Автор: Олег Соколовський

Сьогодні будемо дивитися “Оселя зла”

Написано КіноТеатр

На початку 2000-х перша версія «Оселі зла» не лише стала суперхітом, а й дала старт найприбутковішій франшизі, що базується на відеогрі.

До кінця 2010-х, коли вийшла остання, шоста частина, сукупні збори всіх фільмів перевищили $1 млрд.

Але франшиза з кожним новим фільмом стрімко йшла на дно і треба було щось змінювати.

Зміна автора — хід, покликаний підкреслити нове розташування акцентів: ребут «Оселі зла» відтепер має бути ближчим до гри-першоджерела, де екшен доповнює, а не витісняє хорор.

Головне, що вдалося в новій «Оселі зла» – це відтворення атмосфери гри. Всі події відбуваються протягом однієї довгої ночі 1998-го, коли Раккун-Сіті виявився відрізаним від зовнішнього світу, і тому фільм досить повільно набирає темп.

Деформовані ворони та собаки, дивні люди, вкриті синцями, солдати на блокпостах — режисер поступово нагнітає саспенс, використовуючи багатий бестіарій гри та активно користуючись дешевими скримерами.

 У фільмі відчувається велика шанобливість щодо оригіналу (а також свіжого ремейку другої частини гри, звідки запозичили загальну тональність), і це певною мірою обеззброює.

До того ж дуже на руку милосердний хронометраж, який не сягає двох годин: цього вистачає, щоб не втомити пересічною розповіддю.

Підсумовуючи, фільм вийшов більше для фанатів серії, яким теж важко буде просидіти до кінця, тому всі плюси картини не перекривають провальний сюжет, який лише показує знайомих героїв, суттєво змінюючи їх характери.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися “Дім Гуччі”

Написано КіноТеатр

Рідлі Скотт – дуже плідний режисер, незважаючи на свій похилий вік. У свої 83 він встигає випускати декілька фільмів на рік. Так, звичайно, в умовах постковідного часу, частина з них була знята буквально кілька років тому, але все ж таки. А ще Рідлі активно пише сценарії і буквально днями закінчив продовження «Гладіатора».

Запал у творця є, і це добре. Але роздутої самодумки та відсутності якості, на жаль, більше. Після провалу «Останньої дуелі» він заявив, що у всьому винне сучасне покоління, яке не розуміє справжнє мистецтво, і весь час сидить у своїх телефонах.

Причому, режисер відмовляється розуміти і приймати свої помилки, звинувачуючи у невдачі інших. Адже «Остання дуель» була хоч і непоганою, але точно не шедевром. 

У новій стрічці Рідлі знову береться за історичну правду, і робить ті самі помилки, що й минулого разу. Тож чи варто йти на «Гуччі» в кіно?

Почнемо з того, що при перегляді фільму приблизно до середини стрічки не розумієш, хто тут головний герой! Можливо, сам Гуччі? А який із них, якщо це ціла родина?

Персонажів настільки багато, всі вони завжди на увазі, що аж ніяк не допомагає оповіді зосередитися на головному. Весь сюжет дуже розмитий, розмірений, розтягнутий та не зібраний у конструктивну нитку.

Але якщо ви подумали, що ми можемо тільки лаяти, це не так. Фільм має декілька переваг. Наприклад, візуал чи акторський склад, який ризикує відхопити пару номінацій головної кінопремії Голівуду.

Але якщо повернутися до «Гуччі», то стрічка має непоганий сюжет на папері, але насправді все скочується до регулярних бездіяльних діалогів. Проте, на захист можна сказати, що слухати їх цілком цікаво.

З гумором у фільму також все гаразд. Стрічка рясніє гострими репліками, які викликають посмішку.

Музична частина не підвела. Середина минулого століття славилась хітами, яким режисер віддав шану.

Драми у фільмі хоч відбавляй. В основному, всі переживання крутяться навколо теми сім’ї. Причому, як малого сімейства, так і великого сімейного бренду під назвою «Гуччі».

Але чи хочеться дивитися фільм вдруге? Адже що, якщо небажання переглянути картину, є справжнім доказом її успіху? На жаль, «Дім Гуччі» вийшов таким самим, як і багато інших фільмів Рідлі Скотта. Із цікавими задатками, але кривою реалізацією. Монтаж фільмів Скотта завжди викликає особливий біль, адже дідусь часто забуває про принципи комфортного монтажу.

Багато хто хоче подивитися фільм, чекаючи від нього чогось на кшталт недавньої «Круелли», де мода і стиль переплелися з особистими переживаннями та трагедіями.

Якщо ви хочете подивитися фільм заради тих відчуттів, що відчували при «Круеллі», перегляньте її ще раз.

Але шанувальникам творчості дідуся Скотта можемо сміливо радити його нову роботу. Яка від нас отримує 7/10.

Наш вердикт до фільмів Рідлі Скотта завжди один – це хороше кіно, яке потребує доопрацювання. Шкода, що дідусь Скотт вважає інакше.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися “Мисливці за привидами: спадкоємці”

Написано КіноТеатр

Деколи дивуєшся, як це голівудські студії ще не розорилися, якщо кожен другий ремейк чи сіквел забутої франшизи обертається провалом.

Проте заокеанські сценаристи навідріз відмовляються писати щось оригінальне, а студії знову знаходять бюджет для чергового ремейку.

Щоправда після тотального провалу «Мисливців за привидами» зразка 2016-го року, студія Коламбія Пікчерс трохи стримала свій запал.

Але там ситуація набагато заплутаніша, ніж здається. Третім фільмом у всесвіті «Мисливців» спочатку планувалося пряме продовження фільмів 80-х, але через відмову Білла Мюррея брати участь, і через смерть Гарольда Раміса, який зіграв одного з учасників оригінальної команди, вирішили робити перезапуск, який був жахливий за всіма параметрами.

Але від гіпотетично прибуткової франшизи все одно ніхто відмовлятися не хотів. А тут ще й син режисера оригінальних частин заявив про бажання воскресити франшизу, а батько тут же стрибнув у крісло продюсера.

А значить, що до «З того світу» мали підійти ґрунтовно і з усією любов’ю.

Але чи вийшло гідне продовження?

Що вийшло добре, то це візуальна складова. Хоча цим у 2021 році навряд чи може здивувати будь-який голівудський фільм із шестинульовим бюджетом.

На жаль, розчарування викликала історія, яку пропонує картина. А якщо точніше, сюжетні дірки, на які доводиться дивитись глядачеві, а вони дивляться на нього.

У голові не вкладається, як ні тестові групи, ні самі автори не помітили настільки очевидних проколів.

Хочеться вірити, що автори тут ні до чого, а вся справа в студії, яка сильно порізала стрічку для динамічності. Оскільки це явище дуже поширене на просторах Голлівуду, у це можна повірити.

Подібні фільми найчастіше розраховані на найширшу аудиторію, залучаючи жартами та строкатою картинкою.

І гумор у нових «Мисливцях» є, його багато, але й без жартів за 300 у великій кількості не обходиться. Тут усе за законами Марвел.

