Автор: na.te.la

ОЧІКУВАННЯ ТА РЕАЛЬНІСТЬ

Написано мамаPro

Якщо у вас іще немає дітей, то цей текст присвячується вам!

Ну от сталося! Ви щасливі мама і тато, які вирішили полетіти на відпочинок. Вперше за довгий час. За період вагітності та з моменту пологів це, напевно, найщасливіший і довгоочікуваний момент.

Хай вашій дитинці рік чи два (суті це особливо не міняє), і ви як зразкові батьки, які хочуть зробити все, щоб малеча в літаку почувалася добре, напередодні навіть сходили до чергового педіатра на консультацію.

Нарешті на борту. Все наче Ок, але як тільки літак злітає, дитина в ту ж секунду починає кричати. Чого? Чому? Через що? Відповіді на ці питання залишаються відкриті! Ви (як і більшість батьків) скоріш за все, почнете «шикати», показувати мультик, задобрювати цукеркою, на крайній випадок, тикати цицьку до рота… та підступність цієї ситуації в тому, що як би ви не старалися, щоб ви не робили, хоч танцюйте танець з бубном, нічого не допоможе.

Зі сторони ситуація, звісно, виглядає куди простіше! Та коли це буде ваша дитина, то ви як мама, почнете морально страждати! Вам стане настільки погано через шалене почуття провини перед своєю доцею чи синочком, що політ в 3 години здасться вам вічністю.

А іще, вам буде її дуже шкода і ви почнете шукати поглядом розуміння у пасажирів навколо… і частіше всього люди дійсно будуть готові допомогти.

Але можуть знайтися і ті, хто скажуть:

«Треба залишати вдома»

«Чого ж так верещати?»

«Давайте снодійне або не літайте»

«Хай підросте»

«Чому я повинна це терпіти?»

«Зробіть їй що-небудь»

 І от коли таке трапляється, стає дуже прикро! Бо ті, хто не думає про інших, хочуть щоб інші думали про них! 

Це може стосуватися обурених пасажирів в літаку, а може – покупців в магазині, котрі з осудом дивитимуться на маму, чия дитина в істериці, чи бабць, які переконані, що знають, як правильно виховувати їх онуків.

Цією історією я хочу пояснити, що випадки бувають різні, діти бувають різні і завжди знайдуться ті, хто поставиться до вашої ситуації (якою б вона не була) з розумінням, і є ті, хто – з осудом! І от до останніх я маю велике прохання : якщо за обставин, які склалися, ви не можете чимось допомогти, то хоча б не робіть гірше!

П.С. Ефект Даннінга-Крюгера: чим менше людина розбирається в проблемі, тим вище оцінює свою компетентність в ній, тому що її знань не вистачає навіть для того, щоб зрозуміти власне невігластво. Саме тому, бездітні люблять повчати батьків на теми виховання дітей, а «диванні» спортсмени – критикувати тренерів національних збірних.

Читати далі →

Єсеніада – 125

Написано Новини, Персони, Події

3-го жовтня 2020-ого року видатному російському поетові Сергію Єсеніну виповнюється 125 років із дня народження. З нагоди річниці нам вдалося поспілкуватися з літературознавцем, поетом, перекладачем – Ладикою Романом Богдановичем.

Ладика Роман Богданович народився 31 серпня 1950 року в Тернополі. Закінчив (1972) Львівський державний університет імені І. Франка. Служив у війську, офіцер запасу. Кандидат фізико-математичних наук (1986), доцент  кафедри медичної фізики діагностичного та лікувального обладнання Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського. Досліджує проблеми медичної теплометрії та нелінійної термоелектрики. Автор понад 50 наук і праць, член Національної Спілки письменників України (2011). Автор збірок поезій «Ловлю свої надії» (1997), «Тріолети» (2002), книг перекладів із творів російських поетів Ф. Тютчева «Любов остання» (2004), С. Єсеніна «Любов хулігана» (2007) та «Москва корчемна» (2008), І. Буніна «Зелені свята» (2009) та «Радість самотинних дум» (2010), О. Пушкіна «Я вас любив»(2011), літературної розвідки «Феномен любові Федора Тютчева» (2005).

– Пане Романе, розкажіть, будь ласка, про своє становлення в іпостасі перекладача.

– Своїм успіхом у перекладацькій справі я значною мірою завдячую Валентину Олексійовичу Корнієнку. Він народився 1939 року на Київщині, після війни переїхав з батьками в Тернопіль, де закінчив школу і вступив на філологічний факультет Київського університету. Після закінчення університету майже 40 років працював у престижних київських видавництвах і часописах, спілкувався з видатними представниками красного письменства. У 2001 році повернувся в Тернопіль. Відтоді й  почалася наша співпраця. Валентин Корнієнко перекладав з англійської, чеської, словацької і польської мов, відредагував більше 200 книг. Я вважаю, мені пощастило, що Валентин Олексійович  погодився бути редактором моїх п’яти книг. До трьох з них він написав блискучі передмови.

– Чому вирішили взятися за переклади Сергія Єсеніна?

– Навіть не можу собі пояснити, як я набрався такого зухвальства, щоб перекладати великих поетів. Відкрито мені ніхто цим не дорікав, але прозоро натякали. Все почалося з фанатичного захоплення Єсеніним, і мені дуже захотілося щоб він зазвучав українською. Це було в кінці 60-х, коли я навчався у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Його відверта любовна лірика та образ гармоніста із закривавленим носом, який лікує сифіліс спиртом, дуже запав мені в душу. І загалом, гадаю, хто відкривав збірку Сергія Єсеніна, просто не міг залишитися байдужим. Знаєте, тоді я навіть не міг уявити, що через деякий час буду перекладати його роботи. Адже я фізик, і більшу частину свого життя присвятив саме цій науці. Знаю напам’ять майже усі твори поета, але який з них найулюбленіший — назвати не беруся. Гадаю, що вони всі однаково геніальні. 

