Так, стрічка, мабуть, має проблеми з зайвим хронометражем, але, власне, як і більшість робіт мексиканця.

І це можна було б стерпіти, якби не тривалий пролог. Будьте готові до того, що до основних подій фільм підійде лише через годину хронометражу. Так, пролог, безумовно необхідний для демонстрації дійових осіб, розкриття їх характерів тощо. Але не менш важливо вміти балансувати між тривалістю та бажанням максимально розкрити героїв. Мабуть, дель Торо був під враженням «Дюни» Вільньова, який теж не поспішав із основною дією.

Та й з гумором у фільмі напруження, все подається максимально серйозно і з пафосом.

Благо, це з лишком компенсується подачею історії та великою кількістю цікавих сцен.

Кількість відомих акторів на квадратний метр зашкалює. Навіть в епізодичних ролях з’являються цілком собі голлівудські зірки. Це може свідчити про велику довіру до режисера та інтерес до його роботи.

Тих, хто плювався від «Форми води», поспішаємо запевнити, що цього разу історія цілком логічна, і без злягань із рептилоїдами.

Якщо ви любите фільми із закрученим сюжетом і приголомшливою атмосферою, зазирнути на «Алею кошмарів» вам безперечно варто. Тільки не погоджуйтеся на чарку спиртного – засмокче, й не помітите.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися “Крик 5”

Написано КіноТеатр

Думаємо, не варто нагадувати, в яку епоху ми живемо. З франшиз далекого минулого здувають пил і знову запрягають у доїльний верстат вічнозелених.

Колись ця система дасть збій, ну а поки давайте поговоримо про нове продовження «Крику».

Творці фільму намагалися знайти оптимальне рішення щодо підходу над продовженням історії. І, зібравши всі новомодні терміни, викотили на світ ремейко-ребуто-перезапуско-сиквілістичне продовження. Ну, а якщо по-простому, пішли шляхом 7-го фільму «Кошмар на вулиці В’язів», де відбувався фільм у фільмі.

Давайте одразу постараємося відповісти на головне питання: чи вдалося продовження-перезапуск? Адже, загалом, у стрічці присутні всі основні складові хорор-слешера. А ще фільм усіляко висміює як своїх попередників, так і інші слешер-франшизи, як це було і у попередніх частинах.

І все б нічого, та тільки сенсу від картини не багато. Давайте бути чесними: зараз слешери не лякають і не напружують, бо є тонна інших фільмів, що викликають напругу та страх.

«Крик» 5 чудово справляється з роллю данини поваги франшизі, попутно жартуючи з усіх її косяків.

Сюжет простий, і, як це заведено, позбавлений будь-якого сенсу, тому що як тільки у фіналі відкривається обличчя вбивці, відразу прокручуєш у голові всі вбивства, і розумієш, що ну не могло так статися, щоб ніхто не впорався з таким персонажем. Суто фізично.

Про поранення і подальшу біганину з проткнутими животами взагалі говорити не варто, адже ви й самі все знаєте. Класика жанру.

У сухому залишку фільм не залишає зовсім ніяких емоцій. Ну, хіба що старе ботексне обличчя Кортні Кокс викликає смуток.

Фільм рекомендується для перегляду фанатам серії, і, можливо, любителям слешерів. Хоча, якщо порівнювати «Крик» 5 з торішнім «Хеллоуїном», то примарна особа явно програє у кількості та різноманітності умертвіння своєму колезі.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися “Король Річард”

Написано КіноТеатр

Король Річард – це той самий фільм, на який не хочеш йти, бо в голову лізуть думки «о, ні, ще один байопік, приправлений сучасною повісточкою». Але під час перегляду виникає палке бажання ставити високі оцінки. Картину можна порівняти з якою-небудь стравою, що зовні не дуже, але неймовірна на смак.

Адже незважаючи на величезний хронометраж у 2,5 години, за подіями спостерігати настільки цікаво, що час пролітає непомітно. Також непомітно, як і під час перегляду Людини-павука 3. Але там брали екшеном і зірковими обличчями, а в Королі Річарді не багато ні того, ні іншого.

Так, головну роль виконує Вілл Сміт, який своєю звичною харизмою бризкає на всі боки. Та Джон Бернтал, який кардинально змінив амплуа і вперше за довгий час грає не Карателя та його аналогів, а досить приземленого тренера.

Фільм перш за все чіпляє своєю історією, в яку, зрозуміло, вплетена і повістка сьогоднішнього дня. Але зроблено це настільки акуратно та гармонійно, що зовсім не викликає нарікань. Хіба що, одна єдина кримінальна арка не була належним чином розкрита, прямо хотілося побачити її продовження, але, мабуть, режисер згадав, або йому нагадали, що тут взагалі-то спортивна драма, а Бернтал і Сміт не Дедшота і Карателя прийшли грати. І весь кримінал одразу ж згорнули.

Стрічка однозначно є гарним прикладом вдалого байопіку. Особисто ми не пригадаємо таких із часів Богемської Рапсодії. Не здивуємося, якщо Король Річард отримає якусь корону на майбутній церемонії золотих статуеток. Фільм цього заслуговує.