Але й безглуздих сцен теж вистачає. Знаєте, сценаристи часом думають: це ніяк не обґрунтовано сюжетом чи потрібністю епізоду, але давайте вставимо, смішно ж!

Тож чи варто дивитися фільм? Якщо ви любитель сімейно-попкорнового кіно, весь сюжет якого буде зрозумілим ще на етапі вступної сцени, тоді можна брати компанію друзів і йти на фільм.

Стрічка на 100% побудована як типова голівудська адвенчура, за цією схемою будуються майже всі сімейно-розважальні фільми, тож «З того світу» послужливо продовжують цю традицію.

Фанатам перших двох частин фільм можемо рекомендувати на свій страх та ризик. Фансервіса, звичайно, додали, але занадто багато часу пройшло з тих пір, коли «Мисливці за привидами»  були актуальні.

Нова картина має зовсім інший настрій і посил, так що як продовження варто сприймати лише загальні сюжетні вступні та знайомих персонажів по попередніх частинах. В іншому це новий фільм, від якого ви навряд чи щось отримаєте, як нічого не втратите, якщо пройдете повз.

Ми зупинимося на 5/10, і ні, це не погана оцінка для таких фільмів, але ми сподіватимемося, що незабаром голівудські сценаристи зберуться з думками, і будуть писати нові історії, а не паразитувати на старих франшизах, яким саме час піти на спокій.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Ненаситний»

Написано КіноТеатр

По-справжньому самобутніх та цікавих фільмів жахів останнім часом особисто ми не пригадаємо.

То перероджується вічна класика, в особі Геловіна, то й зовсім виходить щось ну зовсім другорядне.

Але 2021 рік обіцяв привнести різноманітність у жанрі, викотивши «Ненаситного», котрий повинен був вийти ще роком раніше, але, як і більшість фільмів, був перенесений з усіх зрозумілих причин.

Перша перевага фільму в тому, що це не висмоктаний з пальця сюжет, а екранізація одного невеликого оповідання, що називається «Тихий хлопчик», яке розповідає про неблагополучну дитину, яка живе зі своїм батьком та молодшим братом. Тільки от його рідня… захворіла.

Щоб обійтися без спойлерів, зазначимо, що розповідь дійсно атмосферна і цікава, читається буквально за 20-30 хвилин і точно того варта.

Але фільм хоч і використовує ключові події та персонажів, все ж таки сильно відрізняється. Наприклад, назвою. В оригіналі картина називається “Роги”. Вони, звичайно, є у фільмі, але аж надто метафорична назва, враховуючи, що картина таки про інше. Російські локалізатори були більш конкретними, і охрестили стрічку «Оленячі роги». Але також, на нашу думку, промахнулися. Ще ціліше звучить український варіант «Ненаситний», адже антагоніст фільму саме такий. Ну, а ми б і зовсім залишили оригінальну назву з оповідання – «Тихий хлопчик», адже, в першу чергу, це історія про хлопчика, який змушений жити в страху за власне життя, обслуговуючи родичів, що захворіли.

Що фільму вдається добре, так це передача гнітючої, похмурої та свого роду інфернальної атмосфери. Любителям відеоігор відразу згадається “Alan Wake”, адже тут також є маленьке містечко у лісах, вугільна шахта та люди, оповиті мороком. У буквальному значенні.

Але якщо порівнювати все з тією ж розповіддю, за якою поставлено фільм, то картина поступається. У першоджерелі атмосфера і неоднозначність героїв набагато цікавіша. На відміну від фільму, де глядач одразу ж розуміє, хто тут добрий та ущемлений, а хто шкідник.

Ну ви вже зрозуміли, перед переглядом фільму рекомендуємо прочитати розповідь. А тих, хто боїться спойлерів, поспішаємо заспокоїти. Фільм використовує лише 40% оригінальної історії. Більшість подій додумано сценаристами, а фінал і зовсім не схожий на той, який пропонує автор першоджерела.

На жаль, тут і криється проблема фільму. Пам’ятаєте фільм Спілберга – «Щелепи» та фурор, який він справив? Все тому, що режисер акулячого трилера практично не показував загрози у кадрі. Адже уява глядача – це саме собою потужне джерело саспенсу і страху.

Так, тоді це було зумовлено недосконалим макетом акули, але цей принцип працює й у наші дні. В «Ненаситному» вся інтрига і страх пропадають ближче до фіналу, коли чудовисько показують у всій красі. Мова, зрозуміло, про Вендіго. Фінальна розбірка зі злом і зовсім не витримує жодної критики, настільки все неправдоподібно і безглуздо виглядає.

Не доставляють і персонажі, які поводяться, на жаль, так само шаблонно і передбачувано, як у будь-якому хорорі. Одразу проглядаються сюжетні рейки, бо розсудлива людина у пропонованих сценарієм обставинах ніколи б так не вчинила. І вгадайте, де внутрішні переживання обставлені в рази краще? Правильно. Все в тому ж оповіданні.

Але чи є плюси фільму, крім атмосфери? Є. Наприклад, сюжет. Фільм пропонує нам насичену історію, хоч і більшою мірою передбачувану. Але автори явно не начисто скопіювали сюжет першоджерела (щоправда, у певні моменти про це навіть шкодуєш), але й привнесли багато своїх цілком цікавих ідей. Героїв спробували розкрити докладніше та наділити непоганою мотивацією. Правда мізки їм часом забули включити, але це проблема практично будь-якого фільму жахів.

Цей фільм варто подивитися любителям гнітючої атмосфери та візуалу. Музика також сприяє зануренню у маленьке шахтарське містечко. Стрічка цілком динамічна і бадьоро скаче сюжетними рейками, щедро розкидаючи драматичну складову.

А ось недокрученість лізе з усіх щілин. Герої цікаві, але дурні, діалоги не інтригують, незважаючи на інтригу, що витає у повітрі. Але незважаючи на всі мінуси, стрічка чимось притягує і залишає певний післясмак.

Ми готові зупинитися на 6 балах з десяти, і рекомендувати стрічку любителям полоскотати нерви і поринути на один вечір у сире та похмуре містечко, оповите прокляттям Вендіго.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Минулої ночі в Сохо»

Написано КіноТеатр

60-ті, Лондон, трилер і жахи – все це слабо в’яжеться з ім’ям Едгара Райта, якого ми любимо і пам’ятаємо за чудовими комедійними бойовиками.

Але, мабуть, як і будь-який автор, Едгар втомився від свого фірмового стилю та улюбленого жанру, і вирішив перейти на щось інше, але не менш стильне.

Але чи вдалось у талановитого режисера підкорити новий для себе жанр?

Наша думка – на жаль, ні. Причому нам подвійно прикро, адже Едгар Райт – наш улюблений режисер, нарівні з Мартіном Макдонахом. Чи варто говорити, що новий фільм очікувався з великим трепетом і… розчарував.

І розчарування стосувалося не лише того, що «Минулої ночі в Сохо» режисер практично не використовує свої фірмові прийоми, адже в новому жанрі вони дійсно могли бути не доречні. Але так вийшло, що фільм сам по собі дуже посередній, хто б не стояв за його постановкою.

