Причини дивитися “Крик” 6
“Крик” – одна з небагатьох горор франшиз, автори якої можуть збирати все більше і більше грошей, відкрито кепкуючи з глядача. Шоста частина вивела цю формулу ще далі.
Головне, що треба знати, збираючись на перегляд, “Крик” 6 – це не серйозний жахастик. Це скоріш виклик та слоган: “Поки ви даєте нам гроші, ми й надалі будемо розважатись”.
Герої фільму жартують про велику франшизу, й самі вже давно перестали дивуватись, як вони виживають після колотих ран до 30 см вглибину їх тіл.
Фільм досі не змінює формулу “Вбивця – дворецький”, а отже на самому початку можна погледіти на список всіх героїв, тицьнути пальцем у самого непримітного для ролі вбивці, і, звісно, перемогти у цій не надто складній грі.
Загалом, справи у франшизи йдуть дуже добре. Настільки добре, що у невеличкі ролі кличуть цілком відомих акторів. А отже, можуть собі дозволити.
Якщо ви фанат франшизи, або просто любите віддавати гроші людям для створення чогось по-фану, сходіть в кіно. Якщо ні, вірте у краще, що колись це закінчиться.
Але “Крик” 6 показав найліпший старт в історії серії, (звісно, не обійшлося без популярності н після серіалу “Венздей”) тож, через рік-другий чекаємо на 7-му частину.
Причини дивитися “Людина-мураха та Оса: Квантоманія”
Стартувала 5-та фаза кіновсесвіту Марвел. І, дуже сумно, що старт цей був чи не найгіршим за всю історію цього самого кіновсесвіту. І ні, не у касовому плані, адже тут все в порядку (на жаль, якщо чесно), а з точки зору цікавості та якості контенту.
Jonathan Majors as Kang The Conqueror in Marvel Studios’ ANT-MAN AND THE WASP: QUANTUMANIA. Photo by Jay Maidment. © 2022 MARVEL.
Продукцію Марвел вже давно перестали називати фільмами, а дехто взагалі завжди вважав це непотрібом (маємо на увазі слова іменитих режисерів Голівуду). Особисто ми можемо назвати всю цю численну массу просто контентом, який рок за роком ллє на глядача тонну прохідних сюжетів. Звісно, бували і винятки.
Але 3-й сольник про Людину-мураху не входить в їх число. Це настільки прохідний і безглуздий фільм, який викликає лише здивування, чому саме ним вирішили відкрити 5-ту фазу.
Мотивація обох злодіїв хитається з боку у бік, багато дій не підкріплюються жодною причиною робити так, а не інакше.
Не обійшлося і без гумору, зав’язаного на численних людських отворах (буквально).
До того ж, багато глядачів помітили зловживання графікою, яка в деяких місцях точно не відповідає рівню якості блокбастеру 2023-го року. Вочевидь спеціалісти Марвел просто не встигають працювати над десятками проектів одночасно (ви ж не забувайте ще про серіали).
(L-R): Paul Rudd as Scott Lang/Ant-Man, Kathryn Newton as Cassandra “Cassie” Lang, Evangeline Lilly as Hope Van Dyne/Wasp in Marvel Studios’ ANT-MAN AND THE WASP: QUANTUMANIA. Photo courtesy of Marvel Studios. © 2022 MARVEL.
Нічим, окрім представленного нового злодія, а-ля Танос, фільм не запам’ятовується. А отже і причин дивитись його майже немає. Тільки якщо ви не відчайдушний фанат персонажу.
Огляд фільму “Вавилон”
Вавилон – це суто ностальгічне кіно. Причому здебільшого для працівників саме цієї сфери. Адже виходячи з кінозалу, ми чули багато відгуків, що фільм ні про що, нащо це було знято і таке інше.
Проте особисто в мене фільм викликав приємні відчуття. Так, стрічка певною мірою затягнута і йде цілих три години, тож десь під кінець втома дається в знаки. Але перш за все чіпляє історія становлення кіно і проблеми прогресу.
Чому фільм буде цікавим саме працівникам кіно сфери, тому, що стрічка демонструє багато курйозів та комічних випадків, які дійсно трапляються на знімальному майданчику і буде що згадати або порівняти з власним досвідом. До того ж картина вдало поєднує елементи драми та комедії, тож глядач встигне як посміятись, так і поплакати. За умови, якщо сюжет зачепить, звичайно.
Загалом «Вавилон» дуже схожий на тарантіновський «Одного разу в Голівуді…», і там, і там є ностальгія по минулим часам, становлення кінематографу і проблеми, які це становлення викликає.
Усім любителям кіно в прямому сенсі слова перегляд рекомендується.
Огляд фільму “Чоловік на ім’я Отто”
Чи бувають вдалі ремейки? Я пригадую лише один такий, але про це згодом. Сьогодні перш за все поговоримо про фільм «Чоловік на ім’я Отто», який є ремейком шведської стрічки «Людина на ім’я Уве», яка в свою чергу є екранізацією книги шведського письменника Фредріка Бакмана «Чоловік на ім’я Уве».