– Запропонуйте, будь ласка, нашим читачам щось із улюбленого з Єсеніна у Вашому перекладі.

Грай, співай. На проклятій гітарі

Пальці танець ведуть у півкруг.

Захлинутися б в цім перегарі,

Друже мій, ти, хто ще мені друг.

Не дивись на її зап’ястя,

І як з пліч її хвилиться шовк.

Я шукав у цій дамочці щастя,

Мимоволі загибель знайшов.

Я не знав, що любов – зараза,

Я не знав, що любов – чума,

Підійшла і очима зразу

Хулігана звела з ума.

Грай, співай. Навівай мені спогад

Про бурхливий світанок наш знов.

Молода і гарнюща погань,

Крутить з іншим нехай любов.

Постривай. Я її не картаю.

Постривай. Я її не кляну.

Дай тобі я про себе заграю

Під басову гітари струну.

Ллється днів моїх купол рожевий.

В серці снів золотих ряснота.

Купу дів перемацав уже я,

Купу жон у кутку пригортав.

Так! Є правда гірка для усіх,

Це підгледів дитячим я оком:

Суку лижуть по черзі пси,

Як спливає принадливим соком.

Тож ревную її я навіщо,

Чом страждаю – я теж такий звір.

Нам життя – простирадло і ліжко.

Нам життя – поцілунок і вир.

Грай, співай! У фатальних змахах

Оцих рук бачу згубну біду.

Тільки знаєш, пошли їх…

Я ніколи, мій друже, не вмру.

С. Єсенін. Переклав Роман Ладика.

Відгомоніла золота діброва

Беріз веселих словом шелестким.

І журавлі у небесах багрових

Вже не жаліють більше ні за ким.

Кого жаліть? Ми всі подорожани –

Прийшов, зайшов і знов залишив дім.

Про всіх померлих марить місяць тьмяний

Із коноплянкою над ставом голубим.

Стою один у спорожнілім долі,

А журавлів відносить вітер в даль,

Я повен дум про юних років солодь,

Але минулого мені не жаль.

Не жаль тих літ, що марно розгубив я,

Не жаль мені душі бузкових грон.

В саду горить багаття горобини,

Та не зігріє вас його вогонь.

Не обгорять у горобини грона,

Не пропаде від жовті мурава.

Як дерево, що тихо листя ронить,

Так я роню сумні свої слова.

А прийде час такий, що з вітром в змові

Згребе їх в жмут і кине на смітник…

Скажіть отак… що золота діброва

Відгомоніла словом чарівним.

С. Єсенін. Переклав Роман Ладика.

З нагоди святкування 125-ої річниці з дня народження видатного російського поета Сергія Єсеніна 3-го жовтня 2020-ого року у Києві готується поетичний вечір, на якому лунатимуть найкращі українські переклади майстра слова. Захід відбудеться у арт-просторі LangArt за адресою: вулиця Велика Васильківська, 38а.

Кожен учасник заходу отримає гарантований подарунок. Родзинкою вечора стане нагородження переможця, найкращого читця вірша рязанського поета. Призовий фонд для переможця складає 500 грн. Куратор проєкту письменник і журналіст Ярослав Карпець разом із директором простору LangArt Cофією Сікорою радо запрошують киян та гостей міста інтелектуально провести суботній вечір.

“Для нас велика честь організовувати такий захід. Кожен другий знає Єсенінські вірші, це величний поет вселенського масштабу із трагічною долею. Пригадую, ще в університетські часи зачитувався його віршами, вчив напам’ять, а до одного з його ювілеїв разом із студентами робили сценічне читання. Єсенін і його слово живе в кожному з нас, потрібно тільки дістати книжку віршів, знайти улюблений і хутенько бігти у LangArt і ділитися з іншими улюбленими Єсенінськими строфами”, – розповідає у коментарі організатор поетичного вечора Ярослав Карпець.

Детальніше дізнатися про захід можна за посиланням: https://www.facebook.com/events/337622700922295/

Реєстрація за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSc9XqEXq67sjsq2LXlQgcdu8MD0prkdlbpapMWvg8dI-maeSw/viewform?vc=0&c=0&w=1&flr=0&gxids=7628&fbclid=IwAR1BQu-ZELX3t18h5vFzqYEM0FShzfhl4P11VU8tZb4UMPII_jigKsL7Bns

Матеріал підготувала Наталія Пасічник

Читати далі →

“Гренландія”. Фільм-катастрофа

Написано КіноТеатр

Фільм-катастрофа – це досить нішевий жанр, який періодично набуває популярності, коли з’являється відповідний інфопривід. Перебої з паперовою промисловістю у племені Майя або любов наших східних братів до екзотичної кухні.

2020-й видався досить відповідним для відродження інтересу до жанру, а тому в українському прокаті стартує «Гренландія», американська стрічка про черговий варіант руйнування нашої планети.

Але чи такий хороший виявився продукт, або це черговий бойовик, де герой Джерарда Батлера рятує всіх і вся? Давайте розбиратися.

ЦЕ КАТАСТРОФА!

Фільми-катастрофи бувають двох напрямків: або це щось буквальне, з крутим графоном і знищенням всього живого; або в дусі «Олени» Звягінцева, де катастрофа величезних масштабів розвивається в рамках душевних відносин персонажів один до одного.

«Гренландія» намагається всидіти на двох стільцях одночасно, і показує як масштабні руйнування планети, так і терзання головних (і не тільки) героїв.

І якщо з другим у фільмі все дуже непогано (але про це пізніше), то до першого є претензії.