Наведемо приклад: перші 20-30 хвилин фільму – це експозиція, де нас знайомлять з героями, дають зрозуміти хто є хто і тд. Але експозиція ця настільки нудна, банальна та вторинна, що від майстра лаконічності такого ну ніяк не очікуєш. Весь цей час буквально дивуєшся, про що думав режисер, знімаючи такий нехитрий початок.

Наведемо приклад: це все одно що дивитися на презентацію шоколаду, який випускається добрі 30 років. Без будь-якої нової начинки або формули приготування, яка б відрізняла його від інших сортів шоколаду.

Тут теж саме: початок фільму повністю копіює всілякі кліше та побиті до болю історії, ніяк не доповнюючи їх або використовуючи як подальший твіст.

За підсумками, перетерпіти лише початок фільму, буде тим ще випробуванням.

Але далі гірше. Як тільки фільм починає набирати обертів і викладати карти на стіл, ми у всій красі можемо помилуватися хорор-складовою. Точніше, постійними скримерами. На жаль, саме цей дешевий трюк творці просувають, як основну складову страху для глядача.

Заради справедливості відзначимо, що з трилером у фільму все гаразд, і дійсно відчувається тягуча атмосфера незвіданого.

Сюжет інтригує лише завдяки промо матеріалам. На жаль, утримати увагу глядача протягом двох годин він не здатний, а в поєднанні з жахливою подачею люди масово залишали кінозал. Що, на нашій пам’яті, траплялося дуже рідко.

Підсумовуючи, можемо рекомендувати фільм любителям трилерів із яскравим візуальним стилем, а от шанувальників творчості Едгара Райта змушені застерегти.

Минулої ночі в Сохо – це не той старий добрий Едгар Райт, це експеримент, який, на нашу думку, не вдався. Фільм не може похвалитися нічим, крім яскравої картинки та добре поставлених танцювальних номерів.

Ми готові скрипучи серцем оцінити стрічку у 6/10 балів і дуже сподіватися, що Едгар Райт повернеться до своєї стихії комедії та покаже справжній шедевр, якого ми зачекалися.

А передумови для цього є. Адже прямо зараз режисер працює над продовженням «Малюка на драйві», який підкорив наші серця у 2017. Побажаємо удачі Едгару та намагатимемося забути «Минулої ночі в Сохо», як страшний сон. Символічно, що героїня фільму намагається зробити те саме.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Французький вісник»

Написано КіноТеатр

Навіщо винаходити колесо, якщо формула успіху і так працює безвідмовно? Весу Андерсону точно не варто перейматися новою подачею своїх фільмів, адже він чи не єдиний, хто працює у винятковому візуальному жанрі.

У цьому плані Андерсон дуже схожий на Мартіна Макдонаха, який також працює тільки над авторським кіно і комбінує одні й ті ж самі механіки, акторів, отримуючи при цьому новий результат. А як наслідок, любов та визнання глядача.

На порядку денному “Французький вісник”. Тож, про що ця історія?

Відразу зазначимо, що нова робота Андерсона – це збірка новел. З одного боку це цікаво, тому що події вихоплюють моменти з різних сфер життя маленького французького містечка. Тут вам і боротьба за незалежність студентів, і розбірки мафіозі із представниками правопорядку, і навіть історія геніального художника, який сидить у в’язниці.

Але є й зворотний бік медалі. Історія не здається цілісною, хоч і намагається підбити якийсь підсумок. А також відчувається різниця між епізодами. Враховуючи те, що авторами сценарію, крім самого Андерсона, виступили ще троє його колег по цеху, смислове навантаження і тривалість у кожної з новел різні. Але не можемо не сказати, що більшість новел вкрай цікаві та захоплюючі.

Проаналізувавши фільми Веса Андерсона, ми взагалі дійшли висновку, що в нього набагато більше спільного з Гаєм Річі, ніж може здатися на перший погляд. Адже більшість фільмів режисера розповідають про розбірки між поліцією та бандитами, ув’язненими, куртизанками та іншими індивідами біля кримінального світу.

Хоч фільм і йде не більше 103 хвилин, ближче до кінця відчувається легка затягнутість у оповіданні та змащений фінал.

Незважаючи на всі плюси та мінуси, «Французький вісник» – це ще одна чудова картина неординарного режисера, яку ми сміливо рекомендуємо як шанувальникам творчості Андерсона, які і так підуть на фільм, так і решті глядачів, які цінують тонкий гумор, іронію і приголомшливий візуал.

Адже, щодо побудови кадрів Андерсон явно не послаблює хватку. Майже кожен кадр «Французького вісника» наповнений десятками дрібних деталей, за якими цікаво спостерігати.

Ми зупинимося на оцінці у 8/10 балів, і підемо дивитися «Минулої ночі в Сохо» від Едгара Райта, ще одного вкрай амбітного режисера.

Потім розповімо, як там справи.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Хелловін»

Написано КіноТеатр

Іноді минуле краще залишити в минулому. Але часом так складно відмовитися від легких грошей, коли ті самі летять до рук.

Саме тому слешери минулого століття періодично оживають в нових ремейках і переосмисленнях.

Серія фільмів «Хелловін» не стала винятком. Автори пішли на хитрий крок: за основу нового триквела взяли найперший фільм серії, а всі інші просто скасували. Мовляв, не канон.

Перший фільм з нової лінійки розповідав, як Майкл Майєрс – невбиваємий вбивця, знову втік з під варти, а Лорі Строуд, яка пережила пригоди 40 років тому, знову намагається загнати вбивцю в Пекло. Що їй, власне, і вдається зробити в кінці фільму, замкнувши Майєрса у власному будинку, та підпаливши його.

Але Майкл знову виходить переможцем, трощить стіни голими руками і знову опиняється на волі.

Що цікаво, режисер нових фільмів заявляв, що Майкл Майєрс – це все ж звичайна людина, яку можна вбити. Але, дивлячись на події сиквела, в це віриться насилу.

Цього разу ми відмовимося від стандартної 10-тибальної оцінки, інакше «Хелловін вбиває» отримав би 1/10 виключно за непоганий саундтрек.

Так, на жаль, настільки все погано. Але зачекайте, адже перед нами слешер, а від них ніколи ніхто нічого не вимагав, крім моря кровищі, та розчленівки крупним планом. З цим картина цілком собі справляється.

Її проблема в тому, що хоч творці і зробили пряме продовження оригіналу 40-річної давнини, вони явно не врахували, що за 40 років сприйняття глядачів змінилося. Та й вийшли тисячі нових фільмів, які продиктували нові правила у жанрі.

Вийди «Хелловін вбиває» у 80-х, це був би однозначний успіх. Його формула безвідмовно працює на глядачів, мало знайомих з цим жанром. Тому що зараз це виглядає смішно. І це не жарт. Більшість сцен нового «Хеллоуіна» настільки тупі і непоказні, що все це піднімається на сміх в залі для глядачів.

Якщо автори хотіли випустити переосмислення як ностальгію за оригіналом, вони чомусь забули, що глядачі в 2021 явно відрізняються від глядачів 80-х.