Якщо ви цінуєте гарне та повчальне кіно, здатне на найближчі кілька днів замотивувати вас із новими силами взятися за ті справи, які давно відкладаєте на потім, до перегляду рекомендується.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися “Матриця 4”

Написано КіноТеатр

“Що занадто, то не здраво” – приблизно так можна описати те, що відбувається зараз в кінематографі.

Адже кожна поважаюча себе студія вважає своїм обов’язком випустити черговий ремейк, нове продовження або фанфік для фанатів серії.

До останнього можна віднести і нову «Матрицю», яка потрібна лише для того, щоб потішити ностальгію глядачів.

Давайте відразу відповімо на два важливих питання: так, фільм позиціонують як пряме продовження оригінальної трилогії, і ні, він не дає жодних нових деталей чи цікавих фактів із всесвіту «Матриці».

Що й казати, якщо самі автори, в особі Лани Вачовські, заявляли, що ідея фільму народилася суто від тривалої депресії, а не тому, що були думки щодо нового цікавого сюжету.

Більше того, в недавньому інтерв’ю режисер заявила, що на нову трилогію чекати не варто, це просто фільм, який вона хотіла зробити і зробила.

Виходить, що нам показали просто пшик, покликаний розважити на дві години.

Але й з цим не все просто. Фільм надмірно затягнутий і насичений швидше діалогами, ніж подіями. Зазвичай має бути навпаки.

Проте й віддати належне Лані все ж варто. По-перше, творці дійсно креативно підійшли до факту воскресіння героїв, і спочатку це навіть здається цікавим, але це лише спочатку…

А також режисер вирішила не винаходити велосипед, і під копірку зняла деякі кадри та сцени з попередніх частин, чим віддала приємну данину поваги до оригіналу.

Правда, тоді не зовсім зрозуміло, чому до своїх ролей повернулися лише Кіану Рівз і Кері-Енн Мосс, адже в картині з’являються й інші герої з оригінальної трилогії, тільки грають їх інші актори.

Можливо, ветерани серії одразу відчули недобре і просто відмовилися брати участь у зйомках, як це зробила, наприклад, молодша сестра Вачовські.

А може студія захотіла заощадити, найнявши дешевшу робочу силу. У будь-якому випадку, на екрані це виглядає дивно.

У сухому залишку ми маємо непотрібний фільм для серії, який можна було б позиціонувати як спін-офф у всесвіті «Матриці», але точно не як номерну частину.

Дивитися чи ні, вирішувати вам, але якщо ви шанувальник оригінальної трилогії, застережемо, що після перегляду «Воскресіння» можуть виникнути блювотні позиви. А також, студія у разі касового успіху може вирішити випустити п’яту частину. Чесно, не хотілося б.

І не дивіться сцену після титрів, яка взагалі змушує розчаруватися в картині і викликає бажання якнайшвидше забути все це, як страшний сон.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися “Людина-павук”

Написано КіноТеатр

Важко посперечатися, що «Людина-павук: Додому шляху немає» був чи не найочікуванішим фільмом року.

Так, 2021-й був багатий і на інші цікаві картини, але за рівнем хайпу та вивчення зерняток інформації лідирував третій сольний фільм пригод павука Холланда.

Тож давайте розберемося, чи виправдав фільм наші очікування?

Почнемо з того, що фільми такого масштабу апріорі не можуть догодити всім. Занадто багато поглядів прикуто до виробу.

Як не намагайся, але до когось доведеться провернутись спиною.

І ось особисто ми пішли з наполовину порожньою склянкою. Але давайте по порядку.

Третій фільм в цілому працює над помилками попередніх частин, але одну з головних проблем він все ж вирішити не зміг. Паркер знову потрапляє в колотнечу через власну тупість.

Втручатися в заклинання чарівника, коли це останній шанс все виправити? Спірне рішення. І так завжди було. Якби не власна дурість і необачність персонажа, все було б гаразд.

Такому твісту можна повірити один-два рази, але коли головний герой не змінюється протягом трьох фільмів, магія сценарних рейок лізе з усіх щілин. Благо, до кінця фільму з Пітером все ж таки відбулися метаморфози, і персонаж почав змінюватися.

А ось хто змінився сильніше, то це лиходії, що прибули з інших світів. Причому ці зміни настільки вибіркові, що просто перестаєш розуміти, що взагалі відбувається і чому все так склалося.

Наведемо невеликий візуальний приклад: Альфреда Моліну, що грає Доктора Восьминога, омолодили за допомогою сучасних технологій. 

А ось Вільєма Дефо, відповідального за Зеленого гобліна, не омолоджували. У результаті два персонажа ровесника з фільмів із Тобі Магуайєром виглядають як батько та син. Чому так сталося? Не зрозуміло.

Джеймі Фоксу, він же Електро, повністю змінили вигляд персонажа, наплювавши на умовність, що лиходії були висмикнуті зі своїх світів за секунди до загибелі від рук Людини-павука. Чому ж тоді він має кардинально іншу зовнішність?

Також абсолютно не пояснили нове екіпірування Гобліна. Звідки воно взялося? Не зрозуміло.

І таких дірок у побудованому мультивсесвіті дуже багато. Настільки, що на них важко заплющувати очі. Це стосується і мотивації деяких персонажів, яка береться буквально з повітря.