Отже, зрозуміло, що корінням історія зі Швеції. Що книга, що перша екранізація стали настільки популярними, що в Америці вирішили зняти свою версію.
І чи вийшла вона ліпшою або бодай на тому ж рівні? Ні. І ось чому:
Найголовніша проблема ремейку в тому, що абсолютно всі акценти та жарти які вдало використовувалися, розкривали характери героїв і просували сюжет у оригіналі, тут не працюють. Просто жоден з них. І якщо на початку перегляду можна подумати, що американці замінять оригінальні жарти на щось своє, то ні, вони копіюють сцену за сценою, але найдрібніші деталі, які змушували працювати цю саму сцену у шведському фільмі, в американській спробі не працюють.
Якщо дасте знати в коментарях, зробимо окреме відео з поясненням таких моментів та повноцінним розбором, чому режисура американської версії фільму працює не так вдало і втрачає важливі деталі, які розкривають сюжет. Тобто якщо глядач не дивився шведську екранізацію, він так і не зрозуміє, чому кухня у героя дуже низька, або ж чому він не полюбляє інші марки машин, окрім Шевроле.
Про це у ремейку є лише загальні згадки які не приводять ці міні-сюжети до розв’язки. Тож дайте нам знати, якщо захочете побачити детальний розбір та порівняння двох фільмів.
Але у ремейка є одна невеличка перевага. Історія загалом поділяється на дві частини, які постійно змінюють одна одну. А саме теперішній час, з підстаркуватим головним героєм та його не радісним поглядом на життя, та оповідь про його минуле, коли життя було сповнено барв.
І якщо в оригіналі таким флешбекам приділялось багато уваги, поділяючи історію приблизно 50 на 50. То в ремейку флешбеки показуються короткими вставками, даючи глядачу більше можливостей самому здогадатись, чому герой перестав бути життєрадісним чоловіком.
Проте ті деталі, які критично важливі для повного розуміння, автори ремейку все ж впустили.
Якщо порівнювати акторський склад обох фільмів, то це здебільшого справа смаку, але як на мене, майже повністю виграє шведська версія, окрім пари молодих героїв з флешбеків. Особисто мені американська пара здалася більш органічною.
За всіма іншими показниками, починаючи від характерів, закінчуючи місцевими звичками героїв та антуражем, виграють саме шведи. Хоча, тут перевага на їх боці була з самого початку, адже колорит Швеції і описується у книжці.
Звісно, Том Генкс дуже вправний актор і впорався з роллю на всі 100. І тим глядачам, які не бачили оригіналу, фільм «Чоловік на ім’я Отто» точно зайде. Але дуже раджу спершу передивитись шведську стрічку 2015 року, ну і, звісно, прочитати книгу.
А з приводу ремейків, які вдалися, на моїй пам’яті це лише «Тихе серце». Але, мабуть, справа в тому, що спочатку я дивився саме американський ремейк, а вже потім данський оригінал. Спробуйте подивитись навпаки і дайте знати в коментарях, який фільм вам сподобався найбільше!
Огляд фільму «Операція «Фортуна»: Мистецтво перемоги»
Привіт! Отже, новий фільм Річі – «Операція Фортуна». Чи відрізняється він бодай чимось він попередніх робіт режисера? Ні. Наприклад, якщо порівняти фільм з попереднім «Гнівом людським» 2021 року. Змінилися лише декорації і деякі обличчя акторського складу. Всі інші елементи на місці.
Взагалі, окрім замовних студійних картин, типу «Аладдіна» чи «Шерлока Холмса», Гай Річі дуже однотипний режисер. І ні, однотипний, не дорівнює нудний. Його творчість має безліч шанувальників по всьому світу, а поки фільми є прибутковими, студії і надалі продовжуватимуть фінансувати їх.
То чи слід йти на «Фортуну»? Тут слід розібратись детальніше. Якщо ви фанат Річі, як вихідця з Англії, і вам більше до вподоби його «Аладдін», «Шерлок» та «Джентльмени» з тонким англійським гумором, «Фортуну» можна сміливо пропускати повз.
Адже фільм скоріш з іншої категорії робіт автора, а саме американських бойовиків на кшталт все того ж «Гніву людського», де переважає сортирний гумор.
Загалом фільм оповідає про чергове амплуа Джейсона Стетхема, невмираючого супер профі з убивств – Орсуна Форчуна на псевдо Фортуна, якому знову треба розбиратись з пачками бандюків, мандруючи різними країнами на дорогому транспорті.
І дійсно, фільм виглядає дуже дорого і пафосно, не поступаючись будь-якій попередній роботі Річі. Але за цим дорогим убранством, якщо його прибрати, практично нічого не залишиться. Десь посередині фільму починають закрадатись думки, що все це, звісно, дуже красиво, але настільки безглуздо і не цікаво, що коли там вже фінал, давайте скоріше.