До того ж, якщо розглядати «Хелловін вбиває» як окремий фільм, він порожній, тому що хоч якийсь сенс від перегляду з’являється тільки в зв’язці з фільмом 2018 року і подальшим продовженням, яке вийде в 2022 році. Сюжет цієї ж картини можна вмістити в одну строчку сценарію, а потрібен цей фільм, за словами тих же авторів, як затишшя перед фіналом, коли Майкл Майєрс згине остаточно і безповоротньо.

Але і в це не дуже віриться. Адже попередній фільм з бюджетом в 10 мільйонів зміг принести 255 млн прибутку. Адже люди завжди любили і будуть любити дивитися як страждають інші.

Ми ж можемо рекомендувати фільм тільки любителям жанру, іншим точно можна проходити повз. А любителям ще порадимо подивитися найперший фільм, зразка 1978 року, потім ремейк 2018-го і тільки після доторкнутися до «Вбивчого Хелловіну». Але на свій страх і ризик. На допрем’єрному показі навіть пиво роздавали, бо дивитися на це серйозно просто неможливо.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Остання дуель»

Написано КіноТеатр

Історичне кіно виходить не часто в наш час. Чи то історії закінчилися, чи то час для цих самих історій ще не настав. А, ні, настав. В епоху фемінізму себе досить комфортно повинен почувати фільм «Остання дуель», несучи з собою актуальну повєсточку.

Так, фільм є черговою екранізацією тяжкої жіночої долі. Але в антуражі Середньовічної Франції популярний нині меседж сприймається куди комфортніше, ніж в якому-небудь черговому серіалі про підлітків.

Нам розповідають історію, яка швидше за все була в ті темні часи, як і тисячі інших подібних. Жінки того часу дійсно не мали ніяких прав і фільм не соромиться про це говорити голосно і чітко, підводячи до суті трагедії.

Рідлі Скотт в свої 83 явно бачив достатньо, щоб зуміти розповісти таку драматичну історію. З чим постановник і справляється на «ура», якби не одне «але».

Фільм йде майже 2,5 години, при цьому крутиться навколо локального події, через що ближче до середини стрічки левова частка глядачів може занудьгувати.

Картина поділена на три основних акти, кожен з яких охоплює точку зору одного з трьох головних персонажів, пропонуючи глядачеві під різними кутами подивитися на ситуацію.

Все виглядає об’ємно і вичерпно, якби не регулярне повторення одних і тих самих сцен. Так, від акту до акту вони (сцени) змінюються, адже правда у кожного своя, а істина десь посередині. Але найчастіше ці зміни настільки незначні, що у середині другого акту глядач і сам розуміє, що до чого, але його продовжують вести за ручку по сюжетних рейках, щоб він точно все зрозумів.

Сюжет, хоч і не є новим одкровенням, але явно чекав свого часу, щоб бути актуальним і потрібним глядачеві.

Драматична складова тоннами ллється з усіх щілин, змушуючи щиро переживати за героїв, любити і ненавидіти кожного з них.

Адже кожен персонаж є як героєм, так і лиходієм, дивлячись з якої точки зору споглядати.

До слова, про героїв. Точніше, про їх виконавців. Діамантом картини виступив Бен Аффлек, роль якого після похмурого Бетмена сприймається як ковток свіжого повітря. І починаєш з новими силами вірити в те, що Бен заслужив своє місце під сонцем, як дійсно талановитий актор.

Про каст в цілому можна говорити тільки хороше, актори майстерно відіграють персонажів, крім, мабуть, Адама Драйвера – аж надто прямолінійним виявився його герой.

Гумору в картині також бути. Часом він чорний і жорстокий, і тим не менш справляється зі своїм завданням. Мистецтво в чистому вигляді – зуміти протиснути в таку драматичну стрічку гумористичні акценти.

Діалоги звучать вкрай автентично і не дратують, що, звичайно ж, є плюсом.

А ось музичний ряд підкачав. Музика хоч і з’являється в картині, але нічим не запам’ятовується. Але ж на тлі Середньовіччя так і проситься колоритний саундтрек!

Динаміка явно пройшла повз картини. Події дуже спокійні, і, на превеликий жаль, недостатньо захоплюють, щоб спостерігати за ними з цікавістю протягом 2,5 годин.

А ось за що фільм можна прям сміливо лаяти, так це за візуальну складову. Якщо бути точним – за монтаж фільму. Найчастіше кадри технічно не клеяться між собою, що хоч і не сильно буде помітно відстороненому глядачеві, але знаючі кожногл разу страждатимуть.

Підводячи підсумки можемо сказати, що «Остання дуель» – це непогано кіно, яке потребує чищення косяків. Затягнутий хронометраж і убогий монтаж не викликають бажання переглядати картину. Хоча заради відмінних акторських робіт це безперечно варто було б зробити, якби фільм був доведений до розуму.

Ми готові зупинитися на оцінці в 6/10 балів і рекомендувати картину всім любителям Середньовіччя. Всім іншим можна сміливо проходити повз. Тим більше, що Рідлі Скотт зовсім скоро потішить нас ще однією своєю роботою.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Веном 2: Карнаж»

Написано КіноТеатр

ХТО В ДОМІ ГОСПОДАР? 😏

«Сподобався перший, сподобається і другий». Саме так подумали студійні боси Соні, найняли харизматичного режисера, дали повну свободу і сподівалися на креатив команди. Якось так створювалося продовження Венома. А ми готові розібратися, що вийшло, а що ні в нових пригодах слизького симбіота і його носія.

Основними подіями фільму є сімейні розбірки космічного прибульця Венома і журналіста Едді Брока. Як і будь-яку пару, яка знаходиться разом 24/7, їх наздогнала криза, і хлопці намагаються її вирішувати. Все, як у всіх. Битий посуд і образи додаються.

Як і в першій частині, за Веном і Едді приємно спостерігати, часом навіть ловиш себе на думці, що переживаєш за їх відносини більше, ніж за свої.

А що там Карнаж? Справив він належне враження або був безсоромно злитий?

БИТВА СТОЛІТТЯ? 🤔

На жаль, друге.

Протистояння Венома і Карнажа, Едді Брока і Клетуса Кеседі з самого початку наштовхувало на думку, що може вийти щось цікаве і захоплююче. Але вийшло зовсім не те, чого очікували глядачі. Можливо, виною всьому дитячий рейтинг фільму, але заманити вийшло тільки яскравою картинкою і екшеном, а от сценарій тріщить по швах від сюжетних дірок і нестиковок.

До того ж, всі принади Карнажа ніяк не розкриваються через все ті ж вікові обмеження.

Вуді Харрельсон цілком собі справляється з роллю харизматичного антагоніста, але це тільки зовні. Що стосується сценарних хитрощів, фільм можна порівнювати з автобаном Німеччини. Все дуже рівно, гладко і швидко. А це добре тільки для автобанів, а не для блокбастерів.

Карнаж з’являється раптово і … Він просто є. Немає часу пояснювати – дивись, червоний симбіот!

Гумор в стрічці досить примітивний, але здатний викликати посмішку парою вдалих жартів.

Мотивація персонажів не завжди зрозуміла, а діалоги писалися на колінці або дітьми знімальної групи. Настільки вони не несуть якоїсь конкретики.

Чим довше дивишся фільм, тим більше виникає питань про те, що взагалі тут відбувається.