Але що фільму вдалося на всі 100, то це динаміка. Ви тільки вдумайтеся, 2,5 години пролітають непомітно, все дивиться на одному подиху, а від нападів ностальгії захоплює дух.

Spider-Man: No Way Home

Фільм впевнено справляється з основною функцією супергероїки – розважити, не претендуючи на лаври інтелектуального кіно.

Але незважаючи на великий хронометраж, надлишок персонажів дається взнаки, і деяких дійових осіб ми побачимо лише в парі-трійці епізодів, хоча їхня важливість у сюжеті потрібна як ніколи.

На окрему згадку заслуговує гумор. Якого у фільмі багато. Занадто багато. Дуже багато. І ні, ми ніколи не були противниками гумору, жарти – це чудово. Але! Коли вони до місця.

Щодо третього сольника Холланда, то згадайте суворий тон трейлерів. Безвихідь, ставки, підняті до небес, всесвітня загроза!

Насправді ж, сцен такого драматичного характеру всього дві за весь фільм, та й їм не дали повністю зачепити серце глядача, адже як тільки ком починає підходити до горла, автори відразу випускають з десяток недоречних жартів, і драма відразу випаровується.

Але це ще квіточки. В окрему категорію можна віднести жарти, за які просто соромно. Адже вони можуть бути розраховані лише на зовсім юну аудиторію, яка тільки-но почала розуміти слова.

Але коли подібний гумор звучить із вуст дорослих персонажів, повною мірою відчуваєш «іспанський сором».

Підбиваючи підсумки, можна сміливо стверджувати, що чергові пригоди Павука та компанії вдалися як атракціон екшену та ностальгії, здатний розважити багатьох. Це однозначно одна з найкращих робіт Марвел, яка дає твердо зрозуміти, що ця студія може видавати американські гірки.

Фанатам дивитись обов’язково. Але пам’ятайте: ваші завищені очікування – це ваші проблеми 🙂

До зустрічі!

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися “Оселя зла”

Написано КіноТеатр

На початку 2000-х перша версія «Оселі зла» не лише стала суперхітом, а й дала старт найприбутковішій франшизі, що базується на відеогрі.

До кінця 2010-х, коли вийшла остання, шоста частина, сукупні збори всіх фільмів перевищили $1 млрд.

Але франшиза з кожним новим фільмом стрімко йшла на дно і треба було щось змінювати.

Зміна автора — хід, покликаний підкреслити нове розташування акцентів: ребут «Оселі зла» відтепер має бути ближчим до гри-першоджерела, де екшен доповнює, а не витісняє хорор.

Головне, що вдалося в новій «Оселі зла» – це відтворення атмосфери гри. Всі події відбуваються протягом однієї довгої ночі 1998-го, коли Раккун-Сіті виявився відрізаним від зовнішнього світу, і тому фільм досить повільно набирає темп.

Деформовані ворони та собаки, дивні люди, вкриті синцями, солдати на блокпостах — режисер поступово нагнітає саспенс, використовуючи багатий бестіарій гри та активно користуючись дешевими скримерами.

 У фільмі відчувається велика шанобливість щодо оригіналу (а також свіжого ремейку другої частини гри, звідки запозичили загальну тональність), і це певною мірою обеззброює.

До того ж дуже на руку милосердний хронометраж, який не сягає двох годин: цього вистачає, щоб не втомити пересічною розповіддю.

Підсумовуючи, фільм вийшов більше для фанатів серії, яким теж важко буде просидіти до кінця, тому всі плюси картини не перекривають провальний сюжет, який лише показує знайомих героїв, суттєво змінюючи їх характери.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися “Дім Гуччі”

Написано КіноТеатр

Рідлі Скотт – дуже плідний режисер, незважаючи на свій похилий вік. У свої 83 він встигає випускати декілька фільмів на рік. Так, звичайно, в умовах постковідного часу, частина з них була знята буквально кілька років тому, але все ж таки. А ще Рідлі активно пише сценарії і буквально днями закінчив продовження «Гладіатора».

Запал у творця є, і це добре. Але роздутої самодумки та відсутності якості, на жаль, більше. Після провалу «Останньої дуелі» він заявив, що у всьому винне сучасне покоління, яке не розуміє справжнє мистецтво, і весь час сидить у своїх телефонах.

Причому, режисер відмовляється розуміти і приймати свої помилки, звинувачуючи у невдачі інших. Адже «Остання дуель» була хоч і непоганою, але точно не шедевром. 

У новій стрічці Рідлі знову береться за історичну правду, і робить ті самі помилки, що й минулого разу. Тож чи варто йти на «Гуччі» в кіно?

Почнемо з того, що при перегляді фільму приблизно до середини стрічки не розумієш, хто тут головний герой! Можливо, сам Гуччі? А який із них, якщо це ціла родина?

Персонажів настільки багато, всі вони завжди на увазі, що аж ніяк не допомагає оповіді зосередитися на головному. Весь сюжет дуже розмитий, розмірений, розтягнутий та не зібраний у конструктивну нитку.

Але якщо ви подумали, що ми можемо тільки лаяти, це не так. Фільм має декілька переваг. Наприклад, візуал чи акторський склад, який ризикує відхопити пару номінацій головної кінопремії Голівуду.