Безумовно, чекати від подібних фільмів чогось особливого не варто з самого початку. Але ті ж «Джентльмени» були пронизані добірним гумором та цікавими діалогами, за якими просто приємно було спостерігати. Але «Фортуна» оминає навіть такі дрібнички, підсовуючи стандартний пафос та бридкі жарти, базовані на геніталіях.
Ну і, звісно, сюжет слугує лише базовою причиною дивитись фільм, адже він простий та передбачуваний. Рекомендувати до перегляду всім і кожному ми б не стали, а от якщо ви фанат американського стилю Річі та маєте вільний вечір, і хочеться не тільки з новин, а й з екрану побачити, як вбивають поганців, дві години свого часу викинути на це цілком можливо.
До речі, у фільмі мали фігурувати українські бандити, але після початку повноцінної війни з рфією, Гай Річі відправився на перезйомки, де вилучив всі згадки про поганців українців, сказавши, що це буде недоречним. За що можна йому подякувати, підтримавши фільм переглядом.
Огляд фільму “Аватар: Шлях води”
Привіт! Хвала кінотеатрам, які закупили генератори, бо найбільшим побоюванням при поході на продовження Аватара може бути той факт, що не вдастся додивитись фільм до кінця. Адже стрічка йде більше трьох годин! Які насправді проходять настільки непомітно, що не встигаєш оговтатись, як перед очима вже фінальні титри.
Для всіх, хто вагається, або думає, що не висидить, похід в кіно рекомендується. Звичайно в “IMAX” форматі, бо настільки красивої картинки ми ще не бачили.
Хоча після перегляду трейлеру були підозри, що друга частина Аватару перетвориться на графічну кашу, як було з Хоббіттом після Володаря перснів, але ні, всі графічні персонажі виглядають дуже реалістично.
Сюжет продовжує оригінал 13-ти річної давнини, тож перед переглядом рекомендується згадати події минулого.
Загалом, історія, це найперше, заради чого варто дивитись Аватар 2. В той час, як деякі сучасні фільми роблять ставку на цілковитий екшн та візуал, Камерон лише доповнює і без того цікаву розповідь найкрасивішою візуальною складовою.
І це вдається йому настільки майстерно, що особисто я чекаю фільм у претендентах оскарівського «фільму року».
Але чи є щось, до чого можно причепитись? Якщо чіплятись, звісно є. Наприклад, деякі дії персонажів виглядають не зовсім логічно, в контексті зробленого раніше. А також є моменти, у яких проглядаються саме сюжетні рейки, які прокладає сценарист.
Але чи варто чіплятися до трьохгодинного фільму, історія якого настільки масштабна, епічна та драматична, що навряд залишить когось байдужим?!
Якщо порівнювати продовження з оригіналом, воно не тільки не поступається, а й навіть перевершує його, і не тільки візуально. Кажуть, що Камерон написав сценарій, а потім викинув його, зрозумівши, що така історія буде чіпляти не так сильно, і переписав з нуля трьохгодинний фільм. Можу сказати, що він точно мав рацію. Продовження Аватару чіпляє, і в цей світ хочеться повернутись якомога скоріше.
Огляд фільму “Чорна пантера: Ваканда назавжди”
2020 року на 44-му році життя помер Чедвік Боузман – виконавець ролі Чорної Пантери. Ця подія стала настільки несподіваною не лише для мільйонів шанувальників, а й самої Marvel. Але коли емоції вщухли, треба було щось вирішувати з персонажем у кіновсесвіті.
Marvel не стала вигадувати чогось неймовірного, і попрощалася з персонажем у першій же сцені, віддав шану актору хвилиною мовчання. Як і думали більшість фанатів, персонаж помер за кадром від хвороби. І навіть новітні технології Ваканди не змогли його врятувати.
Загалом, ідея, що технології не всесильні, могла б стати центральною в продовженні, але, зрозуміло, Marvel таке не потрібно і вона досить дивно зав’язує новий сюжет.
Так талановита студентка на ім’я Рірі розробила прилад для пошуку вібраніуму в глибинах Атлантичного океану, адже виявляється, що поклади рідкісного металу не обмежуються територією Ваканди.
Є лише одна проблема – неподалік місцезнаходження покладів, існує підводне королівство Талокан, де править Немор, який не дуже хоче, щоб світ дізнався про його домівку.
І саме тому він відкрито нападає на військовий корабель США, вбиває всю команду, а потім вважає, що треба вбити й ту студентку, яка розробила прилад. Як можна зрозуміти, з логікою у нового антагоніста не все гаразд, але суто механічно дії зрозуміти можна.
Нажаль, за 2 години 40 хвилин, а саме стільки йде фільм, події встигають набриднути, а постійне ниття за смертю Чорної пантери лише посилює негативне сприйняття. Розумієте, питання не в тому, що Чорну пантеру не шкода, звісно шкода, особливо коли розумієш, що помер не тільки персонаж, а й талановитий актор. Але коли більшість персонажів ниють з цього приводу, це не робить їх сильнішими та не викликає співчуття.