ВЕРДИКТ🧐

Енді Серкіс доклав максимум зусиль і вдосталь розважився на знімальному майданчику. Але без хорошого сценарію події виглядають картонно.

Однозначним плюсом є хронометраж. Картина не затягнута, дивиться легко, а якщо сприймати все суто як розвагу на вечір, стрічка заходить на «ура».

У загальному і цілому фільм відверто поганий. Але настільки харизматичний і яскравий, що здатний зачепити.

Підводячи підсумки, можемо рекомендувати фільм на разовий перегляд, але відразу попереджаємо, що буде дуже складно позбутися відчуття, що картина всього лише безглуздий фарс на тлі супергеройського тренду.

P.S. Обов’язково дочекайтеся сцену після титрів. Хитрі японці все передбачили, бо вже заради однієї цієї сцени фільм вартий перегляду.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися фільм «Дюна»

Написано КіноТеатр

Один з найбільш очікуваних фільмів року вийшов. Чи вдалося Дені Вільньову перезавантажити класику і створити нові Зоряні війни або Володаря кілець? 

Почнемо з питання, яке хвилює багатьох: чи варто перед походом на Дюну 2021 дивитися першу кіноадаптацію далекого 1984 року за авторством Девіда Лінча? Відповідь: ні.

Ми подивилися тригодинну режисерську версію класичного фільму, і нічого, крім болю і страждань не зазнали. Фільм Лінча мало того, що поганий сам по собі, так ще й точно не проходить перевірку часом. 

Дивитися цей витвір в 2021 просто неможливо. Для прикладу, перші півгодини Лінчевської Дюни персонажі просто розмовляють. Ніяких дій протягом півгодини! Ми, звичайно, могли б списати все на недосвідченість Лінча, але Дюна стала його третім повнометражним фільмом, і настільки злочинно забити на режисуру – це неприпустимо.

Єдиний плюс від попереднього перегляду класичної Дюни полягає в тому, що сидячи в кінотеатрі, можна порівнювати деякі сцени, які Вільньов повторює, але грамотно використовуючи режисуру, буквально вдихає нове життя в ті сцени, які у Лінча працювали дуже незграбно.

Що стосується нової Дюни, враження вийшли дуже змішаними. Можливо, виною всьому завищені очікування, адже фільм чекали довго і завчасно зводили в абсолют.

Насправді ж ми отримали дуже довгий, місцями сильно провисаючий фільм. Картина триває 2,5 години, і охоплює тільки половину подій книжкового першоджерела. Але, відверто кажучи, от не Пітер Джексон жодного разу.

І хоч спостерігати за подіями Дюни цікаво, найчастіше ніяк не можеш позбутися думки, що все йде занадто довго, розмірено, і пора б вже закінчувати.

Так, ми розуміємо, що фільм вийшов свого роду прологом, в першу чергу він покликаний розкрити персонажів і закласти фундамент на майбутнє.

Але також важливо розуміти і те, що в будь-якому випадку це цілісна картина. Вона повинна утримувати увагу глядача і не дати йому нудьгувати. На жаль, в цьому плані Дюна Вільньову не вдалася. 

2,5 години спостерігати за розміреною дією і провисаючим сюжетом дуже складно, навіть роблячи знижку на те, що це лише перший фільм.

Так, можливо другий буде куди краще, більш насиченим і багатим на цікаві події. Але чи захоче глядач йти на другу частину, якщо він засинав на першій? Велике питання, яке, в очевидь, не дуже хвилювало творців. А даремно.

У підсумку маємо непоганий сюжет, який розбивається об повільність і розміреність, змушуючи нудьгувати навіть найстійкіших прихильників цього всесвіту.

Але цей недолік намагаються компенсувати цікавими персонажами, як героями, зі своїми порядками і засадами, так і лиходіями, які володіють зрозумілою мотивацією і дійсно постають серйозною загрозою.

Музика та візуальна частина безперечно гарні. Головна тема фільму ще по трейлерах вселяла трепетне благоговіння.

Картинка виглядає гарно, незважаючи на не надто велику різноманітність фарб. Більшу частину фільму ми спостерігаємо або холодні й стримані покої героїв, або жовті піски Аракіса.

А ось діалоги підвели. Більшість промов персонажів скочуються до пафосних гасел. Так, історія справді епічна, і це чудово, але постійний пафос в діалогах встигає набриднути за 2,5 години.

Гумор в картині все ж є, хоч його і не так просто знайти. Він дуже тонкий і з’являється тільки там, де є потреба, не заважаючи драматичній розповіді.

До слова, про драму. Весь фільм – це по суті один великий драматизм. І він працює.

Але чи захочеться переглядати цю довгу історію?

Наша думка: ні. 

Фільм хоч і є хорошою спробою повернути світ «Дюни» на великі екрани, але все ж не пропонує достатньо цікавих елементів, щоб у цей світ захотілося повернутися і пережити ще раз всі події разом з героями.

Фанатам серії рекомендуємо йти однозначно. Ну, а ми готові винести вердикт у вигляді 7/10 балів і чекати нових прем’єр і цікавих історій.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Погані домогосподарки»

Написано КіноТеатр

Фільмами про сильних і незалежних зараз нікого не здивувати. За жіночими героїнями приємно спостерігати і бачити їх становлення на своєму шляху.

Напевно, так думали і автори картини «Погані домогосподарки». Та, мабуть, переборщили.

Основною проблемою фільму є той факт, що героїням не хочеться співпереживати. Навіть навпаки. Ближче до фіналу все частіше ловиш себе на думці, що пора б посадити цих горе-аферисток за високі і міцні стіни з колючим дротом.

Фільм сильно зміщує акценти в бік місцевих злодіїв-служителів порядку, які домагаються викриття і затримання махінаторш. Саме їм хочеться співпереживати, а не двом любителькам халяви з комплексом неповноцінності.

І це могло б бути цікаво обставлено. Пояснимо на прикладі фільму «Не дихай». Там теж акценти співпереживання швидко зміщуються зі сліпого старця, до якого вломилися грабіжники вночі, на самих грабіжників, яких стає щиро шкода після всього того, що з ними робить старий. А у фіналі і зовсім хочеться, щоб дід не дожив до сиквела. Але він дожив. За цим цікаво спостерігати. У «Поганих домогосподарках» ж героїні з самого початку не викликають ніякої симпатії, а тому при зміщенні акцентів до їхньої долі залишаєшся все так само байдужим.

Зі служителями порядку теж не все однозначно. Якщо закрити очі на те, що вони виступають клоунами і в який раз покликані підкреслити неспроможність чоловічої статі перед жіночою, їх мотивація і вчинки не завжди піддаються логіці, що залишає неприємний осад. Адже в більшості своїй за цією парою все ж куди приємніше спостерігати.

Що фільму вдається, так це гумор. Кумедних сцен і діалогів вистачає. Якщо відкинути кілька сортирних жартів, фільм цілком може розвеселити дотепними фразами.

Чого не скажеш про динаміку. Картина триває менше двох годин, але при цьому встигає набриднути, і не один раз. Все через до болю передбачуваний сюжет і лінійну історію. Хоча, що парадоксально, на самому початку історія починається з кінця, і чекаєш стрибків у часі, які напевно допомогли б упоратися з нудьгою. Але творці все ж зупинилися на лінійному оповіданні, поховавши інтерес глядача під товщею експозиції і повільного напруження пристрастей.