Але якщо повернутися до «Гуччі», то стрічка має непоганий сюжет на папері, але насправді все скочується до регулярних бездіяльних діалогів. Проте, на захист можна сказати, що слухати їх цілком цікаво.

З гумором у фільму також все гаразд. Стрічка рясніє гострими репліками, які викликають посмішку.

Музична частина не підвела. Середина минулого століття славилась хітами, яким режисер віддав шану.

Драми у фільмі хоч відбавляй. В основному, всі переживання крутяться навколо теми сім’ї. Причому, як малого сімейства, так і великого сімейного бренду під назвою «Гуччі».

Але чи хочеться дивитися фільм вдруге? Адже що, якщо небажання переглянути картину, є справжнім доказом її успіху? На жаль, «Дім Гуччі» вийшов таким самим, як і багато інших фільмів Рідлі Скотта. Із цікавими задатками, але кривою реалізацією. Монтаж фільмів Скотта завжди викликає особливий біль, адже дідусь часто забуває про принципи комфортного монтажу.

Багато хто хоче подивитися фільм, чекаючи від нього чогось на кшталт недавньої «Круелли», де мода і стиль переплелися з особистими переживаннями та трагедіями.

Якщо ви хочете подивитися фільм заради тих відчуттів, що відчували при «Круеллі», перегляньте її ще раз.

Але шанувальникам творчості дідуся Скотта можемо сміливо радити його нову роботу. Яка від нас отримує 7/10.

Наш вердикт до фільмів Рідлі Скотта завжди один – це хороше кіно, яке потребує доопрацювання. Шкода, що дідусь Скотт вважає інакше.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися “Мисливці за привидами: спадкоємці”

Написано КіноТеатр

Деколи дивуєшся, як це голівудські студії ще не розорилися, якщо кожен другий ремейк чи сіквел забутої франшизи обертається провалом.

Проте заокеанські сценаристи навідріз відмовляються писати щось оригінальне, а студії знову знаходять бюджет для чергового ремейку.

Щоправда після тотального провалу «Мисливців за привидами» зразка 2016-го року, студія Коламбія Пікчерс трохи стримала свій запал.

Але там ситуація набагато заплутаніша, ніж здається. Третім фільмом у всесвіті «Мисливців» спочатку планувалося пряме продовження фільмів 80-х, але через відмову Білла Мюррея брати участь, і через смерть Гарольда Раміса, який зіграв одного з учасників оригінальної команди, вирішили робити перезапуск, який був жахливий за всіма параметрами.

Але від гіпотетично прибуткової франшизи все одно ніхто відмовлятися не хотів. А тут ще й син режисера оригінальних частин заявив про бажання воскресити франшизу, а батько тут же стрибнув у крісло продюсера.

А значить, що до «З того світу» мали підійти ґрунтовно і з усією любов’ю.

Але чи вийшло гідне продовження?

Що вийшло добре, то це візуальна складова. Хоча цим у 2021 році навряд чи може здивувати будь-який голівудський фільм із шестинульовим бюджетом.

На жаль, розчарування викликала історія, яку пропонує картина. А якщо точніше, сюжетні дірки, на які доводиться дивитись глядачеві, а вони дивляться на нього.

У голові не вкладається, як ні тестові групи, ні самі автори не помітили настільки очевидних проколів.

Хочеться вірити, що автори тут ні до чого, а вся справа в студії, яка сильно порізала стрічку для динамічності. Оскільки це явище дуже поширене на просторах Голлівуду, у це можна повірити.

Подібні фільми найчастіше розраховані на найширшу аудиторію, залучаючи жартами та строкатою картинкою.

І гумор у нових «Мисливцях» є, його багато, але й без жартів за 300 у великій кількості не обходиться. Тут усе за законами Марвел.

Але й безглуздих сцен теж вистачає. Знаєте, сценаристи часом думають: це ніяк не обґрунтовано сюжетом чи потрібністю епізоду, але давайте вставимо, смішно ж!

Тож чи варто дивитися фільм? Якщо ви любитель сімейно-попкорнового кіно, весь сюжет якого буде зрозумілим ще на етапі вступної сцени, тоді можна брати компанію друзів і йти на фільм.

Стрічка на 100% побудована як типова голівудська адвенчура, за цією схемою будуються майже всі сімейно-розважальні фільми, тож «З того світу» послужливо продовжують цю традицію.

Фанатам перших двох частин фільм можемо рекомендувати на свій страх та ризик. Фансервіса, звичайно, додали, але занадто багато часу пройшло з тих пір, коли «Мисливці за привидами»  були актуальні.

Нова картина має зовсім інший настрій і посил, так що як продовження варто сприймати лише загальні сюжетні вступні та знайомих персонажів по попередніх частинах. В іншому це новий фільм, від якого ви навряд чи щось отримаєте, як нічого не втратите, якщо пройдете повз.

Ми зупинимося на 5/10, і ні, це не погана оцінка для таких фільмів, але ми сподіватимемося, що незабаром голівудські сценаристи зберуться з думками, і будуть писати нові історії, а не паразитувати на старих франшизах, яким саме час піти на спокій.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Ненаситний»

Написано КіноТеатр

По-справжньому самобутніх та цікавих фільмів жахів останнім часом особисто ми не пригадаємо.