Антагоністу Немору також приписують забагато ниття, правда вже з інших причин. А якщо додати до цього, що виглядає він як просто підкачаний мексиканець у плавках, то ставлення до нього теж незрозуміле.
Що до подій, наче за кількістю їх вистачає: політичні рішення королеви Рамонди з приводу вібраніуму, історія становлення Немора, показ нового підводного світу, якому, до речі, приділяють багато уваги, можливо акцентуючи на тому, що для кіновсесвіту це значна подія.
І, можливо, на папері все це звучить цікаво, але представлено на екрані було доволі сухо.
Екшн-сцени можна перерахувати на пальцях руки черепашок-ніндзя, а їх драйвовість відноситься більше під категорію питань, аніж стверджень. Причому всі складові у авторів були: войовничі дівчата, репчик, мотобайки та нічне місто.
A scene from Marvel Studios’ Black Panther: Wakanda Forever. Photo courtesy of Marvel Studios. © 2022 MARVEL.
Чорна пантера 2 знову демонструє схильність Marvel у четвертій фазі вводити нових персонажів.
Так Рірі, та сама студентка-вундеркінд – це нова Залізна Людина, яка вже в 19 років змогла створити у себе гаражі робочий прототип костюму. Та про неї вже було заявлено сольник під назвою «Залізне серце».
Шурі ж волею долі стає Чорною Пантерою, про це також було відомо заздалегіть, але, якщо суто суб’єктивно, персонаж скоріш не вдався, ніж навпаки. Героїня виглядаю стеблинкою у своєму костюмі, а під час бійок це взагалі трохи нагадує комедію. Бо ніякого рельєфу тіла не видно зовсім, і я зараз не про якусь сексуалізованність, а просто бодай про щось, що показувало б, що це сильна витривала дівчина.
До речі, про комедію. І хоча у фільмі є жарти, все ж це більше драма, яку повністю зруйнували наші автори дубляжу. Слово «палити» в українській мові означає не тільки спалювання чогось, а й шкідливу звичку, а слово «трава» у контексті розмов частіше згадується як та сама шкідлива або не дуже, кому як, речовина. Тому коли персонажі у драматичних сценах кажуть про одне, наші автори дубляжу переводять це не інакше, як якійсь гоблінський переклад. Від якого по кінозалу прокочується сміх, руйнуючи всю сцену. І найголовніше, що таких моментів у українському дубляжі декілька. Тож автори тексту просто познущались з глядачів, або вони настільки невинні овечки, що не знали других значень вживаних слів.
І ось фільм закінчується, сцена після титрів дає цікавий заділ на продовження в стилі Гри престолів, але скоріш за все Marvel ним ніяк не скористається.
На жаль, поки четверта фаза знову не показує ніякого розвитку, лише в черговий раз вводить нових персонажів, з якими треба буде щось робити потім, але коли це потім настане, поки що не знає, напевно, й сам Кевін Файгі.
Огляд фільму “Чорний Адам”
Привіт! Отже про фільм:
Загалом Чорний Адам — лиходій, але на хвилі успіхів фільмів з антигероями, його також зробили антигероєм. До того ж ДС вдалося всунути купу вбивств у фільм, незважаючи на дитячий рейтинг 12+. Так, всі вони здебільшого замасковані кілограмами графіки вибухів, але все ж. А вбиває Скеля в образі Чорного Адама постійно та робить це максимально епічно.
Більшість «Чорного Адама» — це саме екшен, де головний герой, постійно називає себе не-героєм та красиво і пафосно розкидає та розмазує поганих людей. І все це під дуже драйвовий саунтрек. І ні, не такий, який просто гарно підходить під екшн, а той, що ви 100% вже чули в інших фільмах або іграх. І поневолі будете ловити флешбеки з того проекту, де почули трек вперше. Єдине, що у цьому плані трохи засмутило, це короткочасність таких моментів. Кожного разу музика тільки починає розганятись, обіцяючи тотальне месилово, як весь екшн вже і закінчується і наступає момент діалогів. Які в своїй більшості тримаються на харизмі Скелі та його перепалками з іншими персонажами.
Взагалі ДС звісно зчитерили, висипавши тонну вічнозелених на Двейна Джонсона. Бо кожен сучасний фільм з ним у головній ролі обов’язково збирає касу та купу прихильників.
З сюжетного боку фільм майже нічим не відрізняється від попередніх робіт ДС. Маю на увазі Аквамена та йому подібних, не зазираючи у бік Джокера. Там окрема історія. Тобто він, сюжет, є, але суто для того, щоб зв’язувати між собою екшн моменти. Фільм вийшов таким собі Мортал Комбатом, де сюжетні вставки мало кого хвилюють. Іноді хтось жартує, іноді штовхає короткі пафосні промови, але здебільшого «Чорний Адам» — це екшен.