Бюджет фільму склав 34 млн вічнозелених, але їх явно не вистачило, щоб у всіх фарбах відобразити знищення планети. Кадри з великим об’ємом графіки виглядають незграбно і сиро. В цілому візуальні ефекти знаходяться десь посередині між ведмедем з «Захара Беркута» і сценою з мотоциклом зі «Стволів Акімбо».

Тому масштабних сцен небагато, і катастрофа буквальна відбувається швидше на тлі, і вкрай неохоче показує себе. Благо, на першому плані знаходяться досить міцні людські взаємини, за якими цікаво спостерігати.

В першу чергу показують те, що вже зовсім не нове, але з кожним разом, як і раніше викликає нотку жаху: коли людина опиняється на порозі виживання, вона перетворюється у… звіра.

СІМЕЙНІ УЗИ

Головними дійовими особами картини виступає середньостатистична американська сім’я: батько, мати, син. З двоповерховим білим будинком, крутою автівкою і т.і. Батьки знаходяться на межі розлучення, а син – діабетик, і постійно потребує прийому спеціальних препаратів. Здавалося б, нехитра формула, але кожен з цих елементів проявляє себе по ходу сюжету не один раз. 

Сім’я героїв стає везунчиками, яких відбирають в якості обраних для збереження людства і хочуть відправити на місцевий аналог Ноєвого ковчега. Однак тут і починаються проблеми…

Члени сім’ї змушені розлучитися і пробиватися до місця евакуації окремо. На шляху героїв стає безліч перепон, за подоланням яких досить цікаво спостерігати. Взагалі, з точки зору темпоритму фільм показує непогані результати. Події змінюють одна одну динамічно, не даючи глядачеві приводу відволіктися. 

Хоча, ця картина з тих, де потрібно перетерпіти початок. У всякому разі, нашому глядачеві він точно здасться нуднуватим, бо канони типової американської родини з привітними сусідами ми вже бачили сотні разів.

ФІНАЛ НЕ ФІНАЛ

Невже у фільмі тільки проблеми з візуальною складовою? Яку, якщо підтягнути, вийде шедевр на всі часи? Зрозуміло, ні. Точніше, навіть так: на жаль, зрозуміло, що ні.

У фільмі є парочка не найлогічніших дій, які пізніше хоч і пояснюються, але в перший раз викликають подив і скептицизм. Причому, що цього можна було б легко уникнути, вчасно задавши правильний вектор розвитку сцени.

Але якщо на ці дрібні недоліки можна закрити очі, то з фіналом картини є дуже великі проблеми.

Складно обійтися без спойлерів, але якщо коротко: фінал перекреслює всі досягнення як героїв, так і фільму в цілому. Фінал неймовірним чином просто-напросто ламає фільм. Таке відчуття, що фінальні сцени знімав інший Режисер, а акторів просто змусили під тортурами дограти ці епізоди. Це те саме, як спіткнутися при забігу на стометрову дистанцію прямо перед фінішною рисою. Страшенно прикро і боляче.

ВЕРДИКТ

«Гренландія» – це досить посередній фільм-катастрофа в візуальному плані, але міцна драма на тлі апокаліпсису. В умовах карантину і при відсутності конкуренції, «Гренландія» може допомогти провести холодний осінній вечір. Але вийти з кінозалу бажано за 10 хвилин до кінця картини, інакше розчарування не уникнути.

Читати далі →

“Мулан” 2020

Написано КіноТеатр

Мулан. Які у вас виникають асоціації при згадці цього імені? Напевно, відразу спадають на думку комічні персонажі, пісні, строката гама кольорів і, звичайно ж, сильна, смілива і спритна головна героїня. “Мулан”, безперечно, є одним з улюблених мультфільмів багатьох. І, напевно, більшість з них хотіла б подивитися кіноадаптацію улюбленого мульту. Що ж, отримуйте! “Мулан” зразка 2020-го року (вкрай не вигідного для кіно і людства в цілому) починає штурмувати кінотеатри (принаймні, в тих країнах, де вони вже відкриті, в інших – глядачам доведеться задовольнятися Disney+). А це означає, що ми просто зараз готові розповісти, чому ви не побачите дракончика Мушу, і чим так розсмішив глядачів червоний Фенікс.

НЕ КАНОН?

Кіноадаптація в цілому йде у тому ж руслі, що і її мультиплікаційна версія зразка нині далекого 1998-го року. На імперію напав ворог, кожна сім’я повинна виділити по одному чоловікові, який буде відважно захищати Батьківщину. У родині Мулан з чоловіками сутужно, проте, є дуже жвава донька.

І якщо мультфільм свого часу був покликаний показати, що крутими можуть бути не тільки чоловічі персонажі, а й жіночі (на хвилі популярності серії ігор «Tomb Raider»), то кіноверсія випала на розквіт тотального фемінізму. Зрозуміло, цього у фільмі предостатньо. Але, поспішаємо повідомити, що все це обставлено цілком доречно, і точно без надмірного висунення цього питання на перший план.

Чи то через все ту саму незалежність жінок, або через бажання тримати дистанцію 1,5 метра, у фільмі не знайшлося місця для романтичної лінії. Точніше, натяки на неї є, але ніякого розвитку споглядати не доводиться. Чесно кажучи, це зовсім не погано. Просто незвично.

А ДЕ Ж ГУМОР?

Великою перевагою мультфільму був гумор. Дракончик Мушу і цвіркун Кри-ки – вірні супутники Мулан, постійно розбавляли серйозний драматичний тон стрічки. А ось 2020-й розставив свої корективи, і гумору в цьому році явно не пощастило; а тому кіношна Мулан практично позбавлена ​​як жартів, так і комічних персонажів в цілому. Цікавим рішенням було замінити дракончика і цвіркунчика на людей (принаймні, кілька героїв дуже схожі на цих персонажів), але видають вони набагато менше іскрометного гумору, ніж їхні старші мультиплікаційні брати. Безумовно, посміхнутися все одно є з чого, але 90% уваги зосереджено на пафосі вселенських масштабів. Ближче до кінця пафос набирає таких обертів, що стає смішним. Але ми дуже сумніваємося, що таким чином творці хотіли показати гумор в картині.