Ці самі пристрасті, на жаль, також не вдалися. Фільм намагається вибудувати драматичну лінію головної героїні, пояснити, чому вона стала такою, якою стала. Але виходить це дуже натягнуто і поверхнево. А її дії у фіналі і зовсім перекреслюють всі старання авторів змусити глядача хоч якось поспівчувати героїні. Дамочка поводиться неадекватно і співпереживати такій точно не хочеться.

Візуал і музика в картині на місці. Все рідше трапляються стрічки без тонни комп’ютерних ефектів, а тому відзначимо грамотний монтаж фільму.

Підводячи підсумки, можемо рекомендувати фільм «Погані домогосподарки» любителям нехитрої комедії на нудний вечір. Переглядати картину бажання не виникає, але і про витрачений час сильно не шкодуєш.

Зупинимося на оцінці 5/10 балів і підемо рахувати дні до виходу «Дюни».

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Шан-Чі»

Написано КіноТеатр

Марвел активно набирає обертів під кінець року, випускаючи накопичені проекти один за одним. Чорна вдова, Локі, Що якщо…?. І ось черга підійшла до Шан-Чі і легенда десяти кілець. Ми вже подивилися фільм і готові поділитися своїми враженнями.

І вони змішані.

З самого початку назва фільму вводить в оману. Так, у фільмі дійсно присутні ті самі кільця, чию легенду нам обіцяють розповісти, але так і не розповідають. Фільм оповідає про що завгодно, крім самих кілець. Вони служать лише реквізитом в руках героїв і лиходіїв.

Другим спірним моментом вважаємо головного героя – Шан-Чі, який вийшов ну дуже бляклим на тлі інших дійових осіб. Фільм зміщує пріоритети на користь розкриття основного лиходія і його історії, а не Шан-Чі. Головний герой часто знаходиться на другому плані, тому неодноразово з’являється дисонанс, про кого ж все-таки ми дивимося фільм?

Сюжет має кілька дірок і нестиковок. Як і практично в кожному фільмі Марвел. Так що до цього можна бути готовим заздалегідь і не чекати дива.

Героїв досить багато, всі вони різноманітні і навіть зустрінеться персонаж з самого початку кіновсесвіту, часів Залізної людини. 

Лиходії в цей раз не вийшли. Не те, щоб це повний провал, але на жаль і ах. Главгад зайняв позицію центрального персонажа всієї історії, і все б нічого, якби не його дивна мотивація спочатку вбивати, а потім думати. Причому що це слабко обіграно в сюжеті і, як то кажуть, не дуже віриться.

Йдучи на фільми Марвел, можна не сумніватися, що у студії все в порядку з гумором. Жартів у фільмі предостатньо. А що найголовніше, вони завжди до місця, вельми дотепні і можуть знайти для себе момент навіть, здавалося б, посеред самого драматичного епізоду. При цьому не зіпсувавши його.

Фільм добре витримує баланс між екшн і оповідальними сценами, не даючи глядачеві занудьгувати. Хіба що хронометраж трохи зашкалює, але і це можна виправити завдяки візуалу.

Картинка у фільмі неймовірна. Все виглядає, рясніє і випромінює багатомільйонний бюджет, який пішов на потрібних фахівців. Око радіє при кожній новій сцені, особливо, коли справа доходить до магічних ефектів. І практично не замислюєшся про те, що все це зелений фон.

Такий фільм точно захочеться переглянути через рік, другий. Марвел вкотре вдалося випустити соковитий блокбастер. Але добре це чи погано, фільм поки ніяк не виглядає продовженням четвертої фази кіновсесвіту. Стрічка більше схожа на спін-офф з акцентом на далекосхідного глядача, ніж на повноцінний фільм кіновсесвіту.

Як введення нового персонажа до кіновсесвіту – фільм справляється погано. Як окремий фільм, не позбавлений сенсу і викликаючий інтерес – стрічка вдалася.

Що з цього радісно, ​​а що сумно, хай кожен вирішить для себе сам. Наша оцінка картині становить 7,5 / 10 балів.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Кодекс кілера»

Написано КіноТеатр

Любителі стильних бойовиків завмерли в очікуванні, коли на горизонті замаячив «Кодекс кілера», фільм від творців самого «Джона Уіка»!

Але швидко видихнули. Від «Джона Уіка» у фільмі нічого, лише жалюгідні спроби бути схожим на успішні бойовики нового часу.

Але давайте з самого початку.

Почнемо з назви, яка в оригіналі звучить як «Протеже» і куди краще підходить фільму, де ні про які кодекси не йдеться.

Віддамо належне нашим локалізаторам, адже вони швидше за все хотіли заманити неуважного глядача в кіно. Ну, знаєте, тих, хто від душі сміявся над «Тілоохоронцем кілера» і його продовженням, а тут теж ніби щось про кілера, і знайома фізіономія Семюеля Джексона миготить.

Тільки ось до вищезазначених «Тілоохоронців» картина не дотягує. Стрічка намагається всидіти на двох стільцях: бути такою ж стильною і похмурою як «Джон Уік» і «Вибухова блондинка», але й гуморинками середньої якості бойовика намагається не обділити глядача. А за підсумком від перегляду фільму стає швидше ніяково за авторів.

Сюжет фільму банальний до неможливості, вихоплює звідусіль потрохи, а фінал давно так не розчаровував, як цього разу. Якщо ви думаєте, що фільм вважатиме за потрібне пояснити, заради чого були всі ті дії, які робили герої, хто кого вбивав, за що і з якої причини, – забудьте. Фільм закінчується на півслові, намагаючись обставити це стильно і драматично. Але на справі рука сама тягнеться до лиця, відважити дзвінкий фейспалм.

Герої також намагаються бути кимось, але тільки не собою. Взагалі, «намагатися, а не бути» це, в принципі, про весь фільм. Він дуже хоче потрапити в лігу елітних бойовиків, але у нього дуже не виходить. Про Семюеля Джексона і говорити не хочеться, актор давно грає самого себе, і, спойлер, «Кодекс кілера» також не обійдеться без фірмового «мазафака».

Замість лиходіїв цілком можна було ставити статистів, і заощадили б, і може сенсу додалося б. Бо повірити в ту мотивацію, що нам пропонують місцеві поганці – нереально. Рятує ситуацію лише харизматичний Майкл Кітон, його персонаж добре прописаний, і він мало не єдиний з усіх дійових осіб, кому віриш і розумієш, навіщо він робить те, що робить.

Драма дуже намагається вичавити скупу сльозу ближче до фіналу, але для цього потрібно закрити очі на весь фільм, а цього зробити ну ніяк не вийде.

Дивитися фільм ще раз? Ну ні, краще переглянути десятий раз «Джона Уіка» або «Вибухову блондинку».

Але і хороше в фільмі є:

Наприклад, динаміка. Фільм виглядає бадьоро, екшн сцен вистачає. Так, вони незграбні і смішні в своїх спробах бути дорослим кіно, але все ж не дають заснути, і на цьому спасибі.