То перероджується вічна класика, в особі Геловіна, то й зовсім виходить щось ну зовсім другорядне.

Але 2021 рік обіцяв привнести різноманітність у жанрі, викотивши «Ненаситного», котрий повинен був вийти ще роком раніше, але, як і більшість фільмів, був перенесений з усіх зрозумілих причин.

Перша перевага фільму в тому, що це не висмоктаний з пальця сюжет, а екранізація одного невеликого оповідання, що називається «Тихий хлопчик», яке розповідає про неблагополучну дитину, яка живе зі своїм батьком та молодшим братом. Тільки от його рідня… захворіла.

Щоб обійтися без спойлерів, зазначимо, що розповідь дійсно атмосферна і цікава, читається буквально за 20-30 хвилин і точно того варта.

Але фільм хоч і використовує ключові події та персонажів, все ж таки сильно відрізняється. Наприклад, назвою. В оригіналі картина називається “Роги”. Вони, звичайно, є у фільмі, але аж надто метафорична назва, враховуючи, що картина таки про інше. Російські локалізатори були більш конкретними, і охрестили стрічку «Оленячі роги». Але також, на нашу думку, промахнулися. Ще ціліше звучить український варіант «Ненаситний», адже антагоніст фільму саме такий. Ну, а ми б і зовсім залишили оригінальну назву з оповідання – «Тихий хлопчик», адже, в першу чергу, це історія про хлопчика, який змушений жити в страху за власне життя, обслуговуючи родичів, що захворіли.

Що фільму вдається добре, так це передача гнітючої, похмурої та свого роду інфернальної атмосфери. Любителям відеоігор відразу згадається “Alan Wake”, адже тут також є маленьке містечко у лісах, вугільна шахта та люди, оповиті мороком. У буквальному значенні.

Але якщо порівнювати все з тією ж розповіддю, за якою поставлено фільм, то картина поступається. У першоджерелі атмосфера і неоднозначність героїв набагато цікавіша. На відміну від фільму, де глядач одразу ж розуміє, хто тут добрий та ущемлений, а хто шкідник.

Ну ви вже зрозуміли, перед переглядом фільму рекомендуємо прочитати розповідь. А тих, хто боїться спойлерів, поспішаємо заспокоїти. Фільм використовує лише 40% оригінальної історії. Більшість подій додумано сценаристами, а фінал і зовсім не схожий на той, який пропонує автор першоджерела.

На жаль, тут і криється проблема фільму. Пам’ятаєте фільм Спілберга – «Щелепи» та фурор, який він справив? Все тому, що режисер акулячого трилера практично не показував загрози у кадрі. Адже уява глядача – це саме собою потужне джерело саспенсу і страху.

Так, тоді це було зумовлено недосконалим макетом акули, але цей принцип працює й у наші дні. В «Ненаситному» вся інтрига і страх пропадають ближче до фіналу, коли чудовисько показують у всій красі. Мова, зрозуміло, про Вендіго. Фінальна розбірка зі злом і зовсім не витримує жодної критики, настільки все неправдоподібно і безглуздо виглядає.

Не доставляють і персонажі, які поводяться, на жаль, так само шаблонно і передбачувано, як у будь-якому хорорі. Одразу проглядаються сюжетні рейки, бо розсудлива людина у пропонованих сценарієм обставинах ніколи б так не вчинила. І вгадайте, де внутрішні переживання обставлені в рази краще? Правильно. Все в тому ж оповіданні.

Але чи є плюси фільму, крім атмосфери? Є. Наприклад, сюжет. Фільм пропонує нам насичену історію, хоч і більшою мірою передбачувану. Але автори явно не начисто скопіювали сюжет першоджерела (щоправда, у певні моменти про це навіть шкодуєш), але й привнесли багато своїх цілком цікавих ідей. Героїв спробували розкрити докладніше та наділити непоганою мотивацією. Правда мізки їм часом забули включити, але це проблема практично будь-якого фільму жахів.

Цей фільм варто подивитися любителям гнітючої атмосфери та візуалу. Музика також сприяє зануренню у маленьке шахтарське містечко. Стрічка цілком динамічна і бадьоро скаче сюжетними рейками, щедро розкидаючи драматичну складову.

А ось недокрученість лізе з усіх щілин. Герої цікаві, але дурні, діалоги не інтригують, незважаючи на інтригу, що витає у повітрі. Але незважаючи на всі мінуси, стрічка чимось притягує і залишає певний післясмак.

Ми готові зупинитися на 6 балах з десяти, і рекомендувати стрічку любителям полоскотати нерви і поринути на один вечір у сире та похмуре містечко, оповите прокляттям Вендіго.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Минулої ночі в Сохо»

Написано КіноТеатр

60-ті, Лондон, трилер і жахи – все це слабо в’яжеться з ім’ям Едгара Райта, якого ми любимо і пам’ятаємо за чудовими комедійними бойовиками.

Але, мабуть, як і будь-який автор, Едгар втомився від свого фірмового стилю та улюбленого жанру, і вирішив перейти на щось інше, але не менш стильне.

Але чи вдалось у талановитого режисера підкорити новий для себе жанр?

Наша думка – на жаль, ні. Причому нам подвійно прикро, адже Едгар Райт – наш улюблений режисер, нарівні з Мартіном Макдонахом. Чи варто говорити, що новий фільм очікувався з великим трепетом і… розчарував.