ВІЗУАЛ – ВИЩЕ ВСІХ ПОХВАЛ

Власне, тему можна було б і закінчити, тому що додати особливо нічого. Картинка виглядає дивовижно, з якого боку не подивись. Багато сцен сповнені символізму і протягом усього фільму піднімаються такі теми, як вірність, чесність, відвага. Іноді в цьому плані відчувається перебір (сцена з крилами Фенікса викличе фейспалм у багатьох глядачів).

Також, авторам вдалося знайти золоту середину між особливостями східного і західного стилів. Тут є і стереотипні азіатські кульбіти з бігом по стінах, і більш звичні європейському глядачеві бойові постановки.

Так само, з візуальної точки зору, можна відзначити перфекціонізм і педантичність побудови кадру. Простіше кажучи, любителі візуальної естетики залишаться задоволені.

Підводячи підсумки, можна сказати, що екранізація багато в чому вдалася. І навіть касові збори їй не перешкода, тому як роботи над сиквелом вже ведуться. Правда, по касі не все так однозначно. Фільм обійшовся у солідні 200 мільйонів доларів, а через тривалу пандемію ризикує не відбити і половини цієї суми, не кажучи вже про якийсь прибуток. Якщо з касою не вийде, продовження цілком можуть призупинити і залишити до кращих часів.

“Мулан” 2020 заслуговує на увагу. Це гарний і динамічний фільм зі своїми філософськими цінностями. Однак, фанатам мультфільмів доведеться зменшити свої очікування, тому що фільм банально став дорослішим. Якщо датою народження вважати 1998-й, то Мулан вже цілих 22 роки і жартувати у 2020-му вона не має наміру.

ВЕРДИКТ: похвально.

Автор: Олег Соколовський

Читати далі →

9 секретів ідеального жаху від Стівена Кінга

Написано Новини

А ви знали, що жах має свої секрети? Це не так просто – створити щось справді моторошне і при цьому неймовірно цікаве, адже стільки прийомів уже випробувано, що, здається, ніби придумати щось нове і налякати свого читача так, аби він не міг заснути всю ніч і не відривався від вашої книжки, – місія нездійсненна. Здійсненна, але ніхто не казав, що буде просто! 

15 липня за сприяння літературно-художнього журналу «Дніпро» відбулася лекція «Інфіковані горором» Анастасії Трофименко, літературознавиці й дослідниці літератури жахів. Захід відбувся за підтримки газети “Культура і життя”, видавництва “Дім химер”, літературного угруповання “Бабай”, громадської організації “Міжнародна фундація розвитку”, Українського клубу шанувальників Стівена Кінга, НСПУ. Куратор проєкту – журналіст, письменник, літературний критик Ярослав Карпець. 

Посилання на лекцію: “Інфіковані горором: від канону до сучасності”. 

Що робить жах таким жахливим?

Фанати Стівена Кінга, напевне, знають його під псевдонімом «Король жахів». Та, окрім того, він ще й неабияк освічений літературознавець і автор різноманітних цікавезних матеріалів про письменницьке ремесло. Він охоче ділиться своїми принципами і «фішками», ось кілька, – ловіть! 

  • Прислухайся до ритму серця 

Коли вам страшно, із яким ритмом б’ється ваше серце? Гуп-гуп-гуп-гуп! Ось такий повинен бути і ритм вашого письма у ті моменти, коли героєві справді страшно. Стискайте події, усе має бути швидко, відразу, не розмивайте ці моменти зайвими словами. 

  • Стискай і відпускай, стискай і відпускай 

Звичайно, ви не повинні тримати напругу всю книжку, але ідеальний ритм жаху – це напруга-розслаблення-знову напруга-знову розслаблення, і так до кінця. Такого принципу дотримується і Стівен Кінг у своїх романах. У кульмінаційний момент напруга може бути найсильніша і найтриваліша. 

  • Саспенс чи горор: обери свій шлях 

І саспенс, і горор – це коли страшно. Але між цими двома способами оповіді існує величезна різниця, і вона визначає шлях, який авторові краще один раз вибрати, і весь текст слідувати. Саспенс передбачає те, що все логічно: так, усе страшно, але зрозуміло, чому, а ще тут заплутані лабіринти сюжету. Горор – це містика, тут немає логіки, тобі страшно, і все, є тільки твоє підсвідоме і незвіданий страх. Тобто, саспенс – раціо, горор – емоціо. 

З чого складається справжнісінький жах? 

Якщо страшно – це коли гупає серце, і ви лізете під ковдру ховатися від чудовиськ, то жахливо – це коли страшно плюс бридко. Натуралістичні подробиці апелюють до підсвідомого, викликають страх смерті та жах екзистенції, бо людина згадує про приземлене, реальне, і починає образно уявляти те, що відбувається, «приміряти» це на себе. 

  • Пригадай свої архетипи 

Фольклор і міфологія зберігають у собі архетипні образи культури, які більшість людей засвоює просто з дитинства. Кінг полюбляє культ крові та звертається до нього у більшості своїх текстів. Наприклад, у «Керрі» з першою менструацією відкривається здібність до телекінезу. А в кульмінації твору однокашники, намагаючись над нею пожартувати, виливають на неї відро свинячої крові, і тоді починається… ритуальне очищення вогнем (до речі, теж архетипний образ), яке Керрі вчиняє над цілим містом. 

  • «Правильна» локація 

Який би ви жах не писали, дуже важлива цікава локація. Вона повинна сприяти сюжету, вся історія будується навколо цієї локації. Бо ж якраз сюди герой виходить із зони комфорту, і саме тут відбувається щось не таке, як завжди. 