Гумор в картині є, і кілька моментів цілком можуть викликати посмішку. Зараховано.

Діалоги добре працюють тільки в парі головної героїні з персонажем Майкла Кітона. Відчувається правильна хімія. Героїв приємно слухати і спостерігати, як вони підколюють один одного.

Музичний супровід порадує парою знайомих композицій. Ну хоч чимось повинен же порадувати фільм.

Візуальна складова теж на місці, все виглядає досить барвисто у купі з непоганою операторською роботою.

Разом фільм отримує 5,5 / 10, на жаль, не заслуговуючи цілого бала. Всього в ньому рівно на половину, таку і отримує оцінку.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Кендімен»

Написано КіноТеатр

Чи відчували ви себе коли-небудь Вангою? Ми, ось, відчули, коли подумали, що швидше за все «Кендімен» 2021 буде спрямований на просування сучасної повєсточкі.

Помилилися ми лише в тому, що думали, ніби це буде другорядною лінією. Тоді ми ще не знали, що «Кендімен» 2021 – це безпосередньо екранізація історії Джорджа Флойда і руху БЛМ з фоновими декораціями фільму жахів.

НЕПОТРІБНИЙ СИКВЕЛ

Фільм називає себе прямим сиквелом картини зразка 1992 року. І, так воно і є. Події дійсно пов’язані, але і без перегляду оригінальної стрічки сюжет буде ясний. В першу чергу тому, що крутиться він (сюжет) навколо гноблення афроамериканців. А ця повєсточка нам вже давно знайома з інших другосортних картин.

Ми не перебільшимо, сказавши, що кожна друга сцена фільму так чи інакше торкається теми гноблення чорних, вибачте, афроамериканців. Через що фільм ніяк не сприймається як цілісний художній твір. Створюється враження, що дивишся документальний фільм про сучасні хвилювання, приправлені хоррор атмосферою.

Образ Кендімена, як ми і припускали, з маніяка-вбивці перетворили на символ боротьби за справедливість з мерзенними білими гнобителями.

Все, абсолютно все у фільмі працює на сучасну агідку, а не на розкриття цікавої історії. Яка могла б вийти, якби творців хвилювало щось, крім просування повєсточкі.

Пройдемося по плюсам і мінусам картини. Хоча, по плюсам особливо не пройдешся. Він один. Візуал. Картинка, дійсно, виглядає привабливо, має безліч симетричних кадрів. З огляду на те, що головний герой художник, і частину фільму нам демонструють арт-галереї, такі кадри досить доречно підкреслюють творчу атмосферу.

На жаль, на цьому плюси закінчуються.

Сюжет стрічки – гидота. Поганий він тому, що не має на меті розповісти історію, а лише штовхає повєсточку вперед.

Герої – не володіють будь-якою осудною мотивацією, пливуть за течією сценарію, який закликає їх в черговий раз сказати щось про пригнічення білими чорних.

Звідси випливають і діалоги, які надто просякнуті агідкою і слухати їх відверто боляче протягом 1,5 години.

Лиходій – з’являється настільки раптово і несподівано, вочевидь, покликаний хоч якось здивувати глядача вотетоповоротом, але виходить це настільки незграбно, тому що до цього персонаж з’являється кілька разів і виглядає цілком адекватно, причин і мотивації переходити на темну сторону у нього не було зовсім. Ну, або фільм просто забуває про це розповісти.

Співпереживати таким порожнім персонажам не дуже хочеться, а тому про драму говорити не доводиться.

Який же гумор в такій відповідальній картині про гноблення. Ясна річ, його немає. За винятком декількох комічних реакцій персонажів.

Фільм практично позбавлений музичного супроводу, що виглядає дивно, враховуючи, що у нас тут історія про сучасне мистецтво.

Динаміка залишилася десь там, де і осудний сюжет. За 1,5 години відверто сумуєш від сприйняття агідки, не рятують навіть сцени вбивств, яких в принципі не так багато. І це зовсім не погано. Ніхто не очікував від фільму слешер у дусі Фредді Крюгера або Хеллоуїна. Але це могло б хоч якось урізноманітнити настільки прісний фільм.

На жаль, переглядати стрічку немає бажання від слова «зовсім».

Це нудний, нецікавий, порожній фільм, покликаний лише агітувати хвилювання сучасних афроамериканців.

«Кендімен» 2021 отримує 1/10 балів і потрапляє на полицю заслужено забутих фільмів.

Дивіться хороше кіно, і до зустрічі.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися « Ремінісценція»

Написано КіноТеатр

Чули що-небудь про фільм «Ремінісценція»? А він вийшов. І це не якийсь там малобюджетний фільм на один раз, а цілком собі блокбастер з зірками першої величини в особі Г’ю Джекмана та Ребекки Фергюсон.

Так чому ж про фільм мало хто чув і його прокат швидше за все пройде непомітно?

НЕ ПІАР

Почнемо з того, що у фільму дуже слабка рекламна кампанія за сучасними мірками. Картина має всього один трейлер і більше нічого. На жаль, змагатися з блокбастерами, у яких по три трейлери і з десяток анонсів, «Ремінісценції» дуже складно. Але якщо фільм хороший, то і перегляди будуть.

А ЩО Ж ФІЛЬМ?

Стрічка оповідає про Ніколаса Банністера, ветерана війни, який живе в Маямі недалекого майбутнього, затопленого рівнем океану, що піднявся. Тим самим перетворивши місто на подобу Венеції, де жителі пересуваються на моторних човнах.

Цікавий сеттинг, скажете ви. І справді. Та ось тільки фільм ніяк не розкриває причини підняття рівня води, і яку війну пережив головний герой. А шкода.

Проте, фільм наочно показує тяжке становище справ, де герой Джекмана ледь зводить кінці з кінцями, заробляючи тим, що проводить своїх клієнтів в темні куточки їхнього минулого за допомогою чудо-пристрою.

Звідки такі гаджети взялися в післявоєнному альтернативному Майямі нам теж не пояснюють. А шкода.

Розмірене життя героя припиняється в той самий момент, коли його заклад відвідує дівчина Мей. Вона просить допомогти відшукати ключі в її спогадах, але те, що побачить там герой Джекмана, в подальшому кардинально змінить його життя. Далі сюжет закручується в спойлери. Але перш, ніж радити йти в кіно, давайте розберемося, чи варто дивитися «Ремінісценцію»?

ПЛЮСИ/МІНУСИ

З плюсів відзначимо міцний сюжет. Він змусить вас уважно стежити за подіями, а якщо відволічетеся, ризикуєте пропустити важливі деталі.

Герої також нічим не гірше і викликають симпатію. Захоплюватись грою Ребекки Фергюсон особисто ми можемо нескінченно, а ось Г’ю Джекман в цей раз перегравав, але не настільки, щоб це сильно впадало в очі.

Діалоги примудряються розжовувати зрозумілою мовою всі наукові хитросплетіння сюжету. І за це їм велике спасибі.

Драма – це те, на чому взагалі тримається весь фільм. Драматичних моментів вистачає, а ближче до фіналу події і зовсім можуть викликати скупу сльозу.