Заради нього фільм і варто дивитись. Антигерою буквально не дають перепочити – він проламує собою і своїми ворогами стіни і жбурляється блискавками. І аж до фіналу екшен виглядає різноманітно-винахідливим.
Потім, щоправда, у найгірших традиціях супергероїки з’являється CGI-розмазня, такий собі крінжовий фінальний бос, але загалом відчуття від фільму він не сильно псує.
З кіновсесвітом ДС фільм зв’язує тільки Аманда Уоллер, яка знову керує операцією. А ще представляють Товариство справедливості Америки в малому складі – Ястреба, Атома Крушителя, Циклон і Лікаря Фейта. Сюжет побудований так, що їх як персонажів і розкривати особливо не треба, проте автори все ж постаралися це зробити.
Візуально фільм схожий на роботи Снайдера, це такий самий пафосний безперервний екшен, без претензій на сюжетні здібності. Навіть є момент, де тупість персонажу зашкалює і просто не розумієш, як таке пропускать у велике кіно з бюджетом там і зірковими акторами…
Ну і, звісно, не можна не сказати про сцену після титрів. Якщо ви її ще собі не проспойлерили в інтернеті, лише натякну, що битва двох титанів кіновсесвіту ДС все ж відбудеться.
А отже чекаємо на наступний фільм від студії, яка, наче, зрозуміла, у якому напрямку рухатись.
Огляд фільму “Королева-воїн”
Фемінизм, зворотній расизм та чергова розповідь про тяжку долю людей з африканських племен. Приблизно з такими думками ми розпочинали перегляд фільму «Королева воїн».
З перерахованого справдилось лише останнє, але настільки гармонійно це сталося, що в події дійсно віриш, а не сприймаєш як чергове ниття.
Отже, фільм оповідає про африканське плем’я, яке боронить свою землю від нападників, а також торгує з білими європейцями. А що африканське плем’я може запропонувати? Лише своїх же людей. Так, фільм оповідає саме про часи розквіту работоргівлі.
Але щоб не втрачати власних людей, плем’я нападає на сусідні, бере полонених, та торгує ними. Для цього вони створили дуже дієвий загін жінок-воїнів. Взагалі, що фільму вдається на відмінно, так це не ділити все на чорне та біле. Вибачте за таке порівняння згідно з контексту.)
Стрічка демонструє головних героїв не тільки зі світлої, вибачте, сторони. У кожного героя є власні секрети, він чи вона робить хороші, та не дуже справи.
Спершу може здатись, що історія розвивається дуже поступово, але це тільки для того, щоб максимально близько познайомити глядача з життєвими проблемами героїв та героїнь.
До речі, про останніх. Незважаючи на те, що стрічка в основному сконцентрована на жіночих чорношкірих незалежних героїнях, фемінізмом чи сучасною повісточкою тут і не пахне. Всі ці жінки служать своєму королю, який у разі непослухання, і жорстко заткнути може. Тобто, фільм дійсно показує побут племен того часу.
А сама історія має подвійну ступінь, майстерно переплітаючи в собі як особисту лінію головної героїні (до речі цю саму героїню не так просто визначити навіть у середині фільму), так і глобальну історію боротьби африканців за свою незалежність та право на існування.
До речі, стрічка основана на реальних подіях, як, власне, це зараз модно робити. Проте, цього разу в це дійсно віриш, настільки добре вибудований побут демонструють з екрану.
«Королева воїн» має всі квотні елементи для того, щоб претендувати на Оскар. Але цей фільм має одну важливу перевагу перед усіма іншими, які мають схожий набір. «Королева воїн» не намагається бути кимось, привернути увагу, чи голосно заявити про себе. Вона просто є такою насправді. А отже, особисто я буду дуже радий побачити стрічку серед номінантів на Оскар 2023. До того ж, буде час передивитися фільм знову, адже до кінця ми не досиділи зовсім трохи, адже… УВАГА, ПОВІТРЯНА ТРИВОГА!
Огляд фільму “Квиток до раю”
Переглядаючи фільм «Квиток до раю», в голові сидить лише одна думка: що тут забули Клуні та Робертс?
Стрічка здається типовою романтичною комедією, яка з першого кадру дає зрозуміти, чим все закінчиться. Ні, не так. Яка з першого кадру трейлеру дає зрозуміти, чим все закінчиться.
Власне, фабула наступна: і ні, не бійтесь, то не спойлер, це все було в трейлері. Дочка розлучених батьків їде будувати кар’єру на Балі, де знайомиться з хлопцем і вже збирається вийти за нього та все життя вирощувати водорості. Батьки хоч і терпіти одне одного не можуть, проте летять вслід за дочкою, щоб відмовити її від шлюбу.
Якщо ви вже здогадались, чим все закінчиться, вітаємо! І ні, ви не те щоб Ванга, просто автори не змогли придумати нічого, нічогісінько, чого б ми ще не бачили.