  • Символи 

Звичайно, можна побудувати історію і без символів, але, як висловився Стів Кінг, це приправа, з якою смачніше. Щось має вказувати чи то на небезпеку, чи то на те, що з героєм щось станеться. Не потрібно надміру. Не потрібно банальностей. Краще менше, та влучніше. 

  • Персонаж 

Персонаж – це такий собі тихоня, скоріше за все, одинак і романтик (романтик епохи романтизму, незалежно від того, який ви оберете історичний час), з цим типом точно трапиться якась халепа, він просто особливий, але при всьому, це – звичайна людина. 

Забудь про щасливий фінал! 

У жахах немає хепіендів.

Як би злісно це не звучало, щасливий кінець у цьому випадку зробить вашу книжку нудною. Як би не хотілося читачеві, аби всі проблеми героїв вирішилися, і вони лишилися живі, – не ведіться на це. Насправді читачу хочеться «м’яса», навіть якщо він цього ніколи не визнає. 

Не пропустіть! Зовсім скоро – 13 вересня – відбудеться друга лекція Анастасії Трофименко «Інфіковані горором. Література жахів. Позитивний вплив на психіку». Встигніть зареєструватися!

https://facebook.com/events/s/%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0-%D0%B6%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B2-%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B8-%D0%B2%D0%BF/2632634840341523/?ti=icl

Автор: Валерія Колодій

Читати далі →

Серце для куль і для рим

Написано Новини, Персони

Нещодавно пройшла лекція «Доброокий: штрихи до портрета Івана Світличного» за організації літературно-художнього журналу «Дніпро». Хоча це друга лекція циклу «Невідомі дисиденти», проте сам Світличний Іван Олексійович доволі відомий для української історії. Будучи поетом, літературним критиком та мовознавцем він зробив величезний вклад в історію нашого народу.

Лекцію проводила Любов Крупник – кандидат історичних наук, доцент. Вона докладно описала все життя, сім’ю та діяльність шістдесятника.

Іван Світличний може послужити прикладом для багатьох. Він народився у бідній сім’ї та мав неосвічених батьків, але це не завадило йому досягти вершини. Ще у юні роки був змушений пережити Голодомор. Школу закінчив із золотою медаллю, вступив до Харківського університету на факультет української філології. Мав величезні перспективи, проте через принциповість в українському питанні на кафедрі його не залишили.

Пізніше, в 1952 році вступив до аспірантури відділу теорії літератури Інституту літератури імені Шевченка Академії Наук України. Що особливо цікаво, він був завідувачем відділу критики журналу «Дніпро».Через проукраїнські погляди Світличного постійно звільняли з роботи, а з 1965 року і зовсім припинили наймати. Через це він був змушений писати під псевдонімами. Робив переклади з французької мови. В 1959 році входив до клубу творчої молоді в Києві «Сучасник» разом з А. Горською, В. Симоненком, І. Драчем та іншими.

Літературний критик був «майстровитим» і ніколи не падав духом. Світличний мав близький контакт з українською діаспорою і активно поширював самвидав. Він був двічі арештований, а під час ув’язнення остаточно підірвав здоров’я. Його робота «Серце для куль і для рим» в 1994 році отримала Шевченківську премію, проте сам Світличний, на жаль, помер за два роки до цього.

«Іван Світличний — постать унікальна, але не тільки українського масштабу. На його захист виступали письменники із-за кордону. Він мало оцінений і пошанований. Мало його ім’ям назвати бібліотеки й вулиці, потрібно, щоб за цим стояла бодай якась інформація, себто постійне інформування населення про українських героїв і звитяжців. Як це зробити? Проєкт «Невідомі дисиденти» покликаний саме для цього, щоби повернути українському народу пам’ять про Василя Стуса, Михайлину Коцюбинську, Аллу Горську, братів Горинів, Олеся Шевченка, Євгена Сверстюка.

Уже була відкрита постать видавця, кінознавця, культуролога й есеїста Романа Корогодського, про якого мало хто знав навіть у професійних і наукових колах. Тепер настала черга Івана Світличного. Проєкт триває. На початку вересня заплановано провести лекцію про Зеновія Красівського, поета і націоналіста, який провів у неволі 21 рік і став жертвою радянської каральної психіатрії. Запрошуємо усіх на онлайн-лекцію про цю вагому постать у шістдесятницькому русі», – розповів організатор проєкту «Невідомі дисиденти», журналіст і письменник Ярослав Карпець.

Матеріал підготувала Ольга Резнік

Повну версію онлайн-лекції “Доброокий: штрихи до портрета Івана Світличного” можна знайти за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=rQOWMWxwiOQ

Читати далі →

Останній гуманіст двадцятого століття

Написано Новини, Персони

29 червня на платформі гугл-міт пройшла онлайн-лекція “Сент-Екс: крива долі й зигзаги творчості” про життя і творчість Антуана де Сент-Екзюпері. Дату було обрано не випадково, адже у цей день відзначалося 120 років з дня народження письменника. Подія отримала багато підтримки, нею зацікавились партнери: літературно-художній журнал “Дніпро”, ГО “Міжнародна фундація розвитку”, телеканал “Навігатор ТВ”, театр “Сузір’я” й театр “Маскам Рад”. Не дивно, адже творчість Антуана де Сент-Екзюпері актуальна й близька багатьом, в тому числі й лектору й організатору події, Ярославу Карпцю. Лекція була доволі детальною, з великою кількістю цікавої інформації, але про цього автора можна говорити набагато більше. Саме тому це інтерв’ю є певним доповненням до лекції.

Спершу хотілося б дізнатися про достатньо фундаментальну річ: чи є в Екзюпері тема або конфлікт, які проходять через всю його творчість?

