А ви знали, що жах має свої секрети? Це не так просто – створити щось справді моторошне і при цьому неймовірно цікаве, адже стільки прийомів уже випробувано, що, здається, ніби придумати щось нове і налякати свого читача так, аби він не міг заснути всю ніч і не відривався від вашої книжки, – місія нездійсненна. Здійсненна, але ніхто не казав, що буде просто!
15 липня за сприяння літературно-художнього журналу «Дніпро» відбулася лекція «Інфіковані горором» Анастасії Трофименко, літературознавиці й дослідниці літератури жахів. Захід відбувся за підтримки газети “Культура і життя”, видавництва “Дім химер”, літературного угруповання “Бабай”, громадської організації “Міжнародна фундація розвитку”, Українського клубу шанувальників Стівена Кінга, НСПУ. Куратор проєкту – журналіст, письменник, літературний критик Ярослав Карпець.
Посилання на лекцію: “Інфіковані горором: від канону до сучасності”.
Що робить жах таким жахливим?
Фанати Стівена Кінга, напевне, знають його під псевдонімом «Король жахів». Та, окрім того, він ще й неабияк освічений літературознавець і автор різноманітних цікавезних матеріалів про письменницьке ремесло. Він охоче ділиться своїми принципами і «фішками», ось кілька, – ловіть!
- Прислухайся до ритму серця
Коли вам страшно, із яким ритмом б’ється ваше серце? Гуп-гуп-гуп-гуп! Ось такий повинен бути і ритм вашого письма у ті моменти, коли героєві справді страшно. Стискайте події, усе має бути швидко, відразу, не розмивайте ці моменти зайвими словами.
- Стискай і відпускай, стискай і відпускай
Звичайно, ви не повинні тримати напругу всю книжку, але ідеальний ритм жаху – це напруга-розслаблення-знову напруга-знову розслаблення, і так до кінця. Такого принципу дотримується і Стівен Кінг у своїх романах. У кульмінаційний момент напруга може бути найсильніша і найтриваліша.
- Саспенс чи горор: обери свій шлях
І саспенс, і горор – це коли страшно. Але між цими двома способами оповіді існує величезна різниця, і вона визначає шлях, який авторові краще один раз вибрати, і весь текст слідувати. Саспенс передбачає те, що все логічно: так, усе страшно, але зрозуміло, чому, а ще тут заплутані лабіринти сюжету. Горор – це містика, тут немає логіки, тобі страшно, і все, є тільки твоє підсвідоме і незвіданий страх. Тобто, саспенс – раціо, горор – емоціо.
З чого складається справжнісінький жах?
Якщо страшно – це коли гупає серце, і ви лізете під ковдру ховатися від чудовиськ, то жахливо – це коли страшно плюс бридко. Натуралістичні подробиці апелюють до підсвідомого, викликають страх смерті та жах екзистенції, бо людина згадує про приземлене, реальне, і починає образно уявляти те, що відбувається, «приміряти» це на себе.
- Пригадай свої архетипи
Фольклор і міфологія зберігають у собі архетипні образи культури, які більшість людей засвоює просто з дитинства. Кінг полюбляє культ крові та звертається до нього у більшості своїх текстів. Наприклад, у «Керрі» з першою менструацією відкривається здібність до телекінезу. А в кульмінації твору однокашники, намагаючись над нею пожартувати, виливають на неї відро свинячої крові, і тоді починається… ритуальне очищення вогнем (до речі, теж архетипний образ), яке Керрі вчиняє над цілим містом.
- «Правильна» локація
Який би ви жах не писали, дуже важлива цікава локація. Вона повинна сприяти сюжету, вся історія будується навколо цієї локації. Бо ж якраз сюди герой виходить із зони комфорту, і саме тут відбувається щось не таке, як завжди.
- Символи
Звичайно, можна побудувати історію і без символів, але, як висловився Стів Кінг, це приправа, з якою смачніше. Щось має вказувати чи то на небезпеку, чи то на те, що з героєм щось станеться. Не потрібно надміру. Не потрібно банальностей. Краще менше, та влучніше.
- Персонаж
Персонаж – це такий собі тихоня, скоріше за все, одинак і романтик (романтик епохи романтизму, незалежно від того, який ви оберете історичний час), з цим типом точно трапиться якась халепа, він просто особливий, але при всьому, це – звичайна людина.
Забудь про щасливий фінал!
У жахах немає хепіендів.
Як би злісно це не звучало, щасливий кінець у цьому випадку зробить вашу книжку нудною. Як би не хотілося читачеві, аби всі проблеми героїв вирішилися, і вони лишилися живі, – не ведіться на це. Насправді читачу хочеться «м’яса», навіть якщо він цього ніколи не визнає.
Не пропустіть! Зовсім скоро – 13 вересня – відбудеться друга лекція Анастасії Трофименко «Інфіковані горором. Література жахів. Позитивний вплив на психіку». Встигніть зареєструватися!
Автор: Валерія Колодій