Музичний супровід нічим особливим не виділяється, але добре підібраний і відповідає тону фільму.

Візуал абсолютно не рівня «Форсажу» чи інших мега блокбастерів, але для своєї ніші наукової фантастики досить непоганий.

Чи викликає фільм бажання до повторного перегляду? Скоріше, так, ніж ні. Але давайте пройдемося по мінусам, бо їх вистачає.

Самий великий – динаміка. Фільм йде майже 2,5 години, а при неквапливій розповіді це не кращим чином впливає на зацікавленість глядача. Тим більше, якщо той хоч на хвилину відвернеться від сюжету.

Гумором у «Ремінісценції» майже не пахне. Чи так він потрібен тут? Ні. Але для розрядки драматичних подій явно не завадив би.

Лиходії, на жаль, не викликають інтересу. Фінальний главгад запам’ятовується лише зовнішньою схожістю з Домініком Перселлом. Хоча і про нього мало хто чув.

ВЕРДИКТ

У сухому залишку маємо 7/10. І можемо рекомендувати фільм всім і кожному, хто цінує цікавий сюжет і незвичайний сеттинг.

Любителям екшену і нехитрого сценарію краще пройти мимо.

З огляду на те, що «Ремінісценція» є режисерським дебютом сценаристки Лізи Джой, яка відома сценаріями до телесеріалів «Мертві до запитання», «Чорна мітка» і «Мир дикого заходу», стрічка точно заслуговує на похвалу. І ми бажаємо успіхів у режисерській кар’єрі Лізі. Ну, а якщо її дебют швидко забудеться глядачами, сподіваємося, вона не буде весь час просиджувати в машині для перегляду спогадів.

Читати далі →

Сьогодні будемо дивитися «Персонаж»

Написано КіноТеатр

Багато хто з нас мріяв опинитися в комп’ютерній грі і робити все, що заманеться. Але потреба в подібних мріях відпала з приходом серії ігор ГТА. А якщо кінолюбителям також хочеться свята відеоігор? Спершу їх порадували стрічкою «Першому гравцю приготуватися», а зараз «Персонажем». І це ми ще не беремо до уваги тонну інших фільмів, які так чи інакше зачіпають тему відеоігор.

Головне питання на сьогодні – дивитися чи ні фільм «Персонаж»? Ми вже побували на допрем’єрному показі і готові розповісти що до чого.

СЮЖЕТНИЙ ПЕРСОНАЖ

Фільм оповідає про персонажа комп’ютерної гри «Фрі Сіті». При чому «Персонаж» – це не тільки назва фільму в українському дубляжі, але і безпосереднє ім’я героя у виконанні Райяна Рейнольдса. Інші гравці його зважають, крім НПС, по-простому – болванчиків, як і він сам.

Але все змінюється, коли Персонаж зустрічає ту єдину і вирішує щось змінити у своєму житті. На цьому ми закінчимо з сюжетом, адже решту варто дивитися самому. Відзначимо лише, що сюжет хвацько закручений і зможе здивувати.

ГІКОВСЬКІ КАМЕО

«Персонаж», як і годиться фільму в першу чергу гіковскому, просто зобов’язаний утримувати в собі відсилання на інші фільми, ігри та реальний світ. І стрічка відмінно справляється з цим завданням. Починаючи від реальних знаменитих ютуберів (правда знамениті вони більше в своїх зарубіжних краях), які з’являються у фільмі і ведуть стріми прямісенько з Фрі Сіті, закінчуючи зоряним камео однієї з найбільших франшиз кіно в світі. Спойлерити, звичайно, не будемо, але для порівняння відзначимо, що переплюнути цей масштаб могла б тільки поява всіх трьох людин-павуків в одному фільмі. Тож чекаємо на такий крок від Марвел.

РЕКЛАММАШИНА

Гік гіком, а сферу продажів ніхто не відміняв. Саме тому у фільмі присутні кадри, які сильно вибиваються, але одразу стає зрозуміло, яку функцію вони несуть, на кого розраховані і хто тут головний. Оскільки дія крутиться навколо онлайн гри, звичайно ж, в неї грають по всьому світу. І ключовими шанувальниками відеоігор за версією фільму є … азіатські та індійські країни. Справедливості заради відзначимо, що європейців теж показують, але азіатським країнам приділяють найбільшу увагу. Все ж, мало не половина доходу в сучасному світі приходить саме з Піднебесної.

Благо, це вміло вплетено в сюжет і не викликає роздратування.

А ось що зіпсувало враження, так це надмірна реклама і позамежна кількість трейлерів, які злили в мережу ну дуже велику кількість кадрів. Правда, це проблема майже всіх сучасних блокбастерів, що не трейлер, то спойлер. Така ж ситуація була з недавнім продовженням Загону самогубців. Там теж вже в трейлерах показали фінального супротивника – гігантську морську зірку. Хоча куди епічніше було б побачити цього монстра вперше в кінотеатрі. Приблизно те ж саме трапилося і з Персонажем.

ОЦІНКА

А тепер пройдемося по системі балів, щоб виставити фільму максимально чесну оцінку.

Сюжет – цікаве оповідання, яке навряд чи залишить вас байдужими. Продумана історія з безліччю перипетій. Бал однозначно.

Герої – кумедні колоритні персонажі пруть з усіх щілин, і крадуть наше серденько, а разом з ним і бал за героїв.

Лиходії – це захоплення. Тайка Вайтіті вкотре показав себе з кращого боку і видав гіперхаризматичного лиходія, що не переступає межі дозволеного, а це велика рідкість. 

Діалоги – на жаль, слабка частина фільму. Репліки хоч і передають потрібний настрій, але не викликають великого відгуку в серцях глядачів.

Динаміка – дивовижна, тут і говорити нема чого. Екшн сцени змінюють одна одну з завидною частотою, грамотно розбиваючись діалоговими вставками і спокійними епізодами. Нудьгувати точно не доведеться.

Гумор – неоднозначна частина фільму. Текстових жартів не так багато, але ось візуального гумору цілком вистачає. Зараховано.

Картинка – як бочка меду з ложкою дьогтю. Все виглядає яскраво і барвисто, за винятком декількох кадрів, де мило і погано затертий зелений фон ріжуть око. Але меду більше, бал дамо.

Музика – як і належить такому фільму, підібрана ретельно і звучить там, де належить, задаючи правильний тон. А також сприяє гумору, в парі сцен так точно.

Драма – присутня. Хорошою відмінністю фільму є те, що тут є місце для душевних переживань. Ближче до фіналу фільм і зовсім перетворюється в легку і добру мелодраму.

Повтор – такий фільм точно захочеться переглядати, щоб заново пережити цікаві і дотепні моменти разом з Персонажем.

Що у нас вийшло в результаті? 9/10. Майже що фільм року!

ВЕРДИКТ

Стрічка на 50% складається з «Першому гравцю приготуватися», 30% від «Дедпулу» і 20% від перезапуску «Джуманджі». Якщо вам сподобалися ці фільми, то і наш сьогоднішній пацієнт припаде до смаку. 

Персонаж – це неймовірно добрий, захоплюючий і веселий фільм. Рекомендуємо.

Читати далі →