Творчість Антуана де Сент-Екзюпері постійно еволюціонувала. Свої романи автор писав під впливом філософських праць Фрідріха Ніцше, Блеза Паскаля, Рене Декарта, П’єра Тейяра де Шардена. У перших двох творах явно превалюють ніцшеанські й екзистенційні мотиви: відчуження від соціуму і від себе, певний бунт проти моральних устоїв, я про роман льотчика Берніса із заміжнью жінкою, який не вдався («Південна пошта»). А в «Нічному польоті» ми бачимо надлюдину, яка вершить долі людей і ставить на кін їх життя, щоби досягти прогресу, славнозвісний директор аеропорту Рів’єр, який у реальному житті Дід’є Дора. У «Планеті людей» уже йдеться про братство й людяність, про єдність і братерство, але це не про комунізм. У «Військовому льотчику» і «Листах до заручника» письменник міркує про війну, знищення культури й спасіння людей, про цінності важливі для Франції і як їх врятувати (-ися) від фашистів, про збереження людськості й гідності.  

Себто до чого я веду, і теми і конфлікти еволюціонували, змінювалися, наново конструювалися письменником. Та в центрі завжди стояла людина і її проблеми з соціумом. Взагалі Екзюпері — останній гуманіст двадцятого століття.

Отже, якщо цей письменник настільки важливий для світової літератури, можливо, в нього є якісь послідовники або хтось, схожий за стилем чи тематикою, кого можеш порадити?

В українській літературі не було письменників-льотчиків. Та і не було письменників-філософів. Українську літературу завше цікавили дуже банальні й матеріалістичні проблеми: сварка за межу чи грушу, визволення з кріпацтва, протидія системі, а ще вічна депресія і вічне ниття на погану владу й безгрошів’я. Або ще віковічне нарікання на долю. Це улюблені мотиви наших письменників. Тому ми й відстаємо від цивізілованого світу і навряд колись наздоженемо його. З українських порадити нічого не можу, бо таких нема. 

Я кардинально не згодна з твоєю думкою стосовно української літератури і культури, але, якщо ти так вважаєш, то, можливо, можеш порадити когось з письменників зі світової літератури?

В поколінні самого Екзюпері були письменники, які писали про небо. Наприклад, у листах до своєї подружки Рене де Сосін він згадує такого собі Евзебія, якого ми знаємо тільки з епістолярію Екзюпері. До речі, в цьому ж листі він згадує і Достоєвського. У поколінні Сент-Екса, як називали його друзі, багато цікавих французьких авторів. Назву перше, що спало на думку — це також льотчик Ромен Гарі. Єврей, двічі лауреат Гонкурівської премії, дипломат, написав чудовий роман «Обіцяння на світанку», який вийшов українською мовою у 2011-му році. А яка чудова й душероздираюча вистава по цьому твору була, грав народний артист України Олексій Богданович, весь зал потопав у сльозах. Дуже рекомендую подивитися спектакль.

З якого твору порадиш ознайомлення з творчістю французького автора?

Всіх вас здивую, коли скажу, що почати варто із самого початку, а не з «Маленького принца». Світ героїв Антуана де Сент-Екзюпері починається у замку Ла Моль, у його листах до матері і Рене де Сосін, у «Південній пошті», «Нічному польоті» і так далі. Всі зациклилися на «Маленькому принці», але не ним єдиним живе й пульсує слово французького автора. Насправді, усе починається з дитинства і навіть уже будучи дорослим чоловіком, прославлений французький автор пише щемливі листи до матері, просячи в неї грошей. Так-так, часто письменник був у нужді й потерпав від себе самого: гроші в нього не водилися довго, як тільки вони з’являлися, так само і зникали. До речі, цікаво, що небо і філософія у його творах завжди переважали, а от побутові проблеми або скандали з дружиною Консуелло, якось не знаходили місця в його творах. Щоби зрозуміти автора, треба читати його листи, вони найінтимніші й найповніше розповідають про нього.

Існують деякі суперечки щодо того, для якого віку підходить творчість цього письменника. Твоя думка?

Не чув таких суперечок. З Екзюпері ми всі познайомилися у школі, туди чиновники від літератури ставлять у програму «Маленького принца». Компактна філософська казка, на 42 сторінки, цитат із якої можна знайти море і скопіювати їх у підручник для дітей. До речі, Екзюпері дуже надається для цитування й афоризмів. Його творчість буквально складена із філософських максим та мудрих думок. Саме тому є читачі й літератори, які мало сприймають його творчість, вважаючи, що в ній забагато повчань і «мудрствованій». 

У наш прогресивний і демократичний вік, у століття, де панують маски й костюми, де фактично кожен сам собі голова — такі речі складно сприймаються. Люди часто змінюють житло, дружин, чоловіків, дітей, позбавляються батьківщин і батьків, у такий вік ми живемо. А Екзюпері, навпаки, вчить відповідальності за свої дії і всіх, кого ми приручили. Він явно б не вписався зі своєю філософією в XXI столітті, був би малознаним або й зовсім невідомим у нього. Але в XX столітті ця демократична вакханалія тільки починалася, і він її нещавдно й жорстоко критикував у своїх листах та окремих творах. Епоха наступала на мораль письменника, він же від неї відбивався, як міг. І остаточно вона його здолала у 1944-му році, коли його літак не повернувся із бойового завдання. Та це фізична смерть митця, його ж твори залишаються у наших серцях. Екзюпері автор для вікової категорії від 5 до 100 років.

Ти вже дав багато порад стосовно творчості цього письменника і не тільки. Напевно, в тебе є особиста історія пов’язана з автором?

