Ви звертали коли-небудь увагу на фрази, які частіше за все лунають на дитячому майданчику? Якщо ні, то я вам підкажу: «не лізь, бо впадеш»! А іще: «не кричи», «спокійніше», «зупинись», «не біжи»… і коронне – «дивись, на тебе люди дивляться!»
На перший погляд – нічого особливого! Звичайне піклування. Та, насправді, ці команди лишаються у підсвідомості, і потім вилазять у дорослому віці такими установками як: «я не можу», «я не здатний», «мені страшно», «а що люди скажуть»…
В нашому суспільстві прийнято, що чим тихішим, непомітнішим ти будеш (а іще обов’язково слухняним), то життя обов’язково дасть тобі ЦУКЕРКУ!
Аби не так!
От гойдається дівчинка 4-х років. Старається чим вище і коли нарешті вийшло, радісно кричить на весь майданчик:
– «Ураааааа»!!!
Мама в ту ж секунду вже стоїть біля неї і так оцінююче: ти можеш не кричати!? Поводь себе спокійніше!
Та хто нас цьому навчив?
Чому нас дратує, лякає, не задовільняє чужа РАДІСТЬ? Навіть коли це сама рідна і близька людина…
А чи не звідси береться заздрість, коли не розумієш, чому іншим можна, а тобі ні? Чи психологічні розлади, депресія, погані звички – щоб за допомогою спеціальних речовин вийти ненадовго за межі тих самих рамок, в які так старанно з дитинства запихає кожного із нас суспільна думка – це ж так важливо – «що люди скажуть»!
Я щиро переконана, що завдання кожних мами і тата – всіма своїми словами та діями, щодня запевняти свою дитину в тому, що вона є абсолютно унікальною, неповторною одиницею на Землі, яка точно так само, як і кожен із нас, має повне право на свою, ні на що не схожу – РАДІСТЬ!