Кожен сюжетний поворот зчитується заздалегідь, і якби не чудова робота Клуні та Робертс, за подіями взагалі б було важко спостерігати. Здається, що саме на відомі імена в касті і розраховували автори. Якщо чесно, план спрацював. Тим більше , що зірки Голівуду, хоч вже і не такі яскраві, проте впоралися бездоганно.
Але що ще, окрім двох титульних акторів, може запропонувати фільм? Наприклад, другорядні персонажі не пасуть задніх, а також намагаються активно розважати. Лише пара молодят потрібні тільки за для просування сюжету, самі ж по собі вони мало чого з себе представляють, та, насамперед, від них нічого і не потрібно, адже це класичні принц з принцесою, які попри всі труднощі прагнуть кохання.
Квиток до раю – це типова казка для більш дорослої аудиторії, яка показує світ з веселкою та рожевими поні. Мабуть, для українських глядачів це дійсно на краще, бо особисто я весь думав, чи буде повітряна тривога, чи ні.
Але якщо б автори змогли здивувати принаймні одним сюжетним поворотом, показати, що казка казкою, але не завжди буває так, як, власне, у кіно. Що життя трішки складніше, якщо б додали невеличку мораль, могло б бути набагато краще. Бо навіть у казках є мораль, а у «Квитка до раю» – на жаль, немає. Проте, це легке одноразове кіно, яке зможе змусити посміхнутись майже кожного. Когось від дотепного жарту, когось від казковості того, що відбувається.
Фан-сервіс та оголенка у кіно – що переглядають найчастіше?
А ви знали, що нова функція ЮТУБУ дозволяє стежити за глядачами? Завдяки цій фічі платформа дізнається, які моменти у відеороликах глядачі переглядають найчастіше.
Ми провели власні дослідження на прикладі трейлерів фільмів та серіалів, та дізнались, що так приваблює глядачів. Дивіться у нашему відео:
Сьогодні будемо дивитися “Смерть на Нілі”
Смерть на Нілі, варто дивитися чи ні?
Від кари провальних сиквелів фільм рятує те, що це не друга частина у звичному розумінні, а цілком нова історія, тільки в якій той самий головний герой, що й у «Вбивстві у Східному експресі». Отже, першу частину дивитися зовсім не обов’язково, тим більше, що на нашу скромну думку, вона вийшла слабкішою.
У сиквелі автори зробили хорошу роботу над помилками, зосередившись на минулому героя, і нарешті давши пристойне пояснення дивним вусам.
Що вийшло добре?
Сюжет. Він інтригує, вводить в оману і видає справді несподівану розв’язку. Але не обійшлося і без ложки дьогтю, у вигляді деяких сюжетних арок, які покликані навмисне відвернути глядача від здогадів, хто ж убивця, але коли про ці арки згадуєш після фінального твісту, так і не знаходиш відповіді, навіщо вони були потрібні.
Для зовсім не знайомих із всесвітом пояснимо: фільм, як і перша частина, оповідає про загадкове вбивство, а головний герой – в особі всесвітньо відомого детектива, намагається знайти винного, поки трупів не стало ще більше.
У першій частині вбивали у поїзді, на фоні зимових пейзажів, у сиквелі вбивають на пароплаві, у спекотних африканських декораціях.
Акторські роботи також тішать око, адже, як і в першій частині, зоряних осіб тут зібралося багато.
Ще одним плюсом буде атмосфера. Фільм є екранізацією детектива Агати Крісті, і потрібний настрій незвіданого щохвилини змушує уважно стежити за подіями.
А тепер про мінуси «Смерті на Нілі».
Динамікою тут якщо і пахне, то ближче до фіналу, і те, швидше попахує. Події дуже повільно набирають обертів, а поворотні точки зустрічаються не так часто.
В основному, герої мило спілкуються, поки за 10-15 хвилин до фіналу все не розкриється.
Візуал цього разу підкачав. Незважаючи на натурні зйомки в Єгипті, якщо вірити Вікіпедії, у фільмі досить багато графіки та хромакею.
А знаєте, чим гарна графіка? Тим, що її не видно. На жаль, практично кожен загальний план краси Єгипту так і віє зеленим тлом з подальшим домальовуванням.
Та й не можемо не згадати біч більшості детективів. Щойно глядач бачить розв’язку, фільм втрачає будь-яку привабливість.
Адже, інтерес тримається саме на незнанні, хто вбивця та спроби самому здогадатися, перш ніж пустять фінальні титри.
Тому детективи, найчастіше, фільми на один раз. Повторно дивляться лише ті, у яких або сюжет зачепив, або сеттінг, або харизматичний герой.
Що ж, підсумовуючи, можемо сказати, що «Смерть на Нілі» рекомендується до перегляду любителям детективів та заплутаних інтриг, ну або сходіть зі своєю другою половиною в кіно, адже головна тема фільму – кохання. І його наслідки.