Дуже дякую Вам за це питання. Насправді, я щойно усвідомив, що така історія є. На підсвідомому рівні я завжди цікавився Екзюпері. Все пов’язано із моїм батьком, який також був авіаконструктором і пілотом. Ще коли я був малим, тато брав мене на Бузову, є таке село, а за ним аеродором, і саджав на літаки, які він будував, і час від часу я також здіймався з ним разом у небо. З радістю на душі і сльозами на очах згадую ці моменти в житті, коли париш у небі, майже торкаєшся хмар і відчуваєш свою невагомість і вищість над усім, що внизу. Мабуть, саме це закарбувалося мені в пам’яті і підсвідомо я шукав автора, який пише про моє дитинство у небі. Мій тато, як і Екзюпері, також загинув за нез’ясованих обставин у 2008-му році.

Який, на твою думку, український переклад найкращий і найбільше відповідає вимогам добре перекладеного тексту? Чи всі твори письменника перекладені українською?

Найкращий український переклад із французької Антуана де Сент-Екзюпері — це переклад Анатоля Перепаді. Я чув, що довгий час не було перекладу «Південного поштового». Його переклав Петро Таращук. Знаю, що видавництво Жупанського продає 4-томник творів Екзюпері, який я збираюсь купити і вам таке ж рекомендую. Взагалі, «Планету людей» і «Маленького принца» я читав українською, всі інші твори й епістолярій — російською. Екзюпері пощастило в тому плані, що написав він небагато і його таки переклали українською мовою. І навіть 500-от сторінкову «Цитадель». 

Чому Екзюпері такий мейнстримний?

Отут я б посперечався. Екзюпері помер у 1944-ому році на бойовому вильоті. З часу його смерті пройшло вже 76 років. Мейнстрімні Ерік-Емманюель Шмітт, Фредерік Бегбедер, Мішель Уельбек. Оці французькі автори мейнстрімні. Хоча, як пише польська дослідниця Анна Буковська у праці «Сент-Екзюпері, або Парадокси зуманізму», у 1967-ому році у Франції «Нічний політ» зайняв перше місце за кількістю проданих книг — 1 мільйон 932 тисячі примірників. Він був мейнстрімний колись, а зараз він вічний)Я  б сказав, що Екзюпері не мейнстрімний, а універсальний та автор на всі часи. В ньому поєдналися і висока мораль, і філософський стиль письма, і пошук людини й людського серед техногенної і цивілізації, яка стає роботизованю і автоматизованю. В «Планеті людей» він закликав людство до єдності й братерства, писав цей текст, як він сам говорить, «із пристрастю, щоб сказати моєму поколінню: ви жителі однієї планети.

Спілкувалася Анна Штепура

З повною версією лекції ви можете ознайомитися за посиланням:

Читати далі →

Любіть Україну!

Написано Культура, Новини

Як багато ми, молоде покоління, втрачаємо, не вивчаючи історію наших предків! Історію цікаву та багатогранну, глибоку та повчальну. В теперішній час технологій та вседоступності до надзвичайної кількості інформації потрібно мати лише бажання дізнаватись щось нове: курси, статті, наукові роботи, онлайн зустрічі – це лише невелика частина можливостей, які дає нам інтернет.⠀

Одна з таких лекцій пройшла 20 червня 2020 року. Офіційний організатор онлайн-події – літературно-художній журнал “Дніпро”. Тема: «Невідомі дисиденти. Роман Корогодський». Партнери заходу: видавництво “Дух і літера”, Музей шістдесятництва, громадська організація “Міжнародна фундація розвитку”, газета “Культура і життя”, радіо Голос Донбасу, сайт телеканалу “Навігатор ТВ”, сайт “Український інтерес».

Хто такі дисиденти і чому лекція присвячена саме маловідомій постаті Романа Корогодського розказував лектор Олексій Сінченко – літературознавець, головний редактор серії «Постаті культури» видавництва «Дух і Літера», доцент Київського університету імені Бориса Грінченка, член Українського ПЕН.

Щоб досконало пізнати будь-яку епоху, необхідно «копати» глибше, ніж зазвичай. Знайомитись з історіями маловідомих учасників руху дисидентів дає змогу дізнатись про цей рух детальніше і зрозуміти основні його принципи.

Роман Корогодський — літературознавець, мемуарист, автор понад 400 статей, один із засновників серії «Українська модерна література». Історія життя захопила слухачів. Не з усім можна було погодитись, дещо викликало супротив та нерозуміння. Але вражала боротьба пана Романа за честь, за волю, за Україну!

Будучи вихідцем з російськомовного середовища, він сам осмислено прийшов до рішення підтримувати українське слово. Сам перейшов на солов‘їну. Сам зрозумів, що за неї необхідно боротись!

Не варто також недооцінювати літературний вклад Корогодського. Він не просто написав серію спогадів про покоління шістдесятників, не просто був активним учасником цього руху, а й намагався осмислити та транслювати ідеї цього періоду, виокремлюючи чинних учасників.

Знайомлячись з життям Корогодського можна побачити цю епоху через призму людини, яка, незважаючи ні на що, зберегла свою честь, чесність та гідність.

Такі приклади вчать нас цінувати та берегти те, що ми маємо – нашу країну та нашу мову!

Бо вони боролись! Вони любили! Вони берегли!

І ви «любіть Україну, всім серцем любіть»!

Автор статті: Єлізавета Максименко

Повну версію лекції про Романа Корогодського можна переглянути за посиланням:

Читати далі →

Літературні маршрути Шмітта

Написано Біографія, Новини, Персони

22 травня відбулася онлайн-лекція “Географія Шмітта” з нагоди 60-річного ювілею Еріка-Емманюеля Шмітта. Лекцію прочитав перекладач його творів – Іван Рябчій, який співпрацює з “Видавництвом Анетти Антоненко”. Окрім Шмітта, перекладає твори Мішеля Уельбека, Патріка Модіано, Ясміни Рези, за які неодноразово нагороджений престижними українськими преміями. Організував лекцію український письменник, журналіст та редактор Ярослав Карпець.