І розчарування стосувалося не лише того, що «Минулої ночі в Сохо» режисер практично не використовує свої фірмові прийоми, адже в новому жанрі вони дійсно могли бути не доречні. Але так вийшло, що фільм сам по собі дуже посередній, хто б не стояв за його постановкою.

Наведемо приклад: перші 20-30 хвилин фільму – це експозиція, де нас знайомлять з героями, дають зрозуміти хто є хто і тд. Але експозиція ця настільки нудна, банальна та вторинна, що від майстра лаконічності такого ну ніяк не очікуєш. Весь цей час буквально дивуєшся, про що думав режисер, знімаючи такий нехитрий початок.

Наведемо приклад: це все одно що дивитися на презентацію шоколаду, який випускається добрі 30 років. Без будь-якої нової начинки або формули приготування, яка б відрізняла його від інших сортів шоколаду.

Тут теж саме: початок фільму повністю копіює всілякі кліше та побиті до болю історії, ніяк не доповнюючи їх або використовуючи як подальший твіст.

За підсумками, перетерпіти лише початок фільму, буде тим ще випробуванням.

Але далі гірше. Як тільки фільм починає набирати обертів і викладати карти на стіл, ми у всій красі можемо помилуватися хорор-складовою. Точніше, постійними скримерами. На жаль, саме цей дешевий трюк творці просувають, як основну складову страху для глядача.

Заради справедливості відзначимо, що з трилером у фільму все гаразд, і дійсно відчувається тягуча атмосфера незвіданого.

Сюжет інтригує лише завдяки промо матеріалам. На жаль, утримати увагу глядача протягом двох годин він не здатний, а в поєднанні з жахливою подачею люди масово залишали кінозал. Що, на нашій пам’яті, траплялося дуже рідко.

Підсумовуючи, можемо рекомендувати фільм любителям трилерів із яскравим візуальним стилем, а от шанувальників творчості Едгара Райта змушені застерегти.

Минулої ночі в Сохо – це не той старий добрий Едгар Райт, це експеримент, який, на нашу думку, не вдався. Фільм не може похвалитися нічим, крім яскравої картинки та добре поставлених танцювальних номерів.

Ми готові скрипучи серцем оцінити стрічку у 6/10 балів і дуже сподіватися, що Едгар Райт повернеться до своєї стихії комедії та покаже справжній шедевр, якого ми зачекалися.

А передумови для цього є. Адже прямо зараз режисер працює над продовженням «Малюка на драйві», який підкорив наші серця у 2017. Побажаємо удачі Едгару та намагатимемося забути «Минулої ночі в Сохо», як страшний сон. Символічно, що героїня фільму намагається зробити те саме.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Французький вісник»

Написано КіноТеатр

Навіщо винаходити колесо, якщо формула успіху і так працює безвідмовно? Весу Андерсону точно не варто перейматися новою подачею своїх фільмів, адже він чи не єдиний, хто працює у винятковому візуальному жанрі.

У цьому плані Андерсон дуже схожий на Мартіна Макдонаха, який також працює тільки над авторським кіно і комбінує одні й ті ж самі механіки, акторів, отримуючи при цьому новий результат. А як наслідок, любов та визнання глядача.

На порядку денному “Французький вісник”. Тож, про що ця історія?

Відразу зазначимо, що нова робота Андерсона – це збірка новел. З одного боку це цікаво, тому що події вихоплюють моменти з різних сфер життя маленького французького містечка. Тут вам і боротьба за незалежність студентів, і розбірки мафіозі із представниками правопорядку, і навіть історія геніального художника, який сидить у в’язниці.

Але є й зворотний бік медалі. Історія не здається цілісною, хоч і намагається підбити якийсь підсумок. А також відчувається різниця між епізодами. Враховуючи те, що авторами сценарію, крім самого Андерсона, виступили ще троє його колег по цеху, смислове навантаження і тривалість у кожної з новел різні. Але не можемо не сказати, що більшість новел вкрай цікаві та захоплюючі.

Проаналізувавши фільми Веса Андерсона, ми взагалі дійшли висновку, що в нього набагато більше спільного з Гаєм Річі, ніж може здатися на перший погляд. Адже більшість фільмів режисера розповідають про розбірки між поліцією та бандитами, ув’язненими, куртизанками та іншими індивідами біля кримінального світу.

Хоч фільм і йде не більше 103 хвилин, ближче до кінця відчувається легка затягнутість у оповіданні та змащений фінал.

Незважаючи на всі плюси та мінуси, «Французький вісник» – це ще одна чудова картина неординарного режисера, яку ми сміливо рекомендуємо як шанувальникам творчості Андерсона, які і так підуть на фільм, так і решті глядачів, які цінують тонкий гумор, іронію і приголомшливий візуал.

Адже, щодо побудови кадрів Андерсон явно не послаблює хватку. Майже кожен кадр «Французького вісника» наповнений десятками дрібних деталей, за якими цікаво спостерігати.

Ми зупинимося на оцінці у 8/10 балів, і підемо дивитися «Минулої ночі в Сохо» від Едгара Райта, ще одного вкрай амбітного режисера.

Потім розповімо, як там справи.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Хелловін»

Написано КіноТеатр

Іноді минуле краще залишити в минулому. Але часом так складно відмовитися від легких грошей, коли ті самі летять до рук.

Саме тому слешери минулого століття періодично оживають в нових ремейках і переосмисленнях.

Серія фільмів «Хелловін» не стала винятком. Автори пішли на хитрий крок: за основу нового триквела взяли найперший фільм серії, а всі інші просто скасували. Мовляв, не канон.

Перший фільм з нової лінійки розповідав, як Майкл Майєрс – невбиваємий вбивця, знову втік з під варти, а Лорі Строуд, яка пережила пригоди 40 років тому, знову намагається загнати вбивцю в Пекло. Що їй, власне, і вдається зробити в кінці фільму, замкнувши Майєрса у власному будинку, та підпаливши його.

Але Майкл знову виходить переможцем, трощить стіни голими руками і знову опиняється на волі.

Що цікаво, режисер нових фільмів заявляв, що Майкл Майєрс – це все ж звичайна людина, яку можна вбити. Але, дивлячись на події сиквела, в це віриться насилу.

Цього разу ми відмовимося від стандартної 10-тибальної оцінки, інакше «Хелловін вбиває» отримав би 1/10 виключно за непоганий саундтрек.

Так, на жаль, настільки все погано. Але зачекайте, адже перед нами слешер, а від них ніколи ніхто нічого не вимагав, крім моря кровищі, та розчленівки крупним планом. З цим картина цілком собі справляється.

Її проблема в тому, що хоч творці і зробили пряме продовження оригіналу 40-річної давнини, вони явно не врахували, що за 40 років сприйняття глядачів змінилося. Та й вийшли тисячі нових фільмів, які продиктували нові правила у жанрі.

Вийди «Хелловін вбиває» у 80-х, це був би однозначний успіх. Його формула безвідмовно працює на глядачів, мало знайомих з цим жанром. Тому що зараз це виглядає смішно. І це не жарт. Більшість сцен нового «Хеллоуіна» настільки тупі і непоказні, що все це піднімається на сміх в залі для глядачів.

Якщо автори хотіли випустити переосмислення як ностальгію за оригіналом, вони чомусь забули, що глядачі в 2021 явно відрізняються від глядачів 80-х.

До того ж, якщо розглядати «Хелловін вбиває» як окремий фільм, він порожній, тому що хоч якийсь сенс від перегляду з’являється тільки в зв’язці з фільмом 2018 року і подальшим продовженням, яке вийде в 2022 році. Сюжет цієї ж картини можна вмістити в одну строчку сценарію, а потрібен цей фільм, за словами тих же авторів, як затишшя перед фіналом, коли Майкл Майєрс згине остаточно і безповоротньо.

Але і в це не дуже віриться. Адже попередній фільм з бюджетом в 10 мільйонів зміг принести 255 млн прибутку. Адже люди завжди любили і будуть любити дивитися як страждають інші.

Ми ж можемо рекомендувати фільм тільки любителям жанру, іншим точно можна проходити повз. А любителям ще порадимо подивитися найперший фільм, зразка 1978 року, потім ремейк 2018-го і тільки після доторкнутися до «Вбивчого Хелловіну». Але на свій страх і ризик. На допрем’єрному показі навіть пиво роздавали, бо дивитися на це серйозно просто неможливо.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Остання дуель»

Написано КіноТеатр

Історичне кіно виходить не часто в наш час. Чи то історії закінчилися, чи то час для цих самих історій ще не настав. А, ні, настав. В епоху фемінізму себе досить комфортно повинен почувати фільм «Остання дуель», несучи з собою актуальну повєсточку.

Так, фільм є черговою екранізацією тяжкої жіночої долі. Але в антуражі Середньовічної Франції популярний нині меседж сприймається куди комфортніше, ніж в якому-небудь черговому серіалі про підлітків.

Нам розповідають історію, яка швидше за все була в ті темні часи, як і тисячі інших подібних. Жінки того часу дійсно не мали ніяких прав і фільм не соромиться про це говорити голосно і чітко, підводячи до суті трагедії.

Рідлі Скотт в свої 83 явно бачив достатньо, щоб зуміти розповісти таку драматичну історію. З чим постановник і справляється на «ура», якби не одне «але».

Фільм йде майже 2,5 години, при цьому крутиться навколо локального події, через що ближче до середини стрічки левова частка глядачів може занудьгувати.

Картина поділена на три основних акти, кожен з яких охоплює точку зору одного з трьох головних персонажів, пропонуючи глядачеві під різними кутами подивитися на ситуацію.

Все виглядає об’ємно і вичерпно, якби не регулярне повторення одних і тих самих сцен. Так, від акту до акту вони (сцени) змінюються, адже правда у кожного своя, а істина десь посередині. Але найчастіше ці зміни настільки незначні, що у середині другого акту глядач і сам розуміє, що до чого, але його продовжують вести за ручку по сюжетних рейках, щоб він точно все зрозумів.

Сюжет, хоч і не є новим одкровенням, але явно чекав свого часу, щоб бути актуальним і потрібним глядачеві.

Драматична складова тоннами ллється з усіх щілин, змушуючи щиро переживати за героїв, любити і ненавидіти кожного з них.

Адже кожен персонаж є як героєм, так і лиходієм, дивлячись з якої точки зору споглядати.

До слова, про героїв. Точніше, про їх виконавців. Діамантом картини виступив Бен Аффлек, роль якого після похмурого Бетмена сприймається як ковток свіжого повітря. І починаєш з новими силами вірити в те, що Бен заслужив своє місце під сонцем, як дійсно талановитий актор.

Про каст в цілому можна говорити тільки хороше, актори майстерно відіграють персонажів, крім, мабуть, Адама Драйвера – аж надто прямолінійним виявився його герой.

Гумору в картині також бути. Часом він чорний і жорстокий, і тим не менш справляється зі своїм завданням. Мистецтво в чистому вигляді – зуміти протиснути в таку драматичну стрічку гумористичні акценти.

Діалоги звучать вкрай автентично і не дратують, що, звичайно ж, є плюсом.

А ось музичний ряд підкачав. Музика хоч і з’являється в картині, але нічим не запам’ятовується. Але ж на тлі Середньовіччя так і проситься колоритний саундтрек!

Динаміка явно пройшла повз картини. Події дуже спокійні, і, на превеликий жаль, недостатньо захоплюють, щоб спостерігати за ними з цікавістю протягом 2,5 годин.

А ось за що фільм можна прям сміливо лаяти, так це за візуальну складову. Якщо бути точним – за монтаж фільму. Найчастіше кадри технічно не клеяться між собою, що хоч і не сильно буде помітно відстороненому глядачеві, але знаючі кожногл разу страждатимуть.

Підводячи підсумки можемо сказати, що «Остання дуель» – це непогано кіно, яке потребує чищення косяків. Затягнутий хронометраж і убогий монтаж не викликають бажання переглядати картину. Хоча заради відмінних акторських робіт це безперечно варто було б зробити, якби фільм був доведений до розуму.

Ми готові зупинитися на оцінці в 6/10 балів і рекомендувати картину всім любителям Середньовіччя. Всім іншим можна сміливо проходити повз. Тим більше, що Рідлі Скотт зовсім скоро потішить нас ще однією своєю роботою.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Веном 2: Карнаж»

Написано КіноТеатр

ХТО В ДОМІ ГОСПОДАР? 😏

«Сподобався перший, сподобається і другий». Саме так подумали студійні боси Соні, найняли харизматичного режисера, дали повну свободу і сподівалися на креатив команди. Якось так створювалося продовження Венома. А ми готові розібратися, що вийшло, а що ні в нових пригодах слизького симбіота і його носія.

Основними подіями фільму є сімейні розбірки космічного прибульця Венома і журналіста Едді Брока. Як і будь-яку пару, яка знаходиться разом 24/7, їх наздогнала криза, і хлопці намагаються її вирішувати. Все, як у всіх. Битий посуд і образи додаються.

Як і в першій частині, за Веном і Едді приємно спостерігати, часом навіть ловиш себе на думці, що переживаєш за їх відносини більше, ніж за свої.

А що там Карнаж? Справив він належне враження або був безсоромно злитий?

БИТВА СТОЛІТТЯ? 🤔

На жаль, друге.

Протистояння Венома і Карнажа, Едді Брока і Клетуса Кеседі з самого початку наштовхувало на думку, що може вийти щось цікаве і захоплююче. Але вийшло зовсім не те, чого очікували глядачі. Можливо, виною всьому дитячий рейтинг фільму, але заманити вийшло тільки яскравою картинкою і екшеном, а от сценарій тріщить по швах від сюжетних дірок і нестиковок.

До того ж, всі принади Карнажа ніяк не розкриваються через все ті ж вікові обмеження.

Вуді Харрельсон цілком собі справляється з роллю харизматичного антагоніста, але це тільки зовні. Що стосується сценарних хитрощів, фільм можна порівнювати з автобаном Німеччини. Все дуже рівно, гладко і швидко. А це добре тільки для автобанів, а не для блокбастерів.

Карнаж з’являється раптово і … Він просто є. Немає часу пояснювати – дивись, червоний симбіот!

Гумор в стрічці досить примітивний, але здатний викликати посмішку парою вдалих жартів.

Мотивація персонажів не завжди зрозуміла, а діалоги писалися на колінці або дітьми знімальної групи. Настільки вони не несуть якоїсь конкретики.

Чим довше дивишся фільм, тим більше виникає питань про те, що взагалі тут відбувається.

ВЕРДИКТ🧐

Енді Серкіс доклав максимум зусиль і вдосталь розважився на знімальному майданчику. Але без хорошого сценарію події виглядають картонно.

Однозначним плюсом є хронометраж. Картина не затягнута, дивиться легко, а якщо сприймати все суто як розвагу на вечір, стрічка заходить на «ура».

У загальному і цілому фільм відверто поганий. Але настільки харизматичний і яскравий, що здатний зачепити.

Підводячи підсумки, можемо рекомендувати фільм на разовий перегляд, але відразу попереджаємо, що буде дуже складно позбутися відчуття, що картина всього лише безглуздий фарс на тлі супергеройського тренду.

P.S. Обов’язково дочекайтеся сцену після титрів. Хитрі японці все передбачили, бо вже заради однієї цієї сцени фільм вартий перегляду.

Читати далі →