Сьогодні будемо дивитися “Анчартед”
Багатостраждальна екранізація Анчартед вийшла. Фільм розробляли ще з 2008 року; режисери, актори, сценаристи змінювалися протягом усього цього часу, але ось результат ми вже можемо бачити на екранах, тож давайте обговоримо, яким він вийшов.
Звичайно, не обійдемося без згадок про гру, адже Анчартед – це, в першу чергу, кіноадаптація популярної серії ігор.
За початковими задумами сюжет повинен був розповідати про пригоди дорослого Нейтана Дрейка, але через стрімке сходження Тома Холанда на вершину Голівуду, сценарій фільму розповідає про молодого Дрейка, який тільки починає свій шлях шукача пригод.
А також творці, скоріш за все, намагалися уникнути гніву фанатів, адже в ролі дорослого Нейтана Дрейка ті сплять та бачать лише Нейтана Філліона, актора, у якого навіть ім’я збігається з головним героєм гри, та й зовні вони дуже вже схожі. Хоча офіційним прообразом героя послужив Джонні Ноксвілл.
Але фанати ігор, швидше за все, в будь-якому випадку залишаться незадоволені, адже Том Холланд ну ніяк не схожий на того Дрейка, якого ми звикли бачити в іграх.
Проте, важливо відзначити, що фільм є приквелом ігрової серії, так що такі розбіжності героїв цілком допустимі. До того ж, Марк Волберг добре впорався з роллю наставника молодого Дрейка.
Не знаємо, які версії сюжету розглядалися за весь час створення фільму, але зупинилися на найпростішому і робочому. Стрічка не використовує несподівані сюжетні повороти від слова “зовсім”, йде по перевіреній накатаній доріжці голлівудської адвенчури.
Якщо замінити Тома Холланда на Алісію Вікандер, вийде Лара Крофт, а якщо на Харрісона Форда – Індіана Джонс. До речі, останній навіть згадується у фільмі. Шкода, що стороною обійшли Лару, з якою у Дрейка теж багато спільного, але тут винні, швидше за все, бюрократичні моменти з авторськими правами.
Фільму не дуже йде на користь медійність Тома Холланда в ролі Людини-павука, бо дуже складно розбачити Пітера Паркера в нових амплуа актора.
Та, і, якщо чесно, Холланд не намагався показати щось нове. За словами самого актора, він залишився незадоволеним своєю грою у фільмі, адже він більше думав про те, як виглядає у кадрі, а не кого грає.
До речі, фанатам Марвел дует Холланда і Волберга може здатись знайомим, адже практично аналогічний був у того ж Холланда з Дауні молодшим.
Людина-павук: Додому шляху немає з новою силою розкрив можливості фан-сервісу в кіно, і Анчартед не скупиться на численні посилання на ігрову серію.
Віддані фанати в кожній другій сцені помітять знайомі елементи костюмів, реквізиту або взагалі повністю скопійовані сцени з гри.
Звичайно, не обійшлося і без посилання на найзначнішу роль Тома Холланда – Людину-павука. Будьте уважні при перегляді, бо ця сцена може вас приємно посміхнути.
За підсумком фільм залишає позитивні враження, ми готові критикувати лише надто шаблонних лиходіїв і передбачуваний до болю сюжет. Але зі своєю розважальною частиною картина справляється, а більшого від неї навряд чи хтось чекатиме.
Сподіватимемося, що стрічка стане початком нової кінематографічної серії фільмів про видатного ігрового персонажа. Та й Нейтана Філліона автори просто повинні показати в продовженні, хоча б у якості камео.
Сьогодні будемо дивитися “Алея кошмарів”
Поки стрімінг-сервіси всіма силами намагаються псувати гарні романи, підводячи ідеологію сучасності замість літературної основи, Гільєрмо дель Торо взявся показати майстер-клас у галузі, як треба працювати над екранізацією книг.
Так, «Алея кошмарів» – це насамперед роман 1946 року, потім екранізація 1947-го і лише після – нова адаптація від мексиканського любителя похмурих казок.
Відразу зазначимо, що роман не читали, і з першою екранізацією знайомі лише фрагментарно. Але й без цього з упевненістю можемо сказати, що дель Торо провів велику роботу, віддавши шану як першоджерелу, так і закинувши кілька оммажів у бік попередньої кінотеатральної версії.
Фільм чіпляє насамперед своїм візуалом, картинка настільки яскрава і соковита, що ось-ось потече з екрану прямо в зал до глядачів.
Історія не менш інтригує, і для нас, як незнайомців із книгою, дивитися було цікаво. Хоч сюжет і не позбавлений частки передбачуваності.
Так, стрічка, мабуть, має проблеми з зайвим хронометражем, але, власне, як і більшість робіт мексиканця.
І це можна було б стерпіти, якби не тривалий пролог. Будьте готові до того, що до основних подій фільм підійде лише через годину хронометражу. Так, пролог, безумовно необхідний для демонстрації дійових осіб, розкриття їх характерів тощо. Але не менш важливо вміти балансувати між тривалістю та бажанням максимально розкрити героїв. Мабуть, дель Торо був під враженням «Дюни» Вільньова, який теж не поспішав із основною дією.
Та й з гумором у фільмі напруження, все подається максимально серйозно і з пафосом.
Благо, це з лишком компенсується подачею історії та великою кількістю цікавих сцен.
Кількість відомих акторів на квадратний метр зашкалює. Навіть в епізодичних ролях з’являються цілком собі голлівудські зірки. Це може свідчити про велику довіру до режисера та інтерес до його роботи.
Тих, хто плювався від «Форми води», поспішаємо запевнити, що цього разу історія цілком логічна, і без злягань із рептилоїдами.
Якщо ви любите фільми із закрученим сюжетом і приголомшливою атмосферою, зазирнути на «Алею кошмарів» вам безперечно варто. Тільки не погоджуйтеся на чарку спиртного – засмокче, й не помітите.
Сьогодні будемо дивитися “Крик 5”
Думаємо, не варто нагадувати, в яку епоху ми живемо. З франшиз далекого минулого здувають пил і знову запрягають у доїльний верстат вічнозелених.
Колись ця система дасть збій, ну а поки давайте поговоримо про нове продовження «Крику».
Творці фільму намагалися знайти оптимальне рішення щодо підходу над продовженням історії. І, зібравши всі новомодні терміни, викотили на світ ремейко-ребуто-перезапуско-сиквілістичне продовження. Ну, а якщо по-простому, пішли шляхом 7-го фільму «Кошмар на вулиці В’язів», де відбувався фільм у фільмі.
Давайте одразу постараємося відповісти на головне питання: чи вдалося продовження-перезапуск? Адже, загалом, у стрічці присутні всі основні складові хорор-слешера. А ще фільм усіляко висміює як своїх попередників, так і інші слешер-франшизи, як це було і у попередніх частинах.
І все б нічого, та тільки сенсу від картини не багато. Давайте бути чесними: зараз слешери не лякають і не напружують, бо є тонна інших фільмів, що викликають напругу та страх.
«Крик» 5 чудово справляється з роллю данини поваги франшизі, попутно жартуючи з усіх її косяків.
Сюжет простий, і, як це заведено, позбавлений будь-якого сенсу, тому що як тільки у фіналі відкривається обличчя вбивці, відразу прокручуєш у голові всі вбивства, і розумієш, що ну не могло так статися, щоб ніхто не впорався з таким персонажем. Суто фізично.
Про поранення і подальшу біганину з проткнутими животами взагалі говорити не варто, адже ви й самі все знаєте. Класика жанру.
У сухому залишку фільм не залишає зовсім ніяких емоцій. Ну, хіба що старе ботексне обличчя Кортні Кокс викликає смуток.
Фільм рекомендується для перегляду фанатам серії, і, можливо, любителям слешерів. Хоча, якщо порівнювати «Крик» 5 з торішнім «Хеллоуїном», то примарна особа явно програє у кількості та різноманітності умертвіння своєму колезі.
Сьогодні будемо дивитися “Король Річард”
Король Річард – це той самий фільм, на який не хочеш йти, бо в голову лізуть думки «о, ні, ще один байопік, приправлений сучасною повісточкою». Але під час перегляду виникає палке бажання ставити високі оцінки. Картину можна порівняти з якою-небудь стравою, що зовні не дуже, але неймовірна на смак.
Адже незважаючи на величезний хронометраж у 2,5 години, за подіями спостерігати настільки цікаво, що час пролітає непомітно. Також непомітно, як і під час перегляду Людини-павука 3. Але там брали екшеном і зірковими обличчями, а в Королі Річарді не багато ні того, ні іншого.
Так, головну роль виконує Вілл Сміт, який своєю звичною харизмою бризкає на всі боки. Та Джон Бернтал, який кардинально змінив амплуа і вперше за довгий час грає не Карателя та його аналогів, а досить приземленого тренера.
Фільм перш за все чіпляє своєю історією, в яку, зрозуміло, вплетена і повістка сьогоднішнього дня. Але зроблено це настільки акуратно та гармонійно, що зовсім не викликає нарікань. Хіба що, одна єдина кримінальна арка не була належним чином розкрита, прямо хотілося побачити її продовження, але, мабуть, режисер згадав, або йому нагадали, що тут взагалі-то спортивна драма, а Бернтал і Сміт не Дедшота і Карателя прийшли грати. І весь кримінал одразу ж згорнули.
Стрічка однозначно є гарним прикладом вдалого байопіку. Особисто ми не пригадаємо таких із часів Богемської Рапсодії. Не здивуємося, якщо Король Річард отримає якусь корону на майбутній церемонії золотих статуеток. Фільм цього заслуговує.
Якщо ви цінуєте гарне та повчальне кіно, здатне на найближчі кілька днів замотивувати вас із новими силами взятися за ті справи, які давно відкладаєте на потім, до перегляду рекомендується.