“Під кінець карантину я нарешті збагнув, що потрібно діяти! Вистачить сидіти склавши руки. Я згадав, що перед карантином у нас була домовленість з перекладачем Іваном Рябчієм про лекцію, присвячену Еріку-Емманюелю Шмітту. Я вже почав шукати приміщення, домовлятися з журналістами про рекламні матеріали, робити подію в Фейсбуці…. і тут тра-бах у Києві оголошується карантин. Я засмутився. А тепер ми пошанували видатного драматурга й філософа Шмітта онлайн-лекцією. Хоч і не наприкінці березня, як планувалося, а в другій половині травня – під кінець карантину. Для мене це було дуже відповідально: це вперше проводжу онлайн-захід. Я вважаю, що ми з Іваном впоралися на всі 100 відсотків. Він прочитав чудову й ґрунтовну лекцію про Шмітта, зі знанням справи й дуже тонким відчуттям слова, інтелектуального слова відомого на весь світ француза. Сподіваюсь, що це не останній проєкт про Шмітта з Іваном Рябчієм” – зазначає Ярослав Карпець.

Звісно, чудово, що карантин не завадив вшанувати ювілей відомого французько-бельгійського письменника, драматурга, філософа та музиканта. Серед світових драматургів чи не найбільше в Україні видали твори саме Еріка-Емманюеля Шмітта.

Іван Рябчій розповів про літературні та життєві маршрути Шмітта, яких у нього було чимало: народився в Ліоні, навчався в Парижі, служив в армії в Алжирі, а згодом мандрував по всьому світі, продовжуючи писати. Всі ці країни і міста є важливими для Шмітта, тож і його творчість варто розглядати в поєднанні з ними.

Франція. Ліон – рідне місто драматурга. Шмітт походить з інтелігентної сім’ї. Першу п’єсу “Ніч у Валоні”він написав 1991 року в Нанті, Франція. Проте очікувану популярність йому приніс другий твір – “Відвідувач” (1993). П’єса заснована на діалозі Зигмунда Фрейда й Бога, за яку Шмітта нагородили “Премією Мольєра” 1994 року (так званий “театральний Оскар”, у драматурга таких премій уже три).

1996 року – видано “Загадкові варіації”. Драма написана для відомих акторів Алена Делона і Френсіса Юстера. 1997 року Шмітт написав драму “Гульвіса” – легку і захоплюючу комедію про філософа Дені Дідро. Наступний твір Шмітта – роман “Євангеліє від Пілата” вийшов друком 2000 року.

Німеччина. Фредерік, або Бульвар Злочину (1998) було створено одночасно у Франції та Німеччині. А 2001 року п’єса Пан Ібрагім та квіти Корану була опублікована та виконана також одночасно у Франції та Німеччині. У 2001 році Шмітт написав роман Частина іншого, який викликав чимало дискусій та критики – у творі головним персонажем є Адольф Гітлер.

Від 2000-х років, після успіху в прозі, він зосередився саме на прозових творах.

Мала проза Шмітта об’єднується в “Цикл невидимих”. До циклу увійшли такі твори: “Пан Ібрагім та квіти Корану” (2001), “Міларепа” (1997), “Дитя Ноя” (2003), “Оскар і Рожева Пані” (2002), “Мадам Пилінська і таємниця Шопена” (2018), “Фелікс і Невидиме джерело” (2019). В кожній з них осмислено тему стосунків людини з певною релігією (буддизм, іудаїзм, мусульманство і християнство).

Австрія. Шмітт також є талановитим музикантом. Його улюбленими композиторами є Бетховен, Шопен і Моцарт. Шмітт переклав французькою декілька опер Моцарта.

Бельгія. Від 2002 року Шмітт живе в Брюсселі, а 2008 року – отримав бельгійське громадянство. Першою книгою, написаною в Бельгії є “Двоє добродіїв із Брюсселя” (2012). 2020 року “Видавництво Анетти Антоненко” анонсує перевидання цього твору.

У США відбувається перша постановка п’єси Зрада Айнштайна (2014). В п’єсі автор відстоює пацифізм– в Україні ця тема теж актуальна.

Нідерланди. 2012 року вийшла п’єса про Анну Франк – Щоденник Анни Франк. Це сценічна адаптація знаменитої книжки, перша постановка якої відбулася в Амстердамі.

Східна Європа (Польща, Україна, Росія). Книжка про Польщу – автобіографічна повість “Мадам Пилінська і таємниця Шопена” (2018), в якій Шмітт роздумує про природу музики і її вплив на людину. У Шмітта є власний театр у Парижі, в ньому було поставлено “Мадам Пилінську” (Е.-Е. Шмітт сам зіграв у цій п’єсі).

2013 року Ерік-Емманюель Шмітт відвідав Україну в межах “Французької весни”. Побував на виставах за своїми п’єсами у Львові та Києві. І, як, стверджує Іван Рябчій, – пообіцяв написати книгу і про Україну.

Африка відіграє важливу роль для Шмітта, адже саме там відбулося його переосмислення власної релігійної ідентичності. До цього континенту можна віднести його книгу “Фелікс і Невидиме джерело” (2019), в якій розкривається тема африканського анімізму. Після важкого походу пустинею Сахара було написано “Вогненну ніч” (2015), в якій автор заглиблюєтеся про пошуки власного “я”.

Шмітт – інтелектуал, який є винятком в літературі, адже його твори мають читачів і серед масової аудиторії. Так, його твори легкі для прочитання, але мають глибокий сенс.

В Україні вийшло друком українською мовою вісім видань його творів та декілька поставлено в театрах Києва, Львова, Харкова та Донецька (ще до вторгнення російських окупантів).

Цікаво, які країни будуть наступними, і які твори ще напише Ерік-Емманюель Шмітт?

Автор статті: Олена Матушевська.

Читати